Поезія може лікувати та розраджувати, загоювати рани й повертати віру. Під час війни авторські вірші – це своєрідний літопис почуттів.
Ми зібрали 5 віршів про війну, які написали бібліотекарки й наші читачки. Ви можете прослухати ці тексти, озвучені голосами авторок.
1. Уманська Ангеліна – студентка 2 курсу спеціальності “Соціальна робота” Відокремленого структурного підрозділу “Економіко-правничий фаховий коледж Запорізького національного університету”:
Оріхів
Мій рідний другий дім!
До тебе приїздила я частенько.
Ти порожнечу в серці забирав,
В тобі так затишно було й тепленько!
Не знаю як словами передать…
Оріхів! Ти для мене місце сили!
Приїду й стане тепло на душі!
Там все таке близьке і рідне
А зараз не впізнати вже тебе…
Руїни й грім гармат тебе заполонили
Ти став порожнім, що ж тепер робить?
Яке озброєння тобі просить?!
Вербою й Байрактаром орків бить!
За тебе й за людей твоїх ми помстимося
І відбудуємо разом ми кожен дім!
Все буде як тоді! Повір! Тримайся!
І загримить в тобі незламний гімн!
2. Лосева Маргарита – студентка 1 курсу спеціальності “Соціальна робота” Відокремленого структурного підрозділу “Економіко-правничий фаховий коледж Запорізького національного університету”:
Більше року триває війна…
І палає моя УКРАЇНА.
В дім сумна прийшла новина –
Похоронка на старшого сина.
Мати в голос кричить від горя.
Поруч батько зуби стискає.
За вікном зажурилась тополя,
Наче теж бійця поминає.
Він загинув на сході в жорсткому бою,
Захищаючи нашу СВОБОДУ.
І отримав безсмертя та славу свою
За геройське служіння народу.
Всіх змінила ця клята безжальна війна.
Подорослішав кожний хлопчисько.
Не дамо, щоби правив бал сатана!
Ми зібрали велике військо.
І не тільки на фронті, але і в тилу
Українці міцно з’єднались.
“ВИ ХОРОБРА ТА НЕПЕРЕМОЖНА ДЕРЖАВА!” –
навіть Європа зізналась.
Оборону тримаємо гідно вже рік.
ПЕРЕМОГУ щодня наближаєм.
Незважаючи на підлітковий вік,
Учні участь в війні приймають.
Оберіг від душі для наших бійців –
Ляльку-мотанку ми надсилаєм.
Хай тримають її хвилинку в руці,
Та підступних рашистів долають.
Змінилось все.
На “до” і “після” поділилося життя…
Здається, начебто в нас вкрали майбуття….
Залишив тільки біль та страх.
Але НАДІЯ не вмирає в душах і серцях!
Ми МОЛИМОСЬ справжнісіньким БОГАМ –
ГЕРОЯМ ЗСУ, які дарують мирні дні та ночі нам!
УКРАЇНА чекає додому СИНІВ!
Повертайтесь, ЖИВИМИ, рідненькі!
Виганяйте скоріше вже клятих катів!
ПЕРЕМОГУ здобудьте для НЕНЬКИ!!!!!
3. Калашник Валерія – студентка 2 курсу спеціальності “Соціальна робота” Відокремленого структурного підрозділу “Економіко-правничий фаховий коледж Запорізького національного університету”:
Мені всього п’ятнадцятий минало,
Коли літак над дахом пролетів.
В голові лише питання стали
Чому, за що та як?
Перед очима новини всіх нічних атак…
Вони ж життю не встигли навіть порадіти,
Бо десь вмирали вже невинні діти
Страждаючи від мук пекельних ран….
Ніяк не стихнуть звуки сирен,
Місто рвуть на частини
“Йому ж було всього 7 рочків, він не винен!” –
Ллються по обличчю мамині сльозини.
Помоліться люди в божім храмі,
За живих та полеглих
Ми ніколи не забудемо героїв доблесних!
4. Чучко Світлана – завідувачка відділу абонементу нашої бібліотеки:
Російській матері, син якої загинув на війні в Україні…
Твій син загинув під Херсоном, в Україні.
То він герой і рідну землю захищав?
Чого він боронив її в чужій країні?
Про це тобі нічого не казав?
Не розповів про те, як зустрічали?
Кричали: «Геть! Вертайтеся назад!»
Вони ж беззбройних підло розстріляли,
Адже спішили в Київ, на парад.
Спитай у п`ятирічної дитини,
Як прокидатися від вибухів щоночі?
Зриватися, ховатися під стіни,
Заплющивши від сліз пекучі очі?
Спитай у того хлопця з Гуляйполя,
Що відчував він, коли рідних поховав?
Коли побачив батька окрай поля,
Лежав застиглий і нічого не казав.
Спитай в розгубленої бабці біля двору.
(Подвір`я є, а хати вже нема).
Пробачить зайдам невимовне горе?
І листя падає, і скоро вже зима…
Ми не чекали вас, не звали.
Припхалися, і звичний світ зламали.
Навіщо сина відпустила убивати?
Скажи мені, як маєш що сказати!
…Мовчиш, тоді мене послухай:
«Народ підступний твій в крові по вуха.
А мій – ви не здолаєте ніколи,
Допоки сонце ходить видноколом!»
5. Кожухар Людмила – бібліотекарка Пологівського району Запорізької області. Район під окупацією, авторка перебуває зараз на підконтрольній Україні території (вірш читає Вікторія Писанець):
Собі
Не плач і не журися, все ще буде:
І чоботи, і хата, і сарай.
І ще тобі в селі розкажуть люди
Новини про прекрасний урожай.
Ромашки й подорожника насушиш,
Води каструлю ще наносиш ти,
І тишу співом ти своїм порушиш,
Як буде в наступ правда й віра йти.
Ще буде все: повернуться з дороги
Твої сусіди, наче як рідня.
Свої ми цілуватимем пороги
І будем говорити по пів дня…