Катерина Василівна  Білокур: до 120-річчя від дня народження української художниці, майстра народного декоративного живопису

Катерина Василівна  Білокур

07.12.1900 – 10.06.1961

 

«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!»

(Пабло Пікассо)

Доля Катерини Білокур виділяється на загальному тлі українського мистецтва, в якому традиційно творчі люди стикалися зі всілякими труднощами. Одночасно спростовуючи і підтверджуючи це сумне правило, життєвий шлях Катерини вражає своєю несподіваністю.

Народилася Катерина в селі Богданівка. Крім неї в родині було два сини – Григорій і Павло. Батько, Василь Йосипович Білокур, був людиною заможною, тримав худобу. Щоб заощадити на одязі і взутті, батьки вирішили не віддавати дочку на навчання в школу.

“Квіти за тином”, 1935

Дівчинка навчилася читати самостійно у віці 6-7 років. Малювати вона почала з ранніх років, незважаючи на те, що батьки не схвалювали це заняття і забороняли їм займатися. Катерина продовжувала малювати потайки від рідних, використовуючи для цього полотно і вугілля. Училася сама, за її висловом, «тягла свій віз пізнання основ мистецтва самотужки». Згодом стала малювати на фанері, пізніше навчилася грунтувати полотно, розводити фарби, робити саморобні пензлики.

Дівчина стала малювати декорації для драмгуртка, створеного сусідом і родичем Білокуров – Микитою Тонконогом. 

Дізнавшись про існування в Миргороді технікуму художньої кераміки, дівчина вирушила до нього, маючи при собі два малюнка: копію з якоїсь картинки і начерк дідівської хати з натури, виконаних вже не на полотні, а на спеціально для цього придбаному папері.

Але через відсутність документа про закінчення семирічки Катерину в технікум не прийняли. Додому їй довелося повертатися пішки.

Катерина почала відвідувати драматичний гурток, організований подружжям вчителів Калита. Батьки дозволили дівчині брати участь в спектаклях за умови, що це не завадить роботі по господарству. В 1928 році Катерина вирішила спробувати щастя на театральному терені:  поїхала поступати на навчання до Київського театрального технікуму. Але вимоги до вступу залишалися незмінними: без документа про отриману початкову освіту поступити вчитися виявилося неможливим.

“Буйна”, 1945

Це стало занадто важким випробуванням для творчої натури Катерини. Восени 1934 року вона спробувала накласти на себе руки. В результаті, молода жінка застудила ноги, це захворювання залишилося з нею на все життя. Після такого відчайдушного протесту з боку дочки, батько з прокльонами погодився на її заняття малюванням.

«Пряла, ткала, мила, копала, садила, полола, збирала і все діло робила, а в прогалинах поміж цим ділом училась малювати». Починала вчитися малювати з портретів рідних, близьких її серцю людей. Саморобним пензликом малювала поспіхом на білій стіні, шматочках полотна, а якщо щастило – на папері. Малювала все, що її оточувало, все, що любила: землю, людей, коней, квіти.

У другій половині 30-х років Катерина Білокур оволодіває технікою живопису. Одночасно з малюванням керує драматичним гуртком у сільському клубі, сама виступає на сцені. Перші значні роботи цього періоду – «Берізка» (1934), «Квіти за тином» (1935), «Квіти», «Портрет племінниць».

«…Вже в молодості стала я кой у кого доставати книги і з них узнала, що є на світі такі люди – художники і яка їх робота. І якимсь чарівним, прекрасним показалось мені те велике слово художник. От я сказала собі, що чи рано, чи пізно, хоч на старості літ, а буду художником, буду – і все!», – писала вона в листі багато років по тому.

“Цар Колос”, 1947

Найважливішими в її творчості стали квіти  – «очі Землі, душа Землі».

Оволодівши майстерністю малювання, створивши власний індивідуальний метод зображення дійсності, Білокур мріяла показати свої картини знавцям, художникам.

Допоміг випадок – по радіо Катерина Василівна почула пісню «Чи я в лузі не калина була?» у виконанні Оксани Петрусенко. Дякуючи співачці за її творчість, намалювала пучечок калини, надіслала разом з листом до Київського оперного театру.

Співачку глибоко вразив і зворушив лист з малюнком. За порадою Василя Касіяна і Павла Тичини вона звернулася до центру народної творчості в Києві, а звідти надіслали рекомендацію до Полтави.

І вже у 1940- 1941 рр. картини експонуються на виставках у Полтаві, згодом Катерина їде до Москви, де знайомиться з шедеврами видатних художників світу.

“Натюрморт.Кавун, морква, квіти”,1951

Нарешті до Катерини Білокур пришло визнання, але розпочалася війна. Разом з Полтавським музеєм згоріли її 11 картин. У роки окупації майже не малювала. І тільки у 1942-1943-му році з’являється одна з її кращих робіт – «Квіти на блакитному тлі». Вже після перемоги пише «Декоративне панно», «Буйну», «Привіт урожаю»

У кінці 40-х років Катерина Білокур намалювала немало майстерних композицій,  серед них – «Півонії» (1946), «Цар Колос» (1947), «Квіти та горіхи» (1948)…

П’ятдесяті роки становлять вершину творчості художниці, роботи її набувають філософського звучання.

У творчому доробку мисткині варто виокремити її натюрморти, у композиції яких відчувається замилування світом реальним. В натюрмортах панує культ хліба, виростаючи до ролі символу.

Особливе місце у спадщині Білокур посідає графіка: «Портрет Софії Журби», автопортрети, в яких художниця постає майстром високого класу.

В останні роки життя Білокур захопилася акварельною технікою – «Багрянець осені» (50-ті рр.), «Гай» (1955), «Осінь» (1960), «Напровесні» (1958)… Всі вони витримані в одному стилі – передача стану природи.

Однак і визнання, і уславлення званням народної художниці України майже не змінило життєвих обставин художниці: холодна хата взимку, хвороба матері і самої письменниці, а головне – постійна нестача фарб, а потім – ліків. Догляд за матір’ю не залишив можливості піклуватись за себе, а страшна хвороба забирала останні сили. Два останніх роки Катерина майже не працювала. Зроблена операція не принесла результату, і 10 червня 1961 року Катерини Василівни  не стало.

На світовому мистецькому обрії ХХ століття не має аналогів життєвому і творчому шляху Катерини Василівни Білокур. Не маючи навіть початкової шкільної освіти, своєю подвижницькою працею вона досягла найвищих мистецьких вершин, залишивши світові образ улюбленої рідної землі.

«А раптом світ усе ж таки буде таким, яким колись його побачила Катерина Білокур», – написав пізніше мистецтвознавець Вадим Скуратівський.

Список літератури:

Катерина Білокур : альбом (українською, російською та англійською мовами). – К. : Мистецтво, 1975. – 72 с. : іл.

Катерина Білокур : книга-альбом. – К. : Мистецтво, 2015. – 152 с. : іл.

Катерина Білокур очима сучасників: спогади, есеї, розвідки, матеріали з архіву художниці підготував, упорядкував М.Кагарлицький. – К. : Томіріс, 2000. – 432 с. : іл.

Катерина Білокур : фотокнига. – К. : Спалах, 2001. – 128 с. : іл.

Топська, Н. Зачарована квітами / Неллі Топська. – К. : Книжкова база “Альфа”, 2017. – 64 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *