Ісаак Мазепа був однією з центральних фігур Української революції 1917-1921 років. Віддавши політиці все свідоме життя, він не був засліплений партійними догмами і ставив справу відродження України вище інтересів партії.
У своїй книзі «Україна в огні й бурі революції 1917-1921» Мазепа зазначав: «… Наші мемуаристи чомусь занадто вже віддаються гіперкритиці й за дрібним повсякденним намулом тих бурхливих часів не бачать величі самих змагань пробудженого українського народу».
Народився 16 серпня 1884 року в с. Костобоброві Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії в сім’ї заможного селянина. Початкову освіту здобув у Новгород-Сіверському духовному училищі, середню – в чернігівській духовній семінарії. Хлопця цікавили земні питання: походження Землі, виникнення життя і людини на планеті, взаємовідносини між людьми, суспільне життя тощо.
Восени 1904 року Ісаак стає студентом агрономічного відділення природничого факультету Петербурзького університету, поринувши з головою у студентське та громадське українське життя. В 1905-му юнак стає членом УСДРП. В Петербурзі познайомився з майбутніми державними і політичними діячами Української революції 1917-1921 років – Миколою Шадлуном, Миколою Поршем, Симоном Петлюрою, Дмитром Донцовим.
В Петербурзі одружився із студенткою Медичного жіночого інституту Наталією Сінгалевич, теж членом УСДРП. Там у подружжя народилася перша дочка Галина, згодом відома українська художниця в діаспорі.
Після закінчення університету з групою молодих агрономів відвідав Австрію, Німеччину та Данію. Побачене настільки його вразило, що Ісаак був змушений признатись: «Порівняно з цими країнами Росія була ще зовсім Азією».
Вже у 1913 році Ісаак Прохорович жив в Катеринославі, працював в губернському земстві і був членом місцевої «Просвіти». Всюди в установах, школах, пресі, на вулицях – лунала російська мова. З початком першої світової війни влада закрила україномовний тижневик «Дніпрові хвилі». Проте українське політичне життя в Катеринославі під натиском реакції не завмерло.
В місті продовжувала діяти організація УСДРП, ведучи пропаганду проти війни і царського самодержавства. Ісаак Прохорович стає її членом. Українське життя та національні ідеї обговорювалися серед порівняно невеликої групи людей. Квартира Мазепи часто слугувала для проведення засідань партії і нічлігу товаришів, які проживали далеко. 28 листопада 1915 року катеринославська організація була розгромлена. Втративши керівників, УСДРП продовжувала діяти в підпіллі, збираючи нові сили.
Першим і найбільшим проявом пробудження стала першотравнева демонстрація, яка несподівано для всіх вилилася в українську демонстрацію під жовто-блакитними прапорами та захоплене вітання публіки. Другим проявом національної свідомості став губернський український з’їзд в травні 1917 року, який обрав делегатів до Центральної Ради і прийняв резолюцію про автономію України. На початку червня в Катеринославі утворено Українську губернську раду із представників всіх повітів і різних українських організацій. Від УСДРП до Ради входив Мазепа. Всюди переважали російські політичні партії, перешкоджаючи проведенню в життя навіть найменших українських вимог. В Раді Ісаак Прохорович відстоював національні інтереси. Він сприяв виходу в світ катеринославської української газети «Наше слово», редагуючи її разом із Панасом Феденком.
Після захоплення червоногвардійцями влади в Катеринославі 29 грудня 1917 року, Мазепа ризикнув з’явитися 18 березня 1918-го на більшовицькому ІІ Всеукраїнському з’їзді Рад в Катеринославі і заявити від імені української соціалістичної фракції, що Україна не хоче опіки московських комісарів і висловив протест проти більшовицької окупації.
Коли до влади прийшов Павло Скоропадський, діячі українського відродження почали переслідуватися, вільне козацтво в Катеринославі було ліквідоване. Влітку 1918 року Мазепа в службових справах декілька разів відвідав Київ, був на засіданнях ЦК УСДРП, зустрічався з Петлюрою, Винниченком, Поршем. Враження було гнітюче. Всюди в Україні панувала російська «чорна сотня», декорацією для якої служила Українська Держава. В жовтні 1918 року за наказом губернського старости Чернікова Ісаака Прохоровича заарештували, але невдовзі відпустили, не наважившись знищити відомого громадського і політичного діяча.
