Лесь Степанович Курбас: до 135-річчя від дня народження українського режисера, актора, драматурга, публіциста

Лесь Степанович Курбас 

25.02.1887 – 03.11.1937

Народився Лесь Степанович Курбас (повне ім’я — Олександр-Зенон Степанович Курбас) в місті Самбор у сім’ї артистів Ванди Адольфовни і Степана (Стефана) Филипповича Курбаса (сценарний псевдонім Яновичі), був старшим із чотирьох дітей (Корнилій, Нестор і Надія не дожили до юнацьких років).

Дитинство і юнацькі роки пройшли в селі Старий Скалат (тепер Тернопільщина). У 1907-му Лесь закінчив гімназію у Тернополі, потім поїхав навчатися у Відень, де став вільним слухачем філософського факультету тамтешнього університету. У Відні тоді існувало кілька українських громад, які серед іншого давали урочисті вечори та показували аматорські спектаклі. Крім цього, тут були місцеві театри та драматична школа.

1908-го помер батько, і Лесь перевівся до Львівського університету, де навчався на курсах німецької та української філології, польської поезії та спецкурсі “пісні Нібелунгів”.

1909-го його ім’я вперше з’являється у пресі як постановника п’єси Євгена Чирікова “Євреї” у Драматичній комісії Українського студентського союзу. П’єса Чирикова тоді була досить популярна: ” Євреїв ” ставили у Берліні російською, у Відні – німецькою. Спектакль Української студентської спілки спочатку називався “Жиди”, одну з головних ролей у ньому грала Марія Заньковецька.

Курбасу запропонували переробити вже готову виставу, і протягом кількох днів вона випустила свій варіант під назвою “Євреї”, де він зіграв роль Нахмана.

1 липня 1910 року Лесь взяв участь у демонстрації студентів, які вимагали відкриття у Львові українського університету та під час якої вбили голову Драматичної комісії Адама Коцка. Серед затриманих 127 студентів був і Курбас. На цьому університетські слухання Курбаса завершилися.

1912-го він трохи попрацював у гуцульському театрі Гната Хоткевича, де неписьменні селяни заучували ролі з голосу та грали самих себе у п’єсах самого Хоткевича. Потім виникла “Руська бесіда” з трупою в 60 чоловік і досить різноманітним для того часу репертуаром: крім “Наталки Полтавки” та “Не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, траплялися несподівані постановки на кшталт п’єси “Чорна Пантера та Білий ведмідь”, написана під впливом Генріка Ібсена.

Почалася Перша світова, театр прифронтової смуги у Тернополі, до якого приєднався Курбас, ставив українську класику, а потім Михайло Садовський запросив Леся до Києва.

Валентина Чистякова

Курбас, який мріяв про власний театр, вже через два місяці після приїзду до Києва почав створювати свій колектив, на базі якого і був заснований Молодий театр, який проіснував з 1917 по 1919 рр.

З майбутньою дружиною Валентиною Чистяковою Лесь Курбас познайомився у 1918 році. Валентина народилася у сім’ї соліста Большого театру. 18-річна Чистякова (Курбас був старшим на 13 років) займалася у балетній студії на Прорізній, де тоді ж давав спектаклі «Молодий театр».

Молодий давав по спектаклю на тиждень і за два неповні роки випустив 19 постановок.

Весільне фото

На сторінках газети “Театральні вісті” Курбас вимагав скликати Всеукраїнську театральну нараду: він уже тоді був одержимий ідеєю українського європейського театру. З приходом радянської влади 1919-го Молодий націоналізували, театр став себе позиціонувати як “театр пошуку”. 1922-го у Києві було створено “Березіль”, який 1926-го переведуть до тогочасної столиці України Харків.

Державний театр “Березіль” з трупою в 400 осіб, шістьма акторськими студіями, режисерською лабораторією та різноманітним сучасним репертуаром – від Шекспіра до Винниченка – має гучний успіх.

