Мій солдате

Мій солдате, пішов ти з дому
Тебе кличе країна мила,
Автомат тримаєш під серцем,
І в душі тільки спогади дивні.

А раніше було “дитинство”,
Але зайве тепер це слово.
Ти пішов, і так стало тихо,
Ти пішов, я молилась Богу.

Так, я знаю, зробив це навіщо,
І куди занесла тебе доля…
Тільки вірю, що ти повернешся,
Цілий мій, без краплиночки болю.

Я чекаю на тебе, солдате,
Щогодини, щодня, щохвилини.
Хай не кажуть: “Його вже немає”,
Знаю я: головне – тільки віра!

Я не плачу, не плачу, мій любий.
Я тримаюсь, як можу, я сильна!
Знаю, любиш мене ти безмірно,
Ну, а ще в тебе є Україна.

Ти казав мені щирі фрази:
“Доки ненька не буде вільна,
Я за неї повинен стояти
Нескінченні часи і хвилини”.

Я пишаюсь тобою, солдате,
Зараз вдячна тобі вся країна.
І хай чується в кожній хаті:
“Ти Герой – України дитина”.

(Поліна Вовк, 15 років, Запорізька обл.)

Вірш солдату : збірник поетичних творів. – Запоріжжя, 2015. – С. 8.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *