Нахоко Уехасі
Народ. 15.07.1962
“Я знаю, що таке світ. Ніхто нічого не робить, якщо в цьому немає чогось для себе. Але є люди, які роблять більше, ніж отримують натомість. І це – люди з добрим серцем”.
Нахоко Уехасі
Нахоко Уехасі народилася в центрі Токіо в розпал літа 1962 року і була старшою дитиною із двох дітей у сім’ї. Нахоко закохалася у казкові історії ще до того, як навчилася читати. Її бабуся була джерелом народних казок і усних переказів, якими вона ділилася з дівчинкою, а мама читала їй щовечора.
«Я виросла в районі Токіо, відомому як ситамат (буквально «центр міста»). Це дуже старий район міста, який досі зберігає свої традиції, фестивалі та відчуття минулих епох, незважаючи на те, що знаходиться у центрі ультрасучасного мегаполісу. У дитинстві я була фізично слабка і часто лежала у ліжку з температурою. Але це виявилося прихованим благословенням. Оскільки я часто була прикута до ліжка, бабуся розповідала мені багато казок, а батьки читали мені багато книг, щоби скоротити час. В результаті до п’яти або шести років я повністю звикла до казок.»
Маленька Нахоко з мамою та бабусею
Через деякий час після народження її молодшого брата сім’я переїхала з сірих вулиць центрального Токіо в пишні зелені передмістя, де її батько, художник, утримував сім’ю лише своїм пензлем.
Підлітком Нахоко захопилася японською мангою, а також британською та американською фантастикою та фентезі: «Натхнена історичними казками Розмарі Саткліфф, такими як «Дев’ятий орел», «Ліхтарники» та «Лицарський гонорар», а також «Володарем кілець» Толкіна, я почала мріяти про письменство — про створення світів, які не існують тут і зараз, але здаються цілком реальними».
Під час шкільної поїздки до Англії в одинадцятому класі Нахоко спеціально заїхала до Кембриджу, щоб відвідати будинок Люсі М. Бостон, відомого автора серії книг «Зелений ноу». Письменниця згадує, що досі зберігає різдвяну листівку, яку Люсі М. Бостон надіслала їй пізніше.
В університеті Нахоко Уехасі спеціалізувалася на історії та культурній антропології, а потім вирушила на Окінаву, щоб здобути ступінь магістра культурної антропології. З 1990 року вона присвятила близько двадцяти років вивченню поліетнічного співіснування та акультурації. Щоб продовжити цю тему, Нахоко Уехасі їздила до Західної Австралії по кілька місяців на рік для проведення польових досліджень, переважно в місті Мерчісон. Корінні аборигени Австралії належать до різних регіональних груп, і група, відома як Яматджі, чия традиційна територія знаходиться на Середньому Заході, багато чому її навчили: «Я зупинялася у кількох родин у портовому місті Джералдтон і в маленькому селищі Мінгенью і з їхньою допомогою продовжувала свої польові дослідження. Моя докторська дисертація називалася «Яматжі: про уточнення та збереження етнічної ідентичності аборигенів у певному регіоні»».
Уехасі закінчила університет Рікке і отримала там ступінь магістра в аспірантурі. Згодом вона здобула докторський ступінь у галузі культурної антропології, спеціалізуючись на корінних народах Австралії. Протягом багатьох років вона викладала як професор культурної антропології в жіночому університеті Кавамур Гакуен. Зовсім недавно вона була призначена токунін кедзю, що схоже на старшу стипендію. Це дозволило їй скоротити свої викладацькі обов’язки (в останні кілька років вона викладає лише раз на рік) та приділяти більше часу письменству.
Єдина книга Уехасі як етнолога про аборигенів, які мешкають у місті з білошкірими австралійцями, – «Аборигени на задньому дворі».
Нахоко Уехасі навчалася в аспірантурі, коли в 1989 році був опублікований її перший роман «Сейрей но кі» («Священе дерево»). Роман присвячений подіям далекого майбутнього, коли Земля стала повністю забрудненою і люди більше не могли жити на ній. Люди розселилися на інших планетах. 200 років минуло відколи на планеті Ніра, де живе Шин Ямано, вперше оселилися люди. Але щось сталося не так. Двоюрідна сестра Шина, Лісія, раптово усвідомлює здатність Рошнаров, схожу на екстрасенсорне сприйняття, аборигенного племені Ніра, яке, як кажуть, вимерло багато століть тому…
За «Священним деревом» був роман «У місячному лісі, о Бог, засинай». Цей роман отримав нагороду від Японської асоціації письменників для дітей, що зробило Нахоко Уехасі одним із найвідоміших авторів японського фентезі.
Нині письменницька кар’єра Нахоко Уехасі налічує майже три десятиліття.
Найбільш відома Нахоко Уехасі завдяки своїм книгам із серії «Хранитель», фентезійним історіям про дівчину-воїна, багато з яких було перекладено європейськими мовами.
У 1996 році Уехасі випустила першу книгу серії “Морибіто – хранитель духу” (“Moribito: Guardian of the Spirit”). Роман отримав премію Noma Children’s Literature New Face Prize та премію Sankei Children’s Culture and Publishing Award, а англійський переклад був удостоєний премії Мілдред Л. Бетчелдер у 2009 році.