Будучи одним із найавторитетніших політичних діячів Катеринославщини, Ісаак Мазепа користується великим авторитетом і делегується на різні з’їзди. У січні 1919 року на VІ з’їзді УСДРП з’являється ідея радянської платформи, тобто надія на те, що у разі проголошення українським урядом «радянської влади» Москва не пошле свої війська воювати з владою робітників і селян. До цієї ідеї схилялись голова Директорії Винниченко, голова уряду Володимир Чехівський, колишній голова Центральної Ради Михайло Грушевський та багато інших членів уряду. Мазепа виступав на з’їзді з доказами згубних наслідків для України переходу на «радянську платформу». Він також разом із Феденком і Поршем підготував проект резолюції, в основі якої лежали демократичний лад, широкі економічні реформи в інтересах трудящих і висловлювався протест проти російського наступу.
Продовжувалась боротьба Директорії з більшовицькою Росією на півночі та Добровольчою армією на сході.
9 квітня 1919 року в м. Рівному формується новий уряд. Мазепа займає посаду міністра внутрішніх справ. Після звільнення військами УНР частини Поділля, уряд переїжджає до Кам’янця-Подільського. Мазепа робить все можливе для створення державного апарату, забезпечення порядку, бореться з погромами, виділяє допомогу потерпілим, їздить на фронт. Влітку сюди переїжджає також уряд ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем.
29 серпня 1919 року Мазепа стає головою уряду, зберігши і портфель міністра внутрішніх справ.
Через виступи селян, підбурених більшовицькою пропагандою, зупинилися вагони з постачанням для армії УНР. 26 листопада відбулася нарада, де Мазепа говорив про необхідність відпочинку, і задля чого залишатись на своїй території. Армія потребує реорганізації, постачання, ліків. Голова уряду закликав відкинути «настрої безнадійності і одчаю. Мусимо знати, що в цій боротьбі переможе той, хто має міцніші нерви».
4 грудня 1919 року на нараді вищих державних, політичних і військових діячів приймається запропоноване Мазепою рішення про подальшу боротьбу у формі партизанського руху. Зусиллями Ісаака Прохоровича вдається короткочасно відновити союз Галицької та УНР армій. Та вже 1 січня 1920 року створений у Вінниці Революційний комітет Галицької Армії підписує з більшовиками угоду про визнання радянської влади. В цій критичній ситуації прем’єр проявляє величезну цілеспрямованість та енергійність по об’єднанню всіх антибільшовицьких сил. Мазепу не полишає надія відновити українську регулярну армію і пробратись до її ядра, яке вело партизанську війну.
Для виконання наміченого він провів декілька конспіративних нарад в ряді міст і в Кам’янці-Подільському з членами свого кабінету, чітко обговоривши деталі.
Перебуваючи на захопленій більшовиками території, прем’єр дізнався про підписання 22 квітня 1920 року у Варшаві договору між Директорією і Польщею про взаємне визнання, розмежування території, спільні антирадянські дії і основи міждержавних стосунків. Піти на цей крок Директорію змусили невдачі в боротьбі одночасно на три фронти – радянських урядів Росії і України, Денікіна і Польщі, в «трикутнику смерті».
Наполягання командирів загонів, з якими Мазепа провів Зимовий похід 1919-1920 років, продовжувати залишатись на чолі уряду не допомогли. Прем’єр відмовляється від посади і займає в новому кабінеті пост міністра земельних справ з умовою недоторканності закону УНР про націоналізацію землі.
Надії на передишку не виправдались. Польща не тільки не виконувала умов договору, але 18 березня 1920 року уклала в Ризі мирний договір з Радянською Росією і Україною. Назрівала криза і в уряді. 23 червня 1920 року Мазепа залишає пост. Відставний міністр оселився у Львові, шукаючи відради в стінах бібліотеки Наукового товариства імені Т. Шевченка. Виник і став втілюватись у життя задум книги: «Більшовизм і окупація України.
Ісаак Прохорович плідно займається журналістською та видавничою справами, видаючи місячник «Соціалістична думка» та збірник «Вільна Україна». Не припиняв Мазепа і політичної діяльності, увійшовши до створеної в березні 1921 року в Польщі Ради Республіки, яка виконувала функції українського парламенту у вигнанні – еміграції.
