Коли чорна тінь постала від Маріка до Говерли,
Ми билися, як востаннє, і вижили, і померли.
Якщо, як і ми, уголос, ти весело й непохитно,
Читаєш це українською, значить, ми билися гідно
(П. Вишебаба).
Вранці 24 лютого більшість українців відчувала одне й те ж: шок, жах, відчуття нереальності того, що відбувається.
Ми дивилися на черги в крамницях і пусті прилавки, на переповнені потяги, що мчали на захід під моторошне завивання сирен.
І тоді кожен вирішував для себе: покинути домівку, рятуючи своє життя, чи то життя своїх дітей, або брати зброю і захищатися, або залишатися тут і розділити долю своєї країни.
19 листопада 2024 року – 1000-й день героїчної боротьби українців проти російського агресора.
Пропонуємо 5 книг про будні війни та український спротив.
Олександр Меньшов «Я, Фокс, та окупація. Щоденник херсонця»
У місцевих були тільки коктейлі Молотова та кілька автоматів, але вони пішли у цей нерівний бій.
Потім – черги за хлібом, мітинги, розстріли, великі магазинні мережі залишають місто…
Зворушливі, сумні, іноді смішні історії про відчайдушних жінок, що вперто лаялися з окупантами, змушуючи тих ніяковіти, про те, як підтримували одне одного, чепурили газони навесні, як домашні улюбленці відмовлялися їсти рашистський котячий корм, про місцевого хулігана, який забулив орка, про страх, що супроводжує життя в окупації, про те, як боляче коли залишаєш свій дім…
Мирослав Лаюк «Бахмут»
Взимку та березні 2023-го письменник і воєнний документаліст Мирослав Лаюк з фотографом Данилом Павловим дні та ночі проживав у Бахмуті та його околицях. Це був період найінтенсивніших боїв.
Книжка репортажів та есеїв про побут війни, історію Бахмута, непоправні втрати, і людей, з якими звела доля.
– 86-річна вчителька Олександра, що кожного ранку після обстрілів, підмітала бите скло біля будинку. Тут її і поранив у спину уламок ворожого снаряду.
– Продавчиня, що ризикуючи життям, працювала в одному-єдиному магазині Бахмута.
– Зенітник Ален, якому поталанило в день народження своєї мами збити російський винищувач.
– Командир гармати Гриб, який приїхав з Польщі, щойно дізнавшись про війну. Витяг старий радянський військовий квиток, і тепер – тут.
– Дотепні історії про те, як хлопці отримали свої позивні: Собака, Сивий, Перун, Форест, Звіздочот…
Але найбільше вражали діти, які залишалися в місті серед цього хаосу та руйнації.
Тепер місто більше не існує…
Євгенія Подобна «Її війна»
В цій книжці звучать голоси 25 жінок – військових, медикинь, волонтерок, переселенок, журналісток. Жінок, які пройшли окупацію, полон, або чекають з полону найрідніших. Які пережили те, що не побажаєш і ворогу, зазнали непоправних втрат на цій війні, але знають стільки сили і любові, щоб розповісти це іншим.
Віталій Запека «Герої, херої, та не дуже…»
Віталій Запека – відомий фотограф, блогер, письменник, боєць добровольчого батальону з 2014, нині – воїн ЗСУ, гранатометник.
Про війну можна писати по-різному. В світовій літературі не так багато письменників, які б писали про війну з гумором.
Отже, перед вами – воєнно-сатиричний роман. І хоч ми й прямуємо до НАТО, елементів недоумкуватості та совковості в армії вистачає.
2014 рік. Головний герой – Шрамко, колишній бухгалтер, зовсім не вояка. Можливо, через це він і потрапляє в різні історії. Читаючи, як він домовлявся з сепаратистами, отримував винагороду за розбомблений «об`єкт», чи прогулявся до Широкіного з азовцями, ви будете не просто сміятися, ви будете реготати.
Неймовірне почуття гумору письменника дозволяє йому бачити в страшному смішне. Можливо, саме так і потрібно долати страх.
Остап Сливинський «Щоденник війни»
Коли почалося повномасштабне вторгнення, автор спробував укласти словник війни.
Усі «статті» цього словника – насправді, передумане, прожите і відчуте. Це фрагменти чужих монологів, почутих протягом війни. На Львівському вокзалі, через який у перші тижні та місяці прокочувалися із сходу на захід потоки з сотень-тисяч переселенців, у тимчасових притулках, навіть, просто на вулицях люди розповідали.
Серед людей, чиїми голосами «розмовляє» «Словник війни» – ті, що змушені були покинути свої домівки, волонтери, медики, військові, митці. Всі, в чиє життя прийшла війна.
Ось один з них:
«Б» – бабусі.
«Квартири двох бабусь з будинку навпроти були зруйновані, а в чужі вони йти не хотіли, бо «чужі». Тому сиділи на лавці біля під`їзду, там і загинули від уламків ракети. Там, на подвір`ї ми їх поховали, викопавши яму під обстрілами. (Юрій, Харків).