Остап Сливинський “Словник війни”.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, автор спробував укласти словник війни. Усі “статті” цього словника – насправді, передумане, прожите і відчуте. Це фрагменти чужих монологів, почутих протягом війни.
На Львівському вокзалі, через який у перші тижні та місяці війни прокочувалися зі сходу на захід потоки з сотень-тисяч переселенців, у тимчасових притулках, навіть просто на вулицях люди розповідали.
Серед людей, чиїми голосами розмовляє “Словник війни”, ті, що змушені були покинути свої домівки, волонтери, медики, військові, громадські активісти, митці. Всі, в чиє життя прийшла війна. Таким чином, “Словник війни” став річкою, в яку різними шляхами стеклися історії про слова.
Ось декілька з них:
Б-Бабусі
“Квартири двох бабусь з будинку напроти були зруйновані, а в чужі вони йти не хотіли, бо чужі. Тому просто сиділи на лавці, біля під‘їзду, там і загинули від осколків. Там, на подвір‘ї, ми їх і поховали, викопавши ями під обстрілами” (Юрій, Харків).
С-Сввобода
“Свобода – це така штука, якої ніхто тобі не добуде. Ніхто тобі не дасть свободи, не подарує, і ні від кого її чекати не можна. Тільки сам собі її зможеш зробити. Так, хендмейд. Немає фабрик свободи, несерійний продукт” (Вадим, Конотоп).
(Тетяна Білан)