Іван Семенович Козловський: до 120-річчя від дня народження видатного українського і російського співака-тенора

Іван Семенович Козловський

24.03.1900 – 21.12.1993

У селі Мар’янівка Київської губернії  в родині Козловских народився хлопчик, якого подружжя назвало Іваном. Незважаючи на те, що батьки були простими селянами, вони володіли музичним слухом і часто проводили вечори за спільним співом. З дитинства дитина росла в оточенні музики.

Уже в семирічному віці Ваня став співати в Золотоверхому Михайлівському монастирі,  де був помічений духовним композитором  та диригентом Олександром Кошицем. Хоча батьки хотіли бачити сина священиком, юнак покинув монастир. Незабаром він став співати в хорі Троїцького народного дому, пізніше – став солістом Великого академічного хору .

В якості  хориста п’ятнадцятирічний юнак бере участь в постановках Товариства українських акторів, де на його голос звернули увагу. Молодий вокаліст став вчитися у педагога Олени Муравйової в Київському музично-драматичному інституті ім. Лисенко, куди був зарахований після першого туру. Паралельно він часто відвідував спектаклі і концерти.

У 1918 році співак вперше з’являється на професійній сцені. Козловський виступає в складі Полтавського музично-драматичного театру, де  і зустрів майбутню дружину Олександру Герцик, яка тоді займала посаду провідної актриси. Олександра була старше Івана на 13 років, але в 1920 році закохані одружилися.

Завдяки заступництву полковника Чернишова, Козловський, якого закликають до армії, зміг продовжити виступи навіть під час війни.

Після завершення служби Козловський потрапляє до оперного театра Харкова, а через рік перебирається до Свердловського оперного театра ім. А. В. Луначарського. У 1926 році талант співака оцінили керівники Великого театру – Козловський переїжджає до Москви. Дебютував  він в ролі Альфреда («Травіата» Дж. Верді). З першого ж виходу на сцену співак завойовує любов публіки.

По-справжньому зоряним виступом молодого виконавця стала партія Юродивого в опері «Борис Годунов». У 1927 році Козловський з’являється перед глядачами в образі Ленського (опера «Євгеній Онєгін»).

І.Козловський в партії Лоенгріна в опері Р. Вагнера «Лоенгрін»

Талант Козловського не міг залишитися непоміченим, його виступи отримали високу оцінку драматурга Володимира Немировича-Данченка, оперного режисера Бориса Покровського, великого оперного співака Федора Шаляпіна, який зазвичай зневажливо ставився до тенорів, вважаючи їх спів фізичною вадою. Співак пригортає увагу   і самого Сталіна. Йосип Віссаріонович слухав Козловського не тільки в Великому театрі, іноді співака привозили до вождя народів і він співав тільки для нього.

Також Козловський починає виступати в кінці 30-х років разом з Державним джаз-оркестром СРСР під керуванням В. Н. Кнушевицького. Збереглися записи виконання спеціально написаних для нього естрадних та джазових творів (танго «Беседка», блюз «Утро и вечер»).

В той час коли Козловський досягав нових вершин, кар’єра його дружини Олександри повільно сходила нанівець. Шлюб протримався 25 років. Втомившись від метань і невірності чоловіка, Олександра сама подала на розлучення.

Галина Сергєєва

Другою дружиною оперного співака стала актриса Галина Сергєєва. Юну красуню, яка була молодша за співака на 14 років, Козловський зустрів в 1934 році в Криму, де відпочивав щоліта.

І.Козловський в партії Юродивого в опері M. Мусоргського «Борис Годунов»

Голос Івана Козловського – це високий тенор, який мав дуже гарний і відразу упізнаваний індивідуальний тембр. Крім голосу Бог нагородив співака ще й чудовими зовнішніми даними, він був дуже артистичною людиною, чудово міг артикулювати текст. Серед кращих робіт співака фахівці виділяють партії Юродивого («Борис Годунов»), Герцога   («Ріголетто»), Лоенгріна («Лоенгрін»), Дубровського    («Дубровський»), Індійського гостя («Садко»), Ленського («Євгеній Онєгін»). Спів Івана Семеновича завжди ніс в собі бурю емоцій, іноді вони були навіть на кордоні всіх норм строгого смаку. Зате ще ніхто не перевершив Козловського в інтерпретації таких партій, як Цар Берендей і Юродивий, а також у виконанні багатьох романсів.

Незабаром виконання сольних партій перестає задовольняти артиста і в 1938 році Козловський організовує і бере на себе керівництво Державним ансамблем опери СРСР. Козловський виступає як оперний режисер. Він поставив ряд опер, виконавши в них головні партії ( «Вертер» Ж. Массне, «Паяци» Р. Леонкавалло, «Орфей і Еврідіка» К. Глюка, «Моцарт і Сальєрі» М. А. Римського-Корсакова, «Катерина» Н. М. Аркаса, «Джанні Скіккі» Дж. Пуччіні).

У 1941 році оперному співакові вручають Сталінську премію першого ступеня.

