Михайло Михайлович Коцюбинський
17.09.1864 – 25.04.1913
«Михайло Коцюбинський — письменник сонячний. І не тільки тому, що «носив у душі сонце», як сам про себе казав… Уся його проза… — це світлий, відкритий простір для душі й духу»
(О. Логвиненко)
Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в Вінниці. Матір’ю його була Гликерія Максимівна Абаз.
Пізніше Коцюбинські переїхали з Вінниці жити до села, а потім – в містечко Бар, де Михайло і пішов до початкової школи (1875-1876).
У 1876-1880 рр. Коцюбинський навчався в духовному училищі у Шаргороді. Твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, з якими він познайомився в цей період, справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. Після закінчення Шаргородського духовного училища в 1880 р. Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. У 1881 р. сім’я Коцюбинських, яка певний час переїжджала з місця на місце, повернулася до Вінниці. У 1882 р. Михайло Коцюбинський був заарештований за зв’язок з народовольцями, а після звільнення був узятий під нагляд поліції.
Пробувати свої сили в літературі Коцюбинський почав рано. Він брався за поезію, переклади, нариси, але швидко справжнім його покликанням стає художня проза. До нас дійшли оповідання, які були першими спробами Коцюбинського-прозаїка: “Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма” (1884), “21-го грудня, на введеніє” (1885), “Дядько та тітка” (1885). З цього часу головним полем його письменницької діяльності стала проза.
Але через важке матеріальне становище сім’ї юнакові не вдалося продовжити освіту: мати осліпла, а згодом (в 1886 р.) помер батько. Відповідальність за досить велику родину (8 осіб) лягла на плечі Михайла. У 1886-1889 рр. він дає приватні уроки і продовжує вчитися самостійно, а в 1891 р., склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного вчителя, працює репетитором.
Друкуватися Коцюбинський почав у 1890 р. —його вірш “Наша хатка” був опублікований у львівському дитячому журналі “Дзвінок”. В цьому ж році, побувавши у Львові, він встановив творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема Франком. Ця поїздка поклала початок постійному співробітництву Коцюбинського в західноукраїнських виданнях. На початку 1891 р. він їде до с. Лопатинці на Вінниччині, де поєднує роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця з поглибленим вивченням життя села, народної мови, культури і розпочинає серйозну літературну працю. Тільки за один 1891 рік з-під його пера виходять оповідання “Харитя”, “Ялинка”, “П’ятизлотник”, повість “На віру”, віршована казка “Завидющий брат”. Твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий художник. 
На початку 90-х рр. частина молодої української інтелігенції, перейнятої ліберально-просвітительськими ідеями, утворює організацію “Братство тарасівців”, з учасниками якої Коцюбинський деякий час підтримував зв’язок. Цей зв’язок відбився на його творчості. У казці “Хо” (1894) Коцюбинський підносить значення ліберально-просвітительської діяльності.
У 1892-1896 рр. Коцюбинський був у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду – філоксерою. П’ятирічна служба у комісії, яка була багата творчими здобутками, стала періодом інтенсивного зростання письменника.
Ці роки дали письменникові життєвий матеріал для його творів “Для загального добра” (1895), “Пе-коптьор” (1896), “Посол від чорного царя” (1897), “Відьма” (1898), “В путах шайтана” (1899), “Дорогою ціною” (1901), “На камені” (1902), “У грішний світ”, “Під мінаретами” (1904). Одним із свідчень того, що Коцюбинський своїми творами молдавсько-кримського циклу виходив за межі локальних проблем, є те, що його повість “Для загального добра” була надрукована в перекладі російською мовою у журналі “Жизнь” (1899, кн. 12).
Залишивши роботу в комісії, він після безуспішної спроби влаштуватися на роботу в Чернігові, де жила сім’я, їде до Житомира і займає різні посади в редакції місцевої газети “Волынь”. У 1898 р. Михайло Михайлович переїхав до Чернігова. Спочатку він займав посаду діловода при земській управі, тимчасово завідував столом народної освіти і редагував «Земський збірник Чернігівської губернії». У вересні 1900 р. він влаштувався в міському статистичному бюро, де працював до 1911 р..
Важливим моментом світоглядно-художньої еволюції творчості письменника в цей час стало його оповідання “Лялечка” (1901). У цьому творі Коцюбинський постає визначним майстром психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою його творчості. 
Дещо окремо в доробку Коцюбинського стоять твори на теми з минулого українського народу — “На крилах пісні” (1895) і “Дорогою ціною” (1901), які єднає романтично-піднесена, героїчна тональність.
Проблема ставлення письменника до дійсності була порушена в новелі “Цвіт яблуні”, яка стала в українській літературі новаторською за темою. В ній наголошувалося, що митець за будь-яких обставин не може забувати про свій громадянсько-професійний обов’язок, повинен боліти чужим горем, як власним. До теми “Цвіту яблуні” Коцюбинський повертається ще не раз (цикл мініатюр “З глибини”, поезія в прозі “Пам’ять душі”, незавершений твір “Павутиння”, новели “Intermezzo” і “Сон”). Виражене у цих творах ідейно-мистецьке кредо декларується й у листі-відозві М. Коцюбинського і М. Чернявського 1903р. до українських письменників. Наступний розвиток української літератури Коцюбинський бачив у розширенні її тематичних та ідейних обріїв, пошукові нових художніх форм. 
