Видатний українець Кирило Стеценко був композитором, диригентом, викладачем, священиком, громадським діячем. Він прожив усього 40 років, але встиг зробити великий внесок в українську культуру.
В бібліокінотеатрі «Спалахи» глядачі подивилися документальний фільм «Кирило Стеценко. Колесо його життя» про композитора і священика, якому 24 травня виповнюється 140 років.
Кирила Григоровича Стеценка вважають реформатором української духовної музики. Він створював церковні мелодії на основі народної пісні і був продовжувачем національного напряму української музики, започаткованого Миколою Лисенком, який вважав Стеценка своєю заміною.
В доробку композитора – кантати, музика до поеми «Гайдамаки», опера «Іфіґенія в Тавриді», хори, романси, обробки колядок та щедрівок, за його авторства з’являються шкільні пісенні збірки.
Він брав участь у створенні Української держави. В 1917–1919 роках очолював музичний відділ Міністерства освіти УНР, займався розробкою нових освітніх проектів.
Виступив засновником Народного хору, двох капел, на основі яких згодом виникла капела “Думка”. Диригував хором під час урочистостей з нагоди проголошення Акту Злуки у 1919 році.
Також розробив статут Національного симфонічного оркестру, який існує і дотепер, створив оркестр народних інструментів України, а за останні п’ятнадцять років життя – 30 хорових колективів.
Створена Стеценком Українська республіканська капела в 1919 році, потім виїхала за кордон під керівництвом Олександра Кошиця із завданням Симона Петлюри, аби пропагувати українську ідею, українську державу, українську культуру в Європі і в Сполучених Штатах Америки.
Як священик організував українські парафії з рідною мовою богослужіння. Його вважають одним з фундаторів української автокефальної православної церкви. В селі Веприк, що на Київщині, Кирило Стеценко мав парафію і організував там театр і хор. Також сам грав на сцені. Парафіяни називали його «світлим батюшкою».
Таких людей потребувало українське відродження і таких людей народжувала наша земля.