У травні 1921 року Ісаак Прохорович відвідав Берлін, де зустрівся з Винниченком, у Відні – з Грушевським і його оточенням, які продовжували хворіти «радянством», у Празі – з колишніми міністрами УНР. Влітку того ж року до вигнанця з Катеринослава повернулася сім’я, нелегально перейшовши Збруч, принісши багато радості, особливо доньки – Галя і Таня.
За порадою посла Чехословаччини в Берліні в березні 1923 року Мазепа поселився в Празі. У 1925 році Мазепа влаштовується бібліотекарем в Українській господарчій академії в Подебрадах, на околиці Праги. Згодом його запросили читати ботаніку в цьому ж навчальному закладі, обрали професором. Ісаак Прохорович захоплено читає лекції, веде наукову роботу, пише праці з ботаніки. Продовжувалась активна співпраця з бойовим побратимом професором Панасом Феденком.
У 1930 році в столиці Радянської України м. Харкові розпочався інспірований владою процес «Спілки визволення України». На лавах підсудних сиділи визначні діячі українського відродження. Всього притягувалось 45 чоловік. Радянське «правосуддя» в число членів СВУ занесло Мазепу, Феденка, Дорошенка та інших емігрантів. 20 березня 1930 року Ісаак Прохорович і Феденко виступили з рішучим протестом: «Весь теперішній судовий процес у Харкові… – це майже суцільна більшовицька провокація за допомогою шпіонів ДПУ методами колишніх агентів-провокаторів із царської охранки, провокація за допомогою підроблених, фальшивих листів, переписки і т.д., провокація з метою дискредитації й знищення українських протибільшовицьких сил з метою відвернути увагу українських робітників і селян від нечуваного гніту та насильства, з метою дальшого удержання своєї терористично-деспотичної влади над пригнобленими українськими масами».
Ісаак Прохорович приступає до систематичного збирання і обробки матеріалів для своєї головної праці «Україна в огні й бурі революції» за дуже сприятливих умов. Бібліотека Празького університету мала всі видання СРСР. Мазепа, як член ЦК УСДРП, секретар ЦК УСДРП, голова Ради Народних Міністрів УНР, міністр внутрішніх справ і міністр земельних справ особисто збирав архіви партії, протоколи засідань ЦК, бібліотеку та комплекти періодики. Працюючи над книгою, він користувався численною мемуарною та спеціальною літературою, вивчав документи, робив виписки, співставляв точки зору на події різних учасників.
У роки фашистської окупації Праги Ісаак Прохорович жив замкнуто, знищував свою переписку, не бажаючи, щоб вона потрапила до рук гестапо і завдала комусь неприємностей.
Апофеозом життя і політичної діяльності невтомного борця за національне відродження України будуть слова вірного друга, однопартійця, соратника і помічника Панаса Феденка (монографія «Ісаак Мазепа – борець за волю України»): «Ті роки, що творять постать визначного політичного провідника, щасливо об’єдналися в особі Мазепи: освіта, пильність і працьовитість, точна пам’ять, уміння оцінювати людей, велика витривалість і терпеливість, організаційний хист, здібність передбачити хід подій – все це мав у собі Мазепа щедрою мірою. Але одна найцінніша риса, без якої не може розвинутися індивідуальність політичної людини, була помітна в характері І.П. Мазепи: глибока відданість ідеї, віра в справедливість української визвольної боротьби, готовність принести найбільші жертви для досягнення поставленого завдання. Ця «пристрасть», захоплення ідеєю робили Мазепу дійсно «невсипущим», наповняли його творчим духом, який поривав і інших до виконання повинності».
В особистому житті Ісаак Прохорович був в повному розумінні праведник. Він не шукав ні слави, ні багатства, ні почестей, уникав публікацій про себе, навіть у дні народження і ювілеїв, не давав своїх фотографій для публікацій в засобах масової інформації. Всіх вражали його моральна чистота і скромність, аскетизм в приватному житті. Він ніколи не ремствував на долю, стійко переносячи всі її удари. Таким він був.
Джерело інформації:
Мороз В.С. Повернення із забуття / В.С. Мороз [передмова до книги] // Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. 1917 – 1921 : 1. Центральна Рада – Гетьманщина – Директорія. ІІ. Кам’янецька доба. – Дніпропетровськ : Січ, 2001. – С. 5 – 28.
Зображення з сайту:
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/serpen/16/1884-narodyvsya-isaak-mazepa-politychnyy-diyach