У плеяді діячів українського руху його постать стоїть осібно.
Ще з початку XX сторіччя Міхновський пропонував шлях, який тривалий час не сприймався більшістю політичної еліти Наддніпрянщини – шлях до повної незалежності України. Уже цим він різко виділявся в середовищі діячів українського національного руху, політична програма яких обмежувалася вимогами національно-територіальної автономії України.
Прижиттєве коло однодумців і друзів Міхновського не було надто широким. Політичні опоненти заклали початок упередженого підходу до його діяльності. А опонентами і жорстокими критиками були видатні діячі українського визвольного руху: Грушевський, Петлюра, Винниченко…
Такою є доля людей, які виділяються своїми поглядами і поведінкою.
Незважаючи на жорсткі оцінки, навіть, противники і опоненти Міхновського сходяться на тому, що він – постать знакова, непересічна. Всупереч життєвим обставинам, він уперто йшов обраним шляхом, не турбуючись про те, як сприймає його більшість.
Визнання Міхновського прийшло після смерті.
В історичній перспективі його ідеям належало майбутнє.