80 років тому, 18 травня 1944 року, розпочалася депортація кримськотатарського народу з території Кримського півострова, здійснена радянським тоталітарним режимом. Це була спецоперація військ НКВД зі звільнення Кримського півострова від корінного населення. Загалом за три дні з Криму вивезли понад 190 тисяч кримських татар. Також у 1944-му з півострова депортували понад 40 тисяч болгар, вірмен, греків, турків і ромів.
Переселення
Одним з головних інструментів радянської демографічної та національної політики була депортація тих чи інших народів з рідної землі. Не оминула вона і кримських татар.
Кримські татари, кримці належать, разом з українцями, до корінних народів України. Як етнос вони формувалися в межах Кримського півострова впродовж кількох століть. Як модерна європейська нація кримські татари почали формуватися наприкінці ХІХ століття, але цей процес був силоміць перерваний 1944 року, відновився лише в 1990-х і набув нових драматичних форм у 2014-му.
10 травня 1944 року у доповідній записці Лаврентія Берії Сталіну повідомлялося про 20 тисяч кримських татар, які начебто дезертирували з радянського війська. Але ця цифра була виведена штучно. У 1941-1942 роках у Криму до німецького полону внаслідок бездарних дій радянського командування потрапили загалом біля 200 тисяч червоноармійців.
Полонені червоноармійці
Німці згодом відпустили полонених кримських татар (не командирів і не комуністів) додому з прагматичному метою – буде кому працювати в Криму. От і набралося 20 тисяч таких відпущених. Ці люди були записані в «дезертири», і їхня доля була поставлена у провину не армійському командуванню, а їм самим і всьому кримськотатарському народові.
Іншими доказами «ворожості» кримськотатарського народу була зброя, знайдена при обшуках. Можна впевнено сказати, що більшу частину зброї притягли додому підлітки, як це водилося в ті часи. Але потрібно було задокументувати «страшні злочини» цілого народу. І «задокументували», зробивши його «ворожим».
На основі цих «аргументів» 11 травня 1944 року Сталін підписав постанову Державного комітету оборони СРСР № ГОКО-5859 під назвою «Про кримських татар», за якою всі кримські татари мали бути силоміць виселені з Криму.
Постанова готувалася і була підписана до повного оволодіння Червоною армією всією територією Криму, яке стало фактом 12 травня. На її виконання вранці 18 травня 1944 року війська НКВД (33 тисячі «багнетів») розпочали так звану «спецоперацію», під час якої кримські татари були примусово переселені з Криму до Узбекистану, Казахстану, Марійської автономної республіки та шести областей Росії.
Значна частина фізично найміцніших чоловіків потрапила до таборів ГУЛАГ, які обслуговували шахти Підмосковного буровугільного басейну, де смертність була дуже високою. «Спецоперація» закінчилася 20 травня о 16.00. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. Перевезення людей залізницею в товарних вагонах без їжі та пиття супроводжувалося масовою загибеллю дітей, старих та хворих.
А ті кримські татари, які воювали в Червоній армії, були депортовані вже після демобілізації. Траплялися й винятки, коли окремих офіцерів не висилали до місця депортації як «спецпереселенців» (наприклад, двічі Героя Радянського Союзу льотчика Амет-Хана Султана), проте їм було заборонено жити в Криму.
Льотчик Амет-Хан Султан
Один із знакових епізодів часів депортації. У 1944 році жителі рибальського села Чокрак на Арабатській стрілці не постраждали – за поширеною версією, про їхнє існування під час депортації забули. Проте в червні 1945 року влада звернула увагу на цей «недолік» (Сталіну вже було відрапортовано про повне «очищення» півострова), тому мешканців села (переважно кримських татар, також деяких українців) було завантажено на баржу та вивезено в Азовське море, де посеред моря баржу затопили разом з усіма людьми.
У місцях висилки депортовані отримували статус «спецпереселенців», вони мешкали в резерваціях – у так званих «спецпоселеннях», їх примушували працювати на лісозаготівлях, на будівництві, в копальнях, колгоспах та радгоспах. Демобілізовані із Червоної армії солдати й офіцери, котрі поверталися до своїх депортованих родин чи до рідних місць, теж отримували статус «спецпереселенців».
Депортовані на зборі бавовни
Після депортації кримських татар знайшлися «гріхи» і в інших народів, які жили на півострові. Рішення про виселення вірмен, греків та болгар з Криму було ухвалене 2 червня 1944 року, а 5 червня – виконане.
У доповідній Берії від 10 травня 1944 року, крім міфічної «зради» кримськими татарами радянської влади, йдеться і про інше – про «небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Совєтського Союзу». Справа в тому, що у 1943-1945 роках Сталін порушував перед Черчиллем і Рузвельтом питання про передачу СРСР контролю над протоками між Чорним і Середземним морями, отже, про приєднання до СРСР значного шматка турецької території. Раніше, в 1940 році, Молотов від імені Сталіна порушував те саме питання перед тодішнім сталінським партнером – Гітлером. Сучасні історики висловлюють гіпотезу, що Сталін планував узяти ці території військовою силою, здійснивши віковічну мрію російських імперіалістів – перебрати під свою оруду Царград (Константинополь, Стамбул), тож провадив ретельну «зачистку» оперативного тилу. Відтак кримські татари й інші народи Криму стали жертвою геополітичних амбіцій кремлівського диктатора та його прагнень поставити останню крапку в реалізації великодержавної ідеї стосовно «визволення» Криму від його корінного населення.
В Постанові Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 792-VІІІ «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» йдеться:
«Верховна Рада України,
керуючись положеннями Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, вшановуючи пам’ять жертв депортації кримськотатарського народу 1944 року, висловлюючи підтримку кримськотатарському народові, засуджуючи політику тоталітарного режиму щодо утисків кримськотатарського народу, постановляє:
- Визнати депортацію з Криму кримських татар у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу.
- Установити в Україні 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу».
Передчасна смерть щонайменше кожного п’ятого кримського татарина – ось реальна ціна депортації, ось справжні наслідки радянського «порятунку».
Інформація з книги: Грабовський С., Лосєв І. Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція / Сергій Грабовський, Ігор Лосєв. – К. : Стилос, 2017. – 120 с.
Зображення з сайтів:
https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/05/18/155691/
https://static.ukrinform.com/photos/2016_05/1463553457-1715.jpg?0.32756557339513015
https://crimea.suspilne.media/ua/articles/71