Сьогодні Назарію Яремчуку виповнилося б 70 років. Якби ми замислились над тим, чий співочий голос міг би стати символом України, її Душі, то навряд чи б довго розмірковували, серед чоловічих – це голос Яремчука.
Про цікаві факти з життя співака згадують його сучасники.
Після школи Назар не пройшов за конкурсом при вступі до Чернівецького університету і, як виявилося, на щастя, бо інакше не потрапив би у «Смерічку». Знову повернувся до Віжниці, де вчився на курсах шоферів у Будинку культури. Саме там і відбувалися репетиції «Смерічки».
Левко Дутківський (керівник “Смерічки”): “А Назарій Яремчук… Знаєте, якось 1969 року на нашу репетицію прийшов хлопець з водійських курсів. Він взагалі часто сидів на наших репетиціях. Був якийсь боязкий… І от раптом він попросив прослухати і заспівав «Кохану» Ігоря Поклада. Все! Незабаром його з Васею Зінкевичем називали в газетах не інакше, як «карпатськими легенями». Вони дали найпотужніший поштовх ансамблю”.
У Назара напрочуд дивна доля. Він був пізньою дитиною: коли народився, татові виповнилося вже 64 роки. Кажуть, що такі діти неймовірно талановиті. Батько, Назарій Танасійович, мав чудовий голос (тенор), яким вирізнявся з-поміж усіх, хто разом з ним співав у церковному хорі. Матір, Марія Даріївна, виросла в багатодітній музикальній сім`ї.
Назарій рано осиротів, тому особливе місце в його репертуарі посідала пісня «Родина» (сл. Вадима Крищенка, муз. Олександра Злотника). Її виокремив для себе назавжди і нею завершував концертні виступи. З нею пов’язана цікава історія. Це було наприкінці лютого 1993 року. Зненацька насипало багато снігу, вдарили сильні морози. А в цей час Назарій зі своєю «Смерічкою» виступав з концертами в карпатських селах гірських Путильського та Верховинського районів. Одного разу перед концертом до Назарія Яремчука підійшов хлопчик років десяти з листом від свого класу. У ньому діти писали: «Вельмишановний Назарію Яремчук, дуже просимо Вас впустити нас на Ваш концерт. Ми будемо сидіти тихо. До нас рідко приїжджають артисти, а Ви – вперше. Ми без грошей, бо весь тиждень живемо у пришкільному інтернаті. Діти з пришкільного інтернату…». Звичайно всіх дітей пропустили на концерт і посадили в першому ряду. А за лаштунками, поряд зі сценою, у так званій гримерній, плакали всі, особливо Назарій. Напевно, згадав Вижницьку школу-інтернат. Він ніколи не нарікав на долю. Але в нього щеміла душа від співчуття до цих маленьких гуцуликів… Для тих дітей, як ніколи звучав його голос.
Він мав велике щастя першим співати всесвітньовідомі пісні Володимира Івасюка. Був завжди закоханий у народну пісню і радів, що жодна нація не має стільки пісень, як ми, а улюбленою була «Карії очі, чорнії брови», її міг співати десятки разів поспіль.
Хоч старший брат Назарія Дмитро, який мешкав після Другої світової війни у Канаді, був воїном УПА, не перестає дивувати, що Назарій у радянські часи був виїзним артистом. 1981 року він став не лише дипломантом престижного Міжнародного фестивалю естрадної пісні «Братиславська ліра» у Чехословаччині, а й отримав приз глядацьких симпатій!
Не перестаєш дивуватися характеру Назарія. Це ж яку треба мати силу волі, щоб вести щоденники! А він це робив з 1977 року: кожен день, де б він не був, проаналізовано і записано.
Після аварії на Чорнобильській атомній електростанції у квітні 1986-го Назарій чотири рази приїжджав у зону відчуження (причому в найжахливіший час) і виступав там з концертами перед ліквідаторами наслідків катастрофи. Хтозна, може, тоді пустила корені майбутня невиліковна хвороба.
За останні три-чотири місяці життя йому вдалося записати 30 пісень, виношував мрію створити альбом стрілецьких пісень. Артист мав сокровенний задум дати крила гуцульським пісням та баладам, які записав у місцях Назарового дитинства з уст його талановитих краян Юрій Федькович.
Використані джерела інформації:
- Євтушенко О. 100 альбомів з України / Олександр Євтушенко, Юрко Зелений. – К. : Остання барикада-Центр, 2003. – С. 76-77. – (Бібліотечка часопису «Молода Україна»).
- Маслій М. Легенда української пісні [ Назарій Яремчук] / Михайло Маслій // Культура і життя. – 2011. – № 48. – С. 8-9.
- Поплавський М.М. Антологія сучасної української естради / М.М. Поплавський. – К. : Преса України, 2003. – С. 12.