На запорозьких землях за часів боротьби війська Богдана Хмельницького з польським пануванням починався рід Вернадських: предок Верна виступав на боці козаків, діти служили в козацтві старшинами. Дворянство вислужив дід Василь, який відтоді став писатися Вернадським. Мати майбутнього науковця походила з українських шляхтичів Константиновичів.
Володимир Вернадський народився 12 березня 1863 року. В сім′ї сповідували національні українські традиції, батьки добре знали українську мову. Величезний вплив на розвиток хлопця мав батько, який дуже ретельно і послідовно займався вихованням і освітою свого сина. Саме він прищепив Володимиру інтерес і любов до українського народу, його історії та культури.
Майбутній учений згадував, що перед переїздом з Харкова до Петербурга, вони з батьком були за кордоном і в Мілані у газеті «Вперед» прочитали про циркуляр, що забороняв у Росії друкувати українською мовою. «Це справило величезне враження на батька і розмови, з цим пов’язані, сильно на мене тоді подіяли… Повернувшись до Петербурга, я постарався ознайомитись з українською літературою… Добував українські книги у букіністів, дещо отримував з-за кордону. Детально розпитував батька про Шевченка, Куліша, Максимовича, Квітку-Основ’яненка, котрих він особисто знав, а також про Кирило-Мефодіївське братство, про Костомарова…».
Сім’я Вернадських сформувала у Володимира інтерес до книги, а книга в свою чергу на ранньому етапі стала головним чинником, що вплинув на Вернадського: «Я рано накинувся на книги і читав з жадібністю все, що потрапляло під руки, постійно риючись і перериваючи книги у бібліотеці батька».
У 13-річному віці юний Володимир починає писати щоденник. Саме із щоденника ми дізнаємось про надзвичайні здібності Володимира Вернадського, які лякали його самого: уві сні і наяву він часом вступав у контакт з близькими йому людьми, причому при спілкуванні бачив їх чітко. Не розуміючи природу такої обдарованості, Володимир заглушив її у собі в ранньому віці. Проте такі здібності повертались до академіка Вернадського у кризових ситуаціях.
У перший клас Харківської гімназії Володимир вступив у 1873 році, а потім навчався у Першій Санкт-Петербурзькій гімназії та на природничому відділенні фізико-математичного факультету Петербурзького університету, який закінчив 1885 року. Займався мінералогією та кристалографією.
Крім своєї спеціальності, майбутній видатний вчений цікавиться ґрунтами, фізичною географією, природними водами, біологією, історією розвитку наукової думки, філософією, історією і літературою. Як всебічно обдарована людина, він вивчив усі мови слов’янської групи, а також англійську, німецьку, французьку та кілька інших, що дуже допомагало йому під час численних наукових відряджень до Європи.
У 35-річному віці Вернадський став професором мінералогії і кристалографії. Саме з розробки нових напрямків у цих галузях починається його наукова діяльність (розглянув історію виникнення в земній корі важливих мінералів, визначив хімічний склад і фізико-хімічні умови утворення багатьох мінеральних видів).
У подальших етапах наукових пошуків Володимир Іванович віддавав перевагу розробці таких нових наукових напрямів геології як геохімія, біогеохімія, радіогеологія і біосфера.
На порозі XX століття було відкрито явище радіоактивності. У Вернадського відразу ж виявився інтерес до цього явища і залишався упродовж усього життя: більше 30 років він займався вивченням радіоактивного розпаду елементів. У 1910 році на академічному зібранні він наголосив: «… Чи зуміє людина скористуватися цією силою, спрямувати її на добро, а не на самознищення? Чи доросла вона до втілення використати ту силу, яку неминуче мусить дати їй наука? …Вони [вчені] повинні себе відчувати відповідальними за наслідки свого відкриття. Вони повинні пов’язувати свою працю з кращою організацією людства».
Ще в студентські роки Вернадський поставив перед собою питання про закономірності розвитку живої матерії, про її склад і властивості, про співвідношення з неживою матерією, про сутність життя. Основні ідеї вченого про біосферу склалися до початку 20-х років і були опубліковані у книзі «Біосфера» (1926). Згідно з ученням жива Речовина, трансформуючи сонячне випромінювання, залучає неорганічну матерію у безперервний кругообіг. Біосфера під впливом наукових досягнень і людської праці поступово переходить у новий стан – ноосферу – сферу розуму (грецькою ноос – розум і сфера – куля).
В останній своїй опублікованій праці «Кілька слів про ноосферу» (1944) Володимир Іванович визначив кілька умов, які необхідні для настання ноосфери. По-перше, людство має бути єдиним в інформаційному відношенні. По-друге, оскільки ноосфера – явище всепланетне, людство повинне прийти до повної рівності рас, народів, незалежно від кольору шкіри. По-третє, ноосфера не може бути збудована до припинення війн між народами світу.
Володимир Іванович був прекрасним педагогом, почесним академіком ряду зарубіжних академій, організатором і першим президентом Української Академії наук (у 1917-1921 роках працював в Україні).
Протягом усього життя відстоював людську гідність, людину як особистість, позапартійність науки.
В кінці дев’ятнадцятого і початку двадцятого століть він активно брав участь у земському і конституційно-демократичному рухах: активно збирав кошти для селян, які потерпали від голоду; наприкінці 1910 року демонстративно покинув Московський університет, таким чином висловивши протест проти репресій щодо студентів, які взяли участь у похороні Льва Толстого; підписав телеграму до царя з пропозицією добровільного зречення від престолу.
Вернадський вимушений був співпрацювати з усіма владами і режимами, які існували на території Російської імперії – і з самодержавною владою, і республіканською, і білогвардійською, і українською незалежною, і більшовицькою, яку також органічно не сприймав і всім єством противився їй.
Як істинний гуманіст, він не визнавав більшовицького перевороту, нехтував самою ідеєю насильницької зміни влади, боявся того, що «соціалізм дасть дисципліну казарми».
Чи безпечним було життя вченого з таким світоглядом у Радянському Союзі? Академіка рятували його колосальні знання, від практичного використання яких керівництво держави мало зиск. Звичайно, пережив Володимир Іванович і важкі часи нападок на нього особисто (його підозрювали в шпигунстві) та на його роботи як на плоди ідеалістичної філософії.
Вернадський відстоював єдність і цілісність Росії, бо всією душею і всіма своїми діями прагнув і надіявся на перетворення її на демократичну державу з вільною співдружністю народів, «з дуже великими правами окремих областей – держав».
До української незалежності він ставився негативно, однак прагнення українців-самостійників вважав «законними».
«Я сам ідейно чужий і капіталістичному, і соціалістичному ладу. Чужий і національній державі. Мій ідеал інший, він справа майбутнього, – твердив Володимир Іванович.
Його життя завжди було пов’язане з Україною. Немає такого періоду, в якому не було б прояви зв’язків із землею предків: діяльність, пов’язана з Академією наук України, створення першої академічної бібліотеки, робота в Українському геологічному комітеті, створення Комісії з вивчення природних продуктивних сил України, лабораторії з експериментальним біогеохімічним дослідженням, членство в багатьох українських товариствах («Українському науковому товаристві» (Київ), Полтавському товаристві «Просвіта», Науковому товаристві ім. Т. Г. Шевченка (Львів), Товаристві дослідних наук при Харківському університеті, Волинському науковому товаристві.
Як учений-косміст, природознавець-енциклопедист, організатор науки, громадсько-культурний діяч Вернадський зробив для України, для українства і його культури, утвердження їх у світовому цивілізаційному просторі надзвичайно багато. В Україну він вірив значно більше, ніж багато хто з його сучасників, у тому числі українських. «Україна є і буде», «я вірю у велике майбуття… України», – твердив Вернадський.
В історії науки важко знайти вченого, який би зробив так багато для людства, як Вернадський. Його праці мають неоціненне світоглядне значення, оскільки доповнюють такі фундаментальні поняття науки і філософії, як матерія, енергія, простір, час та Всесвіт. Вони спонукають нас задуматись над одвічним питанням: хто ми є і чого хочемо досягти для себе і своїх дітей?
Ім’я геніального вченого присвоєно багатьом академічним інститутам, бібліотекам, кораблям тощо, зокрема Національній бібліотеці України. На пошану вченого названо два мінерали «вернадит» і «вернадскит».
Починаючи з 1973 року Національною Академією наук України встановлена премія імені В. І. Вернадського, а з 2003 року — Золота медаль імені В. І. Вернадського. У 1964 році іменем ученого названо гірський хребет у східній частині Антарктиди. У 1996 році заснована українська антарктична станція «Академік Вернадський». У 1973 році його іменем названо бульвар у Києві (Академмістечко), де у 1981 році споруджено пам’ятник. 26 березня 2003 року Національним банком України в обіг випущена ювілейна монета номіналом 2 гривні присвячена академіку Вернадському, а в 2019 році портрет геніального вченого розміщено на найдорожчій банкноті України – номіналом 1000 гривень.
Володимир Вернадський і як учений, і як громадянин, і як людина повною мірою ще не пізнаний.
Джерела інформації:
1. Даниленко В. Володимир Вернадський. Життя в політиці й політика в житті / Віктор Даниленко. – К. : Парламентське видавництво, 2019. – С. 7 – 18. – (Славетні постаті України).
2. Історія Академії наук України. 1918-1923: Документи і матеріали / Упоряд.: В.Г.Шмельов (ст. упоряд.), В.А.Кучмаренко, О.Г. Луговський, Н.М. Монастирецька та ін. – К. : Наукова думка, 1993. – 564 с.
3. Маслакова, А. В.І. Вернадський: життя видатного академіка [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.epochtimes.com.ua/science/persons/v-i-vernadskyy-zhyttya-vydatnogo-akademika-101397.html. – Назва з титул. екрана. – Мова укр. – Перевірено: 13.03.2023.
4. Мелуа, А.І. Вернадський: вчений і організатор науки [Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://ua-referat.com/У_І_Вернадський_вчений_і_організатор_науки. – Назва з титул. екрана. – Мова укр. – Перевірено: 13.03.2023.