Кожен народ має свої священні символи, котрі уособлюють його самобутність, національну єдність. До найбільших святинь належить гімн. Це ті слова та музика, які з перших акордів з трепетом у душі змушують кожного з нас підніматися і кличуть до високого й світлого.
Справжнім всеукраїнським, національним гімном стала пісня «Ще не вмерла Україна» поета Павла Чубинського і композитора Михайла Вербицького.
Українським Державним Гімном слова Чубинського та музика Вербицького стали у 2003 році, відповідно до Закону України «Про Державний Гімн України» від 6 березня 2003 року, хоча офіційно його музична редакція була ухвалена Верховною Радою України ще 15 січня 1992 року. Гімном стали перший куплет та приспів у такій редакції:
«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».
10 березня відзначається День Державного Гімну України.
Автор слів – Павло Платонович Чубинський – відомий вчений-етнограф, поет і журналіст, юрист, активний діяч українського національного руху на Правобережній Україні. Народився 15 січня 1839 року на хуторі поблизу Борисполя. Походив з української шляхти, його давнім предком був козак Іван Чуб. Однак прадід відомий уже під більш «шляхетним» прізвищем – Чубинський.
Будучи студентом, Чубинський приєднався до петербурзької української Громади, що гуртувалася навколо редакції журналу «Основа». На зібраннях «основ`ян» він мав нагоду особисто познайомитись із світочами української культури Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, а насамперед – Тарасом Шевченком, котрий назавжди залишився для нього духовним вчителем, провідником у житті і творчості.
Павло Чубинський уявляв свій вірш як пісню. Про це свідчить побудова твору: куплети з приспівом, характерні лексичні звороти. Були різні спроби його замузичити. Леся Українка згадувала, що «Ще не вмерла Україна» співали на мотив сербського національного гімну.
Щойно вірш з`явився, його поклав на музику друг і однодумець Павла Чубинського Микола Лисенко. У цій музичній версії пісня набула певного поширення на Наддніпрянщині і час від часу звучала до початку ХХ століття.
У дусі козацьких похідних пісень, на хвилі революційного піднесення, 1905 року створив музику до слів Чубинського і сподвижник Лисенка, відомий композитор, діяч українського національно-визвольного руху Кирило Стеценко. У цьому варіанті пісню було надруковано в розкладці на чоловічий хор у супроводі фортепіано.
Однак найпотужніше і остаточно віщі слова «Ще не вмерла Україна» були окрилені музикою Михайла Вербицького – скромного священика з невеликого підкарпатського села і водночас обдарованого небуденним талантом митця, одного з основоположників української національної композиторської школи. Саме в такому співавторстві гімн і утвердився у свідомості всього українського народу.
Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року у священичій родині в селі Явірнику Руськім, розташованому неподалік Перемишля. Він почав писати музику ще в юнацькі гімназійні роки і першими його композиціями були церковні твори.
Поява пісні-хору на слова Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» у творчому доробку композитора не була випадковою. Зміст вірша повністю відповідав світоглядним позиціям і творчій ментальності Вербицького – митця-патріота. До того ж виникнення цієї пісні (подібно як і кантати «Заповіт») безпосередньо пов`язане з потужною хвилею патріотичного піднесення, що прокотилася по всій Україні під впливом віщого слова Тараса Шевченка.
Гімн «Ще не вмерла України і слава, і воля», створений Павлом Чубинським та Михайлом Вербицьким, звучить сьогодні могутньо і гордо – як символ невмирущої сили народу українського, який у боротьбі з російським агресором відстоює свою свободу і незалежність.
Інформація з книги: Державний Гімн України: популярний історичний нарис / упоряд. Линник М.П. та ін. – К. : Музична Україна, 2006. – 55 с.