Андрій Курков “Сірі бджоли”.
В малій Староградівці, що на Донеччині, так званій, сірій зоні, їх залишилося двоє: бджоляр Сергійович, 49-річний інвалід другої групи, та його шкільний недруг Пашка.
2017 рік. Три роки йде війна, сенс якої залишається для Сергійовича туманним. Дружина з донькою покинули його і живуть у Вінниці.
Заходить іноді до Сергійовича український солдат Петро з Хмельниччини, то харчів принесе, то телефон зарядить, бо електрики в селі вже давно немає.
До Пашки вчащають гості з іншого боку, та й він до них частенько навідується.
Після однієї нічної нескінченної канонади, коли бджоли перелякалися, і з вуликів повилітали, вирішив бджоляр виїхати звідси на весну-літо. Через бджіл.
Завантажив свої вулики на прицеп, та й поїхав.
Зупинився в Запорізькій області, неподалік селища Веселого, в привітному гайочку. З продавчинею Галею познайомився, доброю, симпатичною жіночкою.
Та недовго там пробув, бо чужинець, “донєцкий”.
Знову погрузив свої вулики, та й поїхав на стареньких “Жигулях”, вже без вікон, бо повибивали.
А куди ж їхати? Вирішив до Криму, бо там жив бджоляр Ахтем, з яким познайомився більш, як 20 років тому…
Це історія про пересічну людину, яка стала “жителем війни”. Так само, як і ми тепер, про дім, до якого завжди рветься душа, про те людське, що є в нас, навіть в часи найтяжчих випробувань. (Світлана Чучко)