Мрії Курбаса про європейський театр починають збуватися, він активно експериментує з формами та методами, у тому числі “психологічно-технічними”, у нього грають найкращі артисти – Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницький, Наталія Ужвій, Йосип Гірняк, працюють видатні художники Анатолій Петрій Меллер, постановки за п’єсами його головного співавтора Миколи Куліша – “Народний Малахій”, “Маклена Граса” та “Міна Мазайло” – гримлять на весь Радянський Союз.

Театр Леся Курбаса у Полтаві

Після раптової дискусії у пресі про шкоду та користь реформаторства Леся Курбаса, “Березіль” був визнаний “шкідницькою організацією”. Тут же відбулася колегія Наркомосу УРСР, де Лесю Степановичу вже прямо вказали на його політичні помилки, ворожість поглядів та чужу естетику.

“Березіль”, який став справжнім осередком культури, збираючи навколо себе колір української інтелігенції та мав серед вдячних глядачів – Павла Тичину, Остапа Вишню, Михайла Семенка, Юрія Яновського, Юрія Смолича, Миколу Бажана, через кілька років свого існування, коли Курбаса назавжди викинуть із професії рішенням Наркомпросу (“Зняти з роботи художнього керівника та директора театру “Березіль”),залишився безо всілякого захисту зі сторони всіх цих людей. Ніхто з них не подав навіть боязкого голосу на захист. Майже вся трупа підтримає звинувачення на адресу свого керівника, Наталя Ужвій виступить з викривальною промовою.

Лише четверо людей із трупи виступили на захист – Йосип Гірняк, Борис Балабан, Роман Черкашин та Іван Мар’яненко. Сам Курбас, який марно відбивався від звинувачень, залишаючи засідання, упустив: “Моя сторінка закінчена. Я йду зі сцени”. Посаду художнього керівника “Березіля” обійняв Мар’ян Крушельницький.

Того ж вечора Курбас поїхав до Москви. Соломон Міхоелс покликав його ставити “Ліра”, дружина Валентина Чистякова збиралася приїхати зустрічати разом Новий 1934 рік. Але 25 грудня Курбаса заарештували, потім перевели до Харківської в’язниці.

Трохи пізніше заарештували і Йосипа Гірняка. Від смерті Гірняка врятувало лише те, що Лесь Степанович так і не визнав своєї провини, не зрікся переконань, не дав жодних свідчень, не підписав жодного паперу, здатного вплинути на чиєсь життя. Гірняк відсидить, після чого під час Другої світової перебереться на Захід, потім до Штатів, де випустить англомовну книгу “Народження та загибель сучасного українського театру”.

Чистякова, яка підтримала чоловіка і тяжко переживала трагедію “Березіля”, залишилася у колективі.

Про долю чоловіка Чистякова, яка робила регулярні запити до різних інстанцій, дізналася вже після XX з’їзду, 1957-го, з офіційного листа.

Лесь Степанович Курбас був засуджений 9 квітня 1934 року на п’ять років виправних таборів. Спершу потрапив на будівництво Біломорканалу, потім на Ведмежу гору, потім до Соловецького табору особливого призначення, де не лише працював як ув’язнений, а й створив свій театр. 9 жовтня 1937 року був засуджений Особливою трійкою до вищої міри “на честь 20-річчя Великої Жовтневої революції”. Вирок виконано 3 листопада в урочищі Сандармох.

Усі роки замовчування імені Курбаса Валентина Миколаївна зберігала пам’ять про чоловіка, збирала відомості про нього, у 90-ті випустила спогади.

З 1987 р. ювілеї митця відзначаються за рішенням ЮНЕСКО. В Старому Скалаті відкрито Меморіальний музей митця (1987 р.).

1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам’ять про Леся Курбаса,  а «Мала сцена» театру знову дістала назву «Березіль».

Львівський академічний театр названо на честь Леся Курбаса.

Національним Банком України до 120-річчя режисера 26 лютого 2007 року було введено в обіг ювілейну монету, присвячену Курбасу. Вона належить до серії «Видатні особистості України».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *