Володимир Монамах є знаковою постаттю в історії середньовічної Руси-України. Старокиївські літописці називають його добрим дбайливцем Руської землі, який боронив її і від зовнішніх ворогів, і від внутрішніх міжкнязівських чвар.
Наречений у хрещенні Василієм, він народився 1053 року від шлюбу улюбленого сина Ярослава Мудрого – Всеволода з дочкою візантійського імператора Константина ІХ Мономаха – Марією.
Народженню майбутнього київського князя передували серйозні політичні події: у 1043 році спалахнула війна між великими середньовічними державами – Візантією й Руссю, в якій Візантія здобула, здавалося, повну перемогу. Та ця перемога виявилася Пірровою. Ображений Ярослав Мудрий розгорнув активну дипломатичну діяльність у Західній Європі, зав`язавши союзницькі стосунки з Германією, Францією та Англією та до того ж нацькував орди печенігів на дунайські землі Візантії, й вони страшенно спустошили їх.
Тому незабаром після 1043 року за ініціативою грецької сторони розпочалися переговори, хоча і Візантія, і Русь бажали миру. У Візантії звільнили руських полонених, заподіяні руському монастиреві на Афоні збитки відшкодували. Але головне – щоб задобрити гордого великого князя київського, візантійський імператор видав свою доньку Марію за улюбленого сина Ярослава Всеволода, що, подібно до батька, кохався у книжках.
У 1053 році «Повість минулих літ» коротко і з гордістю повідомила: «У Всеволода народився син від дочки царської, грекині, й назвав його батько Володимиром». Сталося це, найімовірніше, в Києві, бо Ярослав тримав біля себе улюбленця-сина. А дружні русько-візантійські відносини були відновлені.
Отже, вперше в давньоруській історії майбутній київський князь народився від візантійської принцеси (як відомо, Володимир Святославич також був одружений з грецькою царівною, але від неї в нього була тільки дочка). Імператорське походження дуже прийшлося до смаку київським і взагалі давньоруським книжникам. У творах вітчизняного красного письменства ХІІІ-ХVІІ ст. знаходимо чимало легенд, героєм яких виступає Володимир, котрого давньоруські книжники воліють називати за родовим ім`ям матері Мономахом.
Хто не чув легенду про «шапку Мономаха», яка ніби дісталася московським царям у спадок? Великий київський князь Володимир Всеволодович Мономах, що сидів на престолі з 1113 по 1125 рік, ніколи такої шапки не надягав. Вченими доведено, що вона була виготовлена через багато десятиліть по його смерті, аж у кінці ХІІІ – на початку ХІV століття середньоазіатськими ювелірами, а вже потім легендами штучно пов`язали її з ім`ям знаменитого князя київського.
Єдиний серед руських князів кінця ХІ – першої чверті ХІІ ст. Володимир Мономах постійно перемагав половців. Літописець-християнин тлумачить його славні подвиги «божим промислом». А князь завдячував перемогами своєму полководницькому талантові, дбайливо зібраній і виплеканій ним дружині, лицарській кінноті, що долала, зминала й кидала на землю легкоозброєних, без захисного обладунку, малодисциплінованих половців, що сиділи на малих і слабосилих конях. Одним з перших на Русі Володимир зрозумів стратегічні вигоди, які давали йому блискавичність рейду, удар у вразливе місце зібраної в сталевий кулак важкоозброєної кінноти і, особливо, несподіваність обхідного маневру. Як і всі кочівники, половці панічно боялися ворога, що тільки-но збирався зайти їм у тил, і кидалися бігти при найменшій небезпеці такого маневру.
Ще з юних літ, а є припущення, ніби 15-річний Володимир брав участь у першій битві Русі з половцями 1068 року, Володимир став мечем у руках свого вайлуватого батька. Всеволод страшенно не любив воювати і взагалі ходити в походи, віддаючи перевагу читанню книжок і бесідам з освіченими людьми у своїх затишних покоях. Тому, коли син трохи підріс, батько залюбки посилав його замість себе всюди, куди тільки міг.
Неперевершеною заслугою Володимира Мономаха було те, що він позбавив свій народ на цілих чверть століття – поки був живий сам і жив його старший син Мстислав – від ще недавно постійної загрози з боку степовиків. Тому-то давньоруський книжник мав право сказати про Мономаха: «Ним половці лякали дітей у колисці».
Володимир був сильним і розумним правителем. Він відновив єдиновладну монархію Володимира та Ярослава Мудрого. Тому в 12-річне князювання Мономаха в Києві у Давньоруській державі припинилися міжкнязівські чвари, на які так було багате правління його попередника Святополка.
В останні роки життя Мономах усе частіше став задумуватися над його сенсом, міркувати про долі суспільства, в якому він був головою. Він дбав про Русь, її добробут, захист від ворогів. Князь накопичив величезний життєвий досвід і хотів, щоб його наступники скористалися з того досвіду, взяли з нього все краще й не повторювали помилок. Так народилося його уславлене «Повчання дітям» близько 1117 року.
У «Повчанні» старий вже Мономах згадує своє життя, описує походи й війни, в яких брав участь, не промовчує про помилки, яких припустився у політичній та військовій діяльності. Він мав мужність публічно дати оцінку власним вчинкам з морально-етичного погляду.
Через вісім років по написанні «Повчання» Володимир Всеволодович помер у зеніті могутності й слави, поважний у всіх верствах давньоруського суспільства і в іноземних країнах. Київський літописець відзначив: «Преставився благовірний князь, хрестолюбивий і великий князь всієї Русі Володимир Мономах, що просвітив Руську землю, мов сонце, проміння пускаючи; слава про нього пройшла по всіх землях, найбільше ж він був страшний поганим, братолюбець, і старцелюбець, і добрий страдник за Руську землю».
Кончина Володимира Мономаха ознаменувала закінчення цілої доби в історії Давньої Русі. Ранньофеодальна єдиновладна монархія втратила цілісність і розділилася на півтора дестяка земель і князівств. Закінчилася й епоха переможних походів до Половецького степу. Скориставшись міжкнязівськими чварами, що розгорілись на Русі по смерті Мономаха, половецькі хани перехоплюють ініціативу, і вже ніколи Русь не здобуде таких славних перемог над ними, як тоді, коли на чолі полків стояв цей великий воїн і діяч Київської Русі.
Джерела інформації:
- Котляр М.Ф. Історія в життєписах / М.Ф. Котляр, В.А. Смолій. – К. : Час, 1994. – С. 108 – 124. – (Україна. Голоси історії).
- Ричка В. Володимир Мономах / Володимир Ричка ; худож.-оформлювач О.А. Гугалова-Мєшкова. – Харків : Фоліо, 2019. – 120 с. : іл. – (Знамениті українці).
- Мельник О. «Повчання Володимира Мономаха» [Фотографія гобелена] / Олександр Мельник // Голос України. – 2020. – 1 квітня. – Режим доступу : http://www.golos.com.ua/article/329521