У Чернігові Михайло Коцюбинський зустрів Віру Устинівну Дейшу, закохався в неї. Незабаром вона стала його дружиною. Тут виросли його діти – Юрій, Оксана, Ірина, Роман. Щотижня в будинку письменника збиралася літературна молодь міста. Сюди приходили такі відомі в майбутньому письменники і поети, як Василь Блакитний, Микола Вороний, Павло Тичина.
У п’ятиліття перед революцією 1905 — 1907 рр. Коцюбинський написав і опублікував оповідання “Fata morgana” (Киевская старина, 1904), в якому вловив ті головні зрушення у свідомості селянства і нові тенденції в еволюції соціальної психології села, які на повну силу виявилися під час революції. Революція остаточно відкрила світові нове село, а Коцюбинський без будь-якого втручання в текст оповідання продовжив його як другу частину повісті. Друга частина повісті “Fata morgana”(опублікована в квітневому номері “Літературно-наукового вісника” за 1910 р.) належить до найвизначніших творчих досягнень Коцюбинського, пов’язаних з подіями першої російської революції. 
Провідним жанром малої прози Коцюбинського після 1901 р. стає соціально-психологічна новела. У 1906 — 1912 рр. крім другої частини “Fata morgana” Михайло Коцюбинський створює новели “Сміх”, “Він іде” (1906), “Невідомий”, “Intermezzo”, “В дорозі” (1907), “Persona grata”, “Як ми їздили до Криниці” (1908), “Дебют” (1909), “Сон”, “Лист” (1911), а також повість “Тіні забутих предків” (1911).
Згодом Михайло Коцюбинський став подорожувати. Він об’їздив більшу частину Європи. Коцюбинський побував у багатьох екзотичних місцях — у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв.
Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному зв’язку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду. Мовна практика Коцюбинського — один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову. 
Але бажання подорожувати було не тільки «покликом його душі», а й потребою в лікуванні. Він часто відвідував італійський острів Капрі, де проходив лікування. Тут письменник часто зустрічався з Горьким, взимку 1911 — 1912 рр. навіть жив у нього і написав там “Коні не винні” та “Подарунок на іменини”. Художні нариси “Хвала життю!” й “На острові”, написані влітку 1912 р., — останні твори Коцюбинського. Пафосом торжества життя над смертю пройнятий нарис “Хвала життю!”. Лейтмотивом нарису “На острові” також є ідея безперервності, вічності людського буття. У 1911 р. «Товариство прихильників української науки і мистецтва» призначило М. Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 рублів на рік, щоб він міг звільнитися зі служби. Однак письменник відчував себе все гірше. Його мучили астма і туберкульоз.
У лікарні Михайло Коцюбинський довідався про смерть найкращого друга, композитора Миколи Лисенка.
Навесні 1913 року Михайло Коцюбинський помер. Письменник був похований на Болдиній горі в Чернігові.
Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників. Окремі його твори екранізовано та інсценізовано, перекладено мовами багатьох народів світу. На його честь у Вінниці (1927) і Чернігові (1934) створено музеї, споруджено пам’ятники, його ім’ям названі населені пункти. У Вінниці встановлено літературну премію ім. М. Коцюбинського, якій 1992 р. надано статус всеукраїнської. За рішенням Всесвітньої Ради Миру ювілеї письменника відзначалися в багатьох країнах світу.
Список літератури:
Коцюбинський, М.М. Твори: в 4-х т./ М.М. Коцюбинський. – К.: Дніпро, 1984.
Коцюбинський, М.М. Твори: в 2-х т./ М.М. Коцюбинський. – К.: Наук. думка, 1988. – (Б-ка укр. літ.. Дожовт. укр. літ.).
Коцюбинський, М.М. Вибране / М.М. Коцюбинський. – Львів: Каменяр, 1983. – 344 с. – (Шкільна біб-ка).
Коцюбинський, М.М. Вибрані твори/ М.М. Коцюбинський. – К.: Держ. вид-во худож. літ, 1961. – 655 с.
Коцюбинський, М.М. Дорогою ціною/ М.М. Коцюбинський. К.: Нац. книжковий проект, 2010. – 272 с. – (Б-ка шк. класики).
Коцюбинський, М.М. З глибин: повість, новели/ М.М. Коцюбинський. – К.: Факт, 2005. – 208 с. – (Укр. класика. Меценатський проект).
Коцюбинський, М.М. Збірка творів/ М.М. Коцюбинський. – Харків: Прапор, 2008. – 336 с.
Коцюбинський, М.М. Коні не винні: повість, оповідання/ М.М. Коцюбинський. – Харків: Фоліо, 2006. – 317 с.
Коцюбинський, М.М. Подарунок на іменини: оповідання, новели, повісті / М.М. Коцюбинський. – К.: Веселка, 1989. – 334 с.
Коцюбинський, М.М. Тіні забутих предків. Дорогою ціною: вибрані твори / М.М. Коцюбинський. – К.: Знання, 2018. – 223 с. – (Класна література).
Коцюбинський, М.М. Тіні забутих предків/ М.М. Коцюбинський. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.
Коцюбинський, М.М. Тіні забутих предків: повість та оповідання/ М.М. Коцюбинський. – Одесса: Два слона, 1996. – 80 с.
Коцюбинський, М.М. Хвала життю: новели, повість / М.М. Коцюбинський. – К.: Дніпро, 1991. – 427 с.
Коцюбинський, М.М. Цвіт яблуні: повісті, оповідання/ М.М. Коцюбинський. – К.: Рад. школа, 1989. – 560 с.
Коцюбинський, М.М. Що записано в книгу життя: повісті та оповідання / М.М. Коцюбинський. – Харків: Фоліо, 1994. – 543 с.