У1999 році Уехасі опублікувала другу книгу із серії «Морибіто, Хранитель Темряви». За цей роман вона здобула премію Японської асоціації письменників для дітей. У 2002 році серія The Guardian отримала літературну премію Iwaya Sazanami, а в 2003 році «Guardian of the God» отримала ще одну японську нагороду від видавництва Shogakukan. Потім, в 2003 році, Уехасі написала роман “За лисячим свистком”, який отримав премію Noma Children’s Literature.
У 2004 році п’ята книга з серії «Kami no Moribito» («Хранитель священного духу») була включена до почесного списку книг IBBY. Книги Уехасі адаптуються для телебачення, з них малюють мангу і ставлять радіовистави.
У 2006 році Нахоко Уехасі написала двотомник «The Beast Player», який вона доповнила ще двома томами в 2009 році.
І «Moribito: Guardian of the Spirit», і перші два томи «The Beast Player» були адаптовані до аніме в 2007 та 2009 рр. відповідно. «Moribito: Guardian of the Spirit» також був перетворений на радіопостановку, а «The Beast Player» – на мангу.
У романі Уехасі «Хранитель священного духу» розповідається про озброєного списом охоронця на ім’я Бальса, який поклявся врятувати вісім життів, щоб заплатити за гріх зі свого минулого. Перший роман був адаптований у вигляді 26-серійного аніме компанією Production IG у 2007 році.
З рецензії художника та письменника Расселла Д. Джонс на екранізацію книги – аніме “Хранитель священного духу”:
«Можливо, секрет у тому, що цей серіал заснований на серії книг (першому томі), а літературне першоджерело на порядок сильніше за будь-яку мангу, оскільки містить більше інформації і, безумовно, продуманіше. Ця відчутна «книжка», яка відчувається і в сюжеті, і в темпі, і в загальній спрямованості оповідання, надає «Хранителю» присмаку класики. Свого роду річ у собі, без натяків та посилань. Тут немає обов’язкових у кожній серії боїв, покликаних утримувати увагу розпещеного глядача, немає «Чорних Володарів» та взагалі ефектного ірраціонального зла, серіал не потурає шанувальникам мильних опер і навряд чи сподобається любителям емоційного стриптизу. Послідовний, відкритий і, на перший погляд, надто зрозумілий, він вражає якраз своєю вивіреною простотою: немов двері у світ-мрію, де на небосхилі то один, то два місяці, де легко розрізняють добро і зло, а на чесність відповідають щирістю» .
За свій «постійний внесок» як дитячий письменник Уехасі виграла міжнародну премію Ганса Християна Андерсена (2014), що проводиться раз на два роки. На думку журі IBBY під головуванням Марії Хесус Хіль з Іспанії: «Її історії про честь і обов’язок, долю і жертовність — оригінальні і водночас японські. Вигадані нею світи спираються на культуру середньовічної Японії, але водночас вони абсолютно авторські. Для Уехасі недостатньо лише придумати географію місця та її міфологію, вона включає у свої твори алюзії на класову систему і взаємовідносини між духовними і моральними аспектами життя».
Письменництво дало Нахоко Уехасі багато можливостей побачити світ, у тому числі – запрошення на Міжнародний літературний фестиваль у Берліні.
«Крім того, щоб заповнити всі труднощі, які я завдала своїй матері, я щороку возила її на нове місце. Вона мала величезну допитливість і любила подорожувати. За 26 років, доки вона не померла у віці 83 років у 2016 році, ми разом відвідали понад 20 країн».
Її найвідоміші роботи включають серію «Морибіто», «Котеки та каната» («За свистком лисиці-перевертня»), «Кемоно та соджа» («Гравець звірів») та «Сіка но о» («Король оленів»). Її книги було продано тиражем понад 11,5 мільйонів екземплярів у Японії, за ними було знято комікси, мультсеріали, телесеріали з живими виступами та радіопостановки. Багато з її робіт були перекладені та опубліковані за кордоном англійською, німецькою, французькою, італійською, португальською, іспанською, шведською, корейською та китайською мовами .
Написані нею книги були адаптовані для манги, анімації, сцени та телебачення та доступні широкій аудиторії.
«Я хочу писати історії не просто про людей, а про людей, які живуть на теренах природи. Моя робота культурним антропологом, поїздки, які я робила з мамою, і всі люди, культури та спосіб життя, з якими я зіткнулася в процесі, сильно вплинули на історії, які я створюю. На мене також вплинули розповіді моєї бабусі про її дідуся, майстра джіу-джитсу у старому стилі. Зачарована її захоплюючими розповідями про рукопашні бої, я закохалася в бойові мистецтва та записалася до класу джіу-джитсу на другому курсі університету. Хоча я так і не стала в цьому великим фахівцем, цей досвід, безперечно, допомагає мені зображати бойові сцени.
Так ось хто я. І саме тому, незважаючи на те, що я лише слабачка розміром з хобіта зі значно меншою мужністю, я люблю писати захоплюючі та масштабні історії».