Сучасники артиста часто відзначали ще одну дивовижну рису в образі Козловського – дивно дбайливе ставлення до людей і повсякчасну готовність прийти їм на допомогу. У найважчі  роки він ніколи не боявся допомагати нужденним, в тому числі і репресованим, так званим «ворогам народу». Це був його вибір, він не уявляв, що можна жити по-іншому. Він умів бачити незахищеність людини, чим би вона не була викликана, і ніколи не проходив повз. Козловський передавав гроші відомій піаністці і православній подвижниці Марії Юдіній для допомоги репресованим, посилав засланим теплі речі, ліки і гроші. У Козловського шукала захисту і людського тепла перша дружина Федора Шаляпіна з дочкою, що залишилися в Росії після еміграції великого співака до Франції і переслідувані як родички «ворога народу». Іван Семенович допомагав їм матеріально, як тільки міг.

У воєнні роки артист з колегами дає концерти перед військовими і простими жителями, відвідуючи звільнені міста.

У 1944 році Козловський створює хор хлопчиків, який в майбутньому переросте в хорове училище Свєшнікова, який допомагав співакові організувати роботу хору, а після – взяв на себе роль керівника. Після війни Іван Семенович запише з дитячим хором спільну композицію – романс «Слети к нам, тихий вечер».

Незважаючи на прихильність вождя, Козловському не дозволяють співати  за кордоном, винятком стали короткі гастролі в Румунії і Чехословаччині в 1945 році. Справа в тому, що його рідний брат Федір, з яким Іван співав у церковному хорі в далекому 1919 році, виїхав на гастролі до Європи і не повернувся.

Співпраця Івана Семеновича з Великим театром триває до 1954 року, звідки він йде на піку слави. Причини відходу артиста з улюбленої роботи залишилися невідомі навіть близьким людям.

У цей період у творчості Козловського з’являється більше романсів. Саме Іван Семенович знайшов ноти і популяризував композицію «Я встретил вас…». Серед романсів, які прославили Козловського –  «Я помню чудное мгновение», «Не искушай меня без нужды» та «Вечерний звон».

З дружиною і доньками

У другому шлюбі у Івана Козловського народилися дві дівчинки: Анна і Анастасія. З появою другої дочки у взаєминах подружжя, і до того повних сварок і скандалів, почалися проблеми. У дівчинки виявили вроджений сколіоз. І в 1963 році, незабаром після складної операції, яку провів відомий хірург Чаклин, актриса кинула чоловіка і пішла до лікаря дочки. Після другого розлучення Козловський більше не заводив серйозних стосунків з жінками.

Козловському приходили купи листів з проханнями про допомогу. І він намагався допомогти, не забував тих, хто до нього звертався. Так артист розумів відповідальність людини перед людиною. Не випадково сучасники Івана Семеновича називали його «золотим серцем».

Живучи дуже скромно, Козловський дуже багато допомагав матеріально людям. Він визнавав любов тільки жертовну, в найвищому розумінні цього слова. Він неодноразово говорив: «У чому щастя? Віддавай, що маєш, і віддавай скоріше. Ось у віддачі, мабуть, і є взаємне збагачення … Якщо відчуваєш до когось неприязнь, подумай про те, як ти йому можеш допомогти ». В останні роки життя практично на кожній сторінці його щоденника було написано: «Нехай буде добро … Треба робити добро …».

Співак вніс великий вклад в музичну скарбницю батьківщини, відвідуючи села, слухаючи, обробляючи і виконуючи сільські наспіви, романси, страждання.

У більш пізній час в репертуар Козловського стала входити і духовна музика. Відомі його соло у «Всенощном бдении» Сергія Рахманінова, в «Разбойнике благоразумном» Павла Чеснокова, українські різдвяні колядки.

У 1969 році несподівано для всіх у Великому залі Московської консерваторії він виконав романс Рахманінова на вірші Мережковського «Христос воскрес». Виступаючи перед молоддю симфоджазу в Москві, Іван Семенович  закликав молодих музикантів не боятися труднощів: «Друзі мої, в житті треба боятися трьох речей: Бога, дирекцію та … родичів!» Недарма Немирович-Данченко називав Козловського надзвичайно хороброю людиною.

Неповторний голос Козловський зберіг до самої смерті. Правда, останніми роками співак не виходив на сцену. Незважаючи на вік, Іван Семенович щодня приділяв увагу спорту.

Щоб не втрачати хватку, артист створював ескізи новаторських музичних постановок. За пару місяців до смерті Козловський загорівся бажанням поставити «Снігуроньку». Себе чоловік бачив в образі будь-якого казкового персонажа, а головну роль, за задумом співака, повинна була виконати Галина Вишневська. Постановка так і залишилася на стадії розробки – співак не зміг знайти спонсора.

З моменту переїзду до Москви  всі ці роки – з 1926 по 1993 – Козловський не поривав зв’язків з Україною. Він записував платівки з українським репертуаром, виступав з оркестром народних інструментів, щорічно співав у Каневі на могилі Шевченка, відвідував Україну з концертами.

Козловський виступав із сольними концертами до 87-річного віку.

Іван Козловський помер 21 грудня 1993 року. Громадянська панахида пройшла  у Великому театрі. Могила знаменитого артиста розташована на Новодівичому кладовищі.

Великому співакові присвячені фільми, серед них – «Певец Иван Семёнович Козловский» (1960) і «Иван Семёнович Козловский» (1978). За рік до смерті вийшла його книга «Музыка — радость и боль моя» (1992).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *