Микола Васильович Гоголь
01.04.1809 – 04.03.1852
Дитинство великого письменника пройшло на Україні, в мальовничому селі Сорочинці Полтавської губернії. Виріс він у великій родині – крім нього в будинку виховувалося ще 5 хлопчиків і 6 дівчаток (деякі з них померли в дитячому віці).
Його родовід сходив до козацької дворянської династії Гоголів-Яновських. Згідно з сімейними переказами, дідусь драматурга Панас Дем’янович Яновський додав до свого прізвища другу частину, щоб довести кровні узи з козацьким гетьманом Остапом Гоголем, який жив в 17 столітті.
Батько письменника, Василь Опанасович, колишній колезький асесор, мав славу поета, письменника і драматурга: він володів домашнім театром свого приятеля Трощинського, виступав на підмостках в якості актора, писав комедійні п’єси, засновані на українських народних баладах і переказах. До сучасних читачів дійшов лише один твір Гоголя-старшого – «Простак, або Хитрість жінки, яку перехітрив солдат».
Саме від батька Микола Васильович перейняв любов до літературного мистецтва і творчий талант: відомо, що Гоголь-молодший ще з дитинства писав вірші. Василь Опанасович помер, коли Миколі було 15 років.
Мати письменника, красуня Марія Іванівна, була релігійною людиною і займалася духовним вихованням дітей. Завдяки їй Микола Гоголь став глибоко віруючою людиною, а творчість його, як вважають літератори , наділена фантастикою і містицизмом.
Дитинство і юність Миколи Васильовича пройшли в оточенні селянського і панського побуту і були наділені тими міщанськими особливостями, які драматург скрупульозно описував у своїх творах.
У ті роки в Ніжинській гімназії, де навчався Микола, працювали слабкі викладачі, які не могли організувати учням гідне навчання. З точними науками у Миколи відносини не склалися, але він процвітав в російській словесності та літературі, тяжів до творчості і ревно брав участь у театральних постановках і імпровізованих сценках. Серед товаришів Микола Васильович мав славу коміка і завзятої людини. Письменник спілкувався з Миколою Прокоповичем, Олександром Данилевським, Нестором Кукольником і іншими.
Ще в студентські роки Гоголь захоплювався О.С. Пушкіним, складав елегії, фейлетони, вірші, пробував себе в прозі та інших літературних жанрах. Під час навчання їм була написана сатира «Дещо про Ніжин, або Дурням закон не писаний», яка не дійшла до наших днів.
Тільки в літературі зміг знайти можливості для заробітку і самовираження. Але журналами були видані лише вірш «Італія» і романтична поема «Ганц Кюхельгартен», яка отримала ряд негативних і саркастичних відгуків критиків. Після творчої поразки Гоголь скупив всі видання поеми і спалив їх у себе в номері. Але невдача дала йому можливість змінити жанр.
У 1830 році в знаменитому журналі «Отечественные записки» була опублікована містична повість Гоголя «Вечір напередодні Івана Купала».
Письменник знайомиться з бароном Дельвігом і починає друкуватися в його виданнях «Літературна газета» і «Північні квіти».
Після творчого успіху Гоголя радо прийняли в літературному колі. Він почав спілкуватися з Пушкіним і Жуковським. Твори «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Ніч перед Різдвом», «Зачароване місце», приправлені сумішшю українського епосу і життєвого гумору, справили враження на Пушкіна.
Ще в гімназії Гоголь пробував себе як живописець, книжковий і театральний декоратор. В Петербурзі Гоголь продовжує заняття живописом у вечірніх класах Академії мистецтв. Спілкування з колом Пушкіна, з Карлом Брюлловим, робить його пристрасним шанувальником мистецтва.
Захоплений історією Малоросії Микола Васильович стає автором збірки «Миргород», куди входять кілька творів, в тому числі «Тарас Бульба». У листах до матері Марії Іванівні Гоголь просив, щоб та докладніше розповідала про життя народу в глибинці.
Згодом (1842) «Тарас Бульба» був повністю перероблений Гоголем. Будучи професійним істориком, Гоголь використовував фактичні матеріали для побудови сюжету і розробки характерних персонажів роману. Події, що ліг в основу роману – селянсько-козацькі повстання 1637 – 1638 років.
Вважається, що саме Олександр Сергійович Пушкін підказав Миколі Васильовичу ідеї сюжетів поеми «Мертві душі» (1842) і комедії «Ревізор» (1836).
«Ревізор» мав надзвичайну дію: нічого подібного не бачила російська сцена; дійсність російського життя була передана з такою силою і правдою, що хоча, як казав сам Гоголь, справа йшла тільки про шість провінційних чиновників, які виявилися шахраями, на нього повстало все те суспільство, яке відчуло, що справа йде про цілий принцип, про цілий порядок життя, в якому і саме воно перебуває.
Але, з іншого боку, комедії зустріли з великим ентузіазмом тими елементами суспільства, які усвідомлювали існування цих недоліків і необхідність їх подолання, і, особливо, молодим літературним поколінням, яке побачило тут ще раз, як і в колишніх творах улюбленого письменника, ціле одкровення, народження нового періоду російського мистецтва і російської громадськості. Таким чином, «Ревізор» розколов громадську думку.
У 1835 році виходить повість Гоголя «Вій» про демонічний персонаж російського епосу. За сюжетом три бурсака збилися зі шляху і натрапили на загадковий хутір, господинею якого виявилася справжнісінька відьма. Головному персонажу Хомі належить зіткнутися з небаченими істотами, церковними обрядами і чаклункою, що літає в труні.
У червні 1836 року Микола Васильович поїхав за кордон, де пробув з перервами близько десяти років. Спочатку життя за кордоном ніби-то зміцнило і заспокоїло його, дало йому можливість завершити його найбільший твір – «Мертві душі». До літа 1841 року перший том був готовий.
Однак цензура збиралася зовсім заборонити видання, але завдяки участі впливових друзів Гоголя, книга була, з деякими винятками, дозволена до друку і вийшла в світ у Москві ( «Пригоди Чичикова або Мертві душі, поема Н. Гоголь», М., 1842).
У 1841 році Гоголь пише безсмертну повість «Шинель», присвячену «маленькій людині» Акакію Акакієвичу Башмачкіну, який бідніє до такої міри, що сама буденна річ стає для нього джерелом радості і натхнення.
На жаль, саме від Василя Опанасовича, батька письменника, крім тяги до літератури, він також успадкував фатальну долю – психологічну хворобу і страх ранньої смерті, які стали проявлятися у драматурга ще з дитинства.
Смерть в отроцтві його молодшого брата Івана, передчасна смерть батька наклали відбиток на його душевний стан. Вважається, що Гоголь з дитинства страждав маніакально-депресивним психозом: веселий і завзятий настрій юного письменника змінювався різкою депресією, тугою і відчаєм. Він зізнавався в листах, що нерідко чув «похмурі» голоси, що кличуть його вдалину. Гоголь був релігійною людиною і вів усамітнений спосіб життя аскета. Жінок він любив, але тільки на відстані: вів переписку з чарівними дівчатами різних станів (з Марією Балабіною, графинею Анною Вієльгорською і іншими), доглядаючи за ними романтично і боязко. Письменник не любив афішувати своє особисте життя, особливо амурні справи. Вважають, що у нього ніколи не було відносин, що виходять за рамки платонічних.
Влітку 1845 року його наздоганяє болісна душевна криза. Він пише заповіт, спалює рукопис другого тому «Мертвих душ».
Гоголь вирішує піти в монастир і стати ченцем, але чернецтво не відбулося.
Він вирішує служити Богові на терені літератури. Почалася нова робота: Миколі Васильовичу якнайшвидше хотілося сказати суспільству те, що він вважав для нього корисним. Він вирішує зібрати в одну книгу все писане їм в останні роки до друзів у дусі свого нового настрою і доручає видати цю книгу Плетньову. Свій письменницький шлях Гоголь завершив «Вибраними місцями з листування з друзями» (СПб., 1847) – 
християнською книгою. Починаючи з XIX століття прийнято вважати, що книга є помилкою, відходом письменника в бік. Гоголь, не відкидаючи доцільності соціальної перебудови, основну мету бачив в духовному самовдосконаленні. Велика частина листів, що складають цю книгу, відноситься до 1845 і 1846 років, тієї пори, коли релігійний настрій Гоголя досяг свого найвищого розвитку.
Враження книги на літературних шанувальників Гоголя, які хотіли бачити в ньому лише вождя «натуральної школи», було гнітюче.
Гоголь болісно переживав провал своєї книги. Притулком його залишилося релігійне почуття: він вирішив, що не може продовжувати писати, не виконавши давнього наміру поклонитися Гробу Господньому. Однак і перебування в Єрусалимі не справило тієї дії, якої він очікував. «Ще ніколи не був я так мало задоволений станом серця свого, як в Єрусалимі та після Єрусалиму, – говорить він. – У Храмі Гроба Господня я був наче для того, щоб там на місці відчути, як багато в мені холоду серцевого, як багато себелюбства і самолюбства ».
Похмурі думки оволоділи розумом драматурга, з 5 лютого він відмовився від їжі. 10 лютого Микола Васильович спалив рукописи, а 18 числа, продовжуючи дотримуватися Великого Посту, зліг з різким погіршенням здоров’я.
Гоголь відмовлявся від медичної допомоги. Лікарі, які виявили у нього запальні захворювання кишечника, ймовірний тиф і нетравлення шлунка, в результаті поставили письменникові діагноз “менінгіт” і призначили примусове, небезпечне для його здоров’я кровопускання, яке тільки погіршило душевний і фізичний стан Миколи Васильовича. Вранці 21 лютого 1852 року Гоголь помер в особняку графа Толстого в Москві.
З чуток, останніми словами Гоголя були: «Як солодко вмирати».
Єдиної оцінки особистості Гоголя як письменника серед чиновництва не існувало. Друге видання «Творів», розпочате в 1851 році самим Гоголем і не закінчене внаслідок його передчасної смерті, змогло вийти тільки в 1855-1856 роках. Але зв’язок Гоголя з наступною літературою не підлягає сумніву.
Зв’язок цей не обмежився XIX століттям. У наступному столітті освоєння творчості Гоголя відбувалося на новому етапі. Багато що для себе знайшли в творчості Гоголя письменники-символісти: образність, відчуття слова, «нову релігійну свідомість» – Ф. К. Сологуб, Андрій Білий, Д. С. Мережковський і т. д. Пізніше свою спадкоємність з Гоголем встановили М. А. Булгаков , В. В. Набоков.
Спадщину великого письменника неможливо розглядати у відриві від розуміння того, наскільки глибоко віруючою людиною він був. Гоголь неодноразово відвідував Оптину пустель, найбільш тісне духовне спілкування маючи зі старцем Макарієм.
З духовної точки зору, рання творчість Гоголя містить не просто збори гумористичних оповідань, а велике релігійне повчання, в якому відбувається боротьба добра зі злом, де добро незмінно перемагає, а грішники караються. Глибокий підтекст містить і головний твір Гоголя – поема «Мертві душі», духовний сенс задуму якого розкритий в передсмертному записі письменника: «Будьте НЕ мертві, а живі душі. Немає іншої двері, крім зазначеної Ісусом Христом … ».
На думку літературознавця і професора МГУ В. А. Воропаєва, сатира в таких творах, як «Ревізор» і «Мертві душі» – це лише їх верхній і неглибокий пласт. Головну ідею «Ревізора» Гоголь передав в п’єсі під назвою «Розв’язка “Ревізора”», де є такі слова: «… страшний той ревізор, який чекає нас біля дверей гробу». У цьому, на думку Воропаєва, полягає головна ідея твору: боятися потрібно не Хлестакова і не ревізора з Петербурга, а «Того, хто чекає нас біля дверей гробу»; це ідея духовної відплати, а справжній ревізор – наша совість.
Складне переплетення двох культур в одній людині завжди робило фігуру Гоголя центром міжнаціональних суперечок. Сам же письменник не міг дати однозначної відповіді на це питання, схиляючись до синтезу двох культур:
«Нам, малороссам и русским, нужна одна поэзия, спокойная и сильная, нетленная поэзия правды, добра и красоты. Русский и малоросс — это души близнецов, пополняющие одна другую, родные и одинаково сильные. Отдавать предпочтение одной в ущерб другой, невозможно». З цієї суперечки випливає, що до кінця життя Гоголя хвилювало не так національне питання, скільки антагонізм віри і безвір’я.
Іменем Миколи Гоголя названі вулиці та навчальні заклади в багатьох містах Росії, України та інших країн. На честь Гоголя випущено кілька марок і пам’ятних монет. Більше 15 пам’ятників письменнику встановлено в різних містах світу. Йому також присвячено кілька документальних і ігрових фільмів.
Список літератури:
Гоголь, Н.В. Собрание сочинений: в 7-ми т. / Н.В.Гоголь. – М.: Худож. лит., 1984.
Гоголь, М.В. Зібрання творів у 7-ми томах / М.В. Гоголь. – К.: Наукова думка, 2008.
Гоголь, Н.В. Избранные произведения: в 2-х т. / Н.В.Гоголь. – Киев: Дніпро, 1983.
Гоголь, Н.В. Арабески / Н.В.Гоголь. – М.: Молодая гвардия, 1990.- 481 с.
Гоголь, М.В. Вечори на хуторі близ Диканьки. Миргород / М.В.Гоголь. – К.: Либідь, 2008. – 318 с.
Гоголь, М.В. Вечори на хуторі близ Диканьки. Тарас Бульба. Вій: повісті / Н.В.Гоголь. – К.: Навчальна книга-Богдан, Веселка, 2010. – 336 с.- (Біб-ка світ. літ. для дітей у 100 томах «Світовид». Серія друга. Література ХІХ століття).
Гоголь, Н.В. Вечера на хуторе близ Диканьки / Н.В.Гоголь. – М.: ЭКСМО, 2007. – 544 с.
Гоголь, Н.В. Вечера на хуторе близ Диканьки. Миргород / Н.В.Гоголь. – Харьков: Прапор, 1989. – 392 с.
Гоголь, Н.В. Вечера на хуторе близ Диканьки: повести, изданные пасечником Рудым Паньком / Н.В.Гоголь. – М.: Худож. лит., 1989. – 363 с.: ил.
Гоголь, Н.В. Вечера на хуторе близ Диканьки. Ревизор: повести / Н.В.Гоголь. – Харьков, Белгород: Клуб семейного досуга, 2010. – 396 с. – (Шедевры на все времена).
Гоголь, М.В. Всі повісті / М.В.Гоголь. – К.: Либідь, 2008. – 544 с.
Гоголь, М.В. Вибране: у кращих українських перекладах / М.В.Гоголь. – К.: Наукова думка, 2009. – 352 с. – (Б-ка школяра).
Гоголь, Н.В. Вий: повести / Н.В.Гоголь. – М.: АСТ, 2009. – 444 с.
Гоголь, Н.В. Драматические произведения / Н.В.Гоголь. – К.: Мистецтво, 1984. – 191 с.
Гоголь, Н.В. Женитьба / Н.В.Гоголь. – Л.: Искусство. Ленинг. отд-ние, 1981. – 119 с.
Гоголь, Н.В. …К нам едем ревизор: [сборник] / Н.В.Гоголь. – М.: Молодая гвардия, 1984.- 447 с.: ил. – (Б-ка юношества).
Гоголь, Н.В. Комедии / Н.В.Гоголь. – Л.: Искусство. Ленинг. отд-ние, 1988. – 470 с. – (Б-ка рус. драматургии).
Гоголь, Н.В. Мертвые души / Н.В.Гоголь. – М.: ЭКСМО, 2007. – 560 с.
Гоголь, Н.В. Мертвые души / Н.В.Гоголь. – М.: Дет. лит., 1968. – 414 с.
Гоголь, Н.В. Мертвые души: поэма / Н.В.Гоголь. – М.: Худож. лит., 1981. – 575 с.: ил.
Гоголь, Н.В. Нос: повесть / Н.В.Гоголь. – М.: Книга, 1989. – 68 с.: ил. – (Б-ка репринт. изд. «Кн. редкости»).
Гоголь, Н.В. Петербургские повести / Н.В.Гоголь. – М.: Сов. Россия, 1978. – 208 с. – (Школьная биб-ка).
Гоголь, Н.В. Повести / Н.В.Гоголь. – М.: Правда, 1989. – 477 с.: ил.
Гоголь, Н.В. Повести. Ревизор / Н.В.Гоголь. – М.: Худож. лит., 1984. – 352 с.
Гоголь, Н.В. Повести. Ревизор / Н.В.Гоголь. – М.: Худож. лит., 1984. – 333 с. – (Классики и современники. Рус. классич. лит.).
Гоголь, Н.В. Повести. Драматические произведения / Н.В.Гоголь. – М.: Худож. лит., Ленингр. отд-ние, 1983. – 328 с. – (Классики и современники. Рус. классич. лит.).
Гоголь, Н.В. Повести: Невский проспект; Нос; Портрет; Шинель; Записки сумасшедшего. Пьесы: Ревизор; Женитьба; Игроки. Мертвые души / Н.В.Гоголь. – М.: Худож. лит., 1975. – 656 с. – (Б-ка всемирной. лит. Сер. 2. Т. 75).
Гоголь, М.В. Повісті / М.В.Гоголь. – Харьків: Прапор, 2007. – 416 с.
Гоголь, М.В. Програмні твори: [хрестоматії]/ М.В.Гоголь. – К.: Обереги, 2000.
Гоголь, М.В. Тарас Бульба:повість/ М.В.Гоголь. – К.: Книга Роду, 2008. -221 с.
Гоголь, Н.В. Тарас Бульба:повесть / Н.В.Гоголь. – Одесса: Маяк, 1981. – 120 с. – (Школ. б-ка).
Гоголь, М. Українські повісті / М. Гоголь. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015. – 603 с.
Гоголь, М.В. Повісті / М.В.Гоголь. – Харьків: Прапор, 2007. – 416 с.
Гоголь, Н.В. Шинель: повести [для ст. школ. возраста]/ Н.В.Гоголь. – М.: Сов. Россия, 1982. – 62 с. – (Школьная библиотека).
Гоголь, Н.В. Шинель / Н.В.Гоголь. – М.: Худож. лит., 1985. – 79 с.: ил.
Гоголь и мировая литература / отв. ред. Ю.В.Манн. – М.: Наука, 1988. – 320 с.
Гоголь. Містика та реальність. – К.: АВІАЗ, 2013: іл..
Золотусский, И.П. По следам Гоголя /И.П.Золотусский. – М., 1984.
Николаев, Д.П. Сатира Гоголя / Д.П. Николаев. – М.: Худож. лит., 1984. – 367 с.: ил.
Пляшко, Л.А. Город, писатель, время / Л.А. Пляшко. – К., 1985.
Хравченко, М.Б. Николай Гоголь. Литературный путь. Величие писателя / М.Б. Хравченко. – М., 1984 с.