Слухачі розмовного клубу української мови (керівник – Олена Ольшанська) переглянули фільм Вальтера Стокмана «Київські файли» з програми 21 Мандрівного Міжнародного фестивалю Docudays UA в Запорізькій області. Закритий показ відбувся в Запорізькій обласній бібліотеці для юнацтва.
Ця стрічка про історичну пам`ять, національну ідентичність, тотальний контроль радянського режиму, страх, стійкість та свободу.
2017 рік. Україна відкрила для громадськості колишні архіви КДБ.
Всього три історії з-поміж сотень-тисяч.
Віра Лісова (мама Оксена Лісового, нинішнього міністра освіти України) та її чоловік були звинувачені в націоналістичних переконаннях і причетності до розповсюдження антиукраїнських документів. Для чоловіка – 7 років таборів і 3 роки заслання. Для дружини – контроль, тиск, прослуховування, неможливість працювати.
Регіну, французьку студентку з сім`ї українських емігрантів, яка приїхала в Україну, щоб зустрітися зі своєю родиною, КДБ запідозрив у шпигунстві. Тож, приставили до неї студента Богдана. І хто б міг подумати, вони закохалися!
Двоє молодих голландців, якими рухала цікавість, 1961 року поїхали подивитися на країну, що знаходилася за «залізною завісою». КДБ звинуватило їх у шпигунстві та на два роки запроторило до в`язниці.
Фільм викликав жваве обговорення.
Основні думки глядачів:
– Про стійкість. Навіть в тих умовах, людина здатна чинити опір. Віра спокійно і зосереджено вчила своїх учнів бути свідомими громадянами, а не «совками». Але страх перед системою, запрограмованою на те, щоб зламати людину, залишається на все життя.
– Про свободу. Як слушно зауважив старий «кадебіст», пострадянське суспільство ніколи не матиме внутрішньої свободи. Такої, як молоде покоління українців, або, як людина, що виросла в демократичному суспільстві.
Наприклад, літня француженка Регіна. З якою вражаючою легкістю та гумором вона говорить про інтимні стосунки з Богданом. Як щиро дивується божевільним ідеям КДБ, щодо її шпигунства.
– Про страх.
Система КДБ була здатна зламати будь-кого. За два роки перебування у радянській в`язниці двоє молодих життєрадісних голландців перетворилися на заляканих відлюдькуватих чоловіків, які воліли нічого не розповідати про ті два роки. Один так і не зміг оговтатися до кінця життя.
– Ця система зовсім не змінилася, та наразі, є основою держави- агресорки.
Один глядач сказав, що такі фільми треба показувати тим, хто мріє повернутися до СРСР, або чекає на «русский мир».
Такі перегляди допомагають краще пізнати нашу історію, бо без цього немає майбутнього, усвідомити власну ідентичність і бажання ніколи не повертатися в той «совок».