Степан Васильович Руданський
06.01.1834 – 03.05.1873
Степан Васильович Руданський народився в селі Хомутинцях Вінницького повіту на Поділлі в родині сільського священика. У Степана було троє братів: Григорій, Олександр та Юхим. Батько всіма силами намагався вивести дітей в люди. Особливо покладав надію на здібного до науки Степана, мріяв про високий духовний сан для свого сина.
Початкову освіту Степан здобув у сільського дяка. У 1842-1849 рр. хлопець навчався в Шаргородській бурсі, потім, до 1855 року — у Кам’янець-Подільській духовній семінарії. У 1840 році в семінарії сталися зміни. У навчальні програми були введені як окремі предмети природознавство, сільське господарство, медицина. Під час навчання захоплювався читанням журналів «Отечественные записки», «Современник», творів Т. Шевченка.
Після закінчення семінарії як «перший учень» він був направлений на навчання в Санкт-Петербурзьку духовну академію.У 1856 році Руданський переїхав до Петербурга й, проти волі батька, вступив до медико-хірургічної академії, що досягла на ту пору свого особливого розквіту. Тут працювали відомий хірург і прогресивний діяч М. Пирогов, такі славетні вчені, як І. Сєченов, С. Боткін. Але медико-хірургічна академія могла зарахувати Руданського лише так званим «вільним слухачем». Як «вільний слухач», Руданський не мав права на стипендію, а після розриву з батьком Руданський дуже бідував, часто голодував. Жити доводилося тільки з приватних уроків. І тільки перейшовши з духовного стану в міщанський, ставши повноправним студентом, Руданський почав отримувати стипендію, якої, проте, не вистачало на харчі. У Петербурзі Руданський захворів на сухоти.
Протягом навчання він упорядкував дві книжки своїх поезій, які тоді не були надруковані. Проте саме Петербурзький період був найбільш плідним у житті Руданського-поета. У цей час помітно загострились громадянські мотиви його творчості («До дуба», «Гей, бики!»), відточувалась майстерність гумористичного й сатиричного вірша, наслідком чого було виникнення нового поетичного жанру в українській поезії — віршованої гуморески-співомовки, тематично різноманітної й стилістично своєрідної. Одночасно Руданський продовжував писати балади, ліричні вірші, віршовані казки й поеми, перекладав з російської та інших мов. Готуючи свої твори до видання, Степан Руданський укладав їх у рукописні збірки. 15 липня 1861 року Петербурзький Комітет Цензури дав дозвіл на друк збірки «Нива» «козака Вiнка Руданського». Але у поета не було ні грошей, ні часу – Руданський закінчив академію, одержав звання повітового лікаря і дозвіл працювати в Криму, куди він переїхав і де сподівався поправити своє підірване здоров’я. Тому книга не побачила світ.
Протягом 1861-1873 рр. в Ялті він поєднував обов’язки міського лікаря, лікаря в алупкінському маєтку графа Воронцова, завідувача лікарнею, карантинного лікаря в порту і, навіть, лікаря Ялтинського повіту.
Степан Васильович жив в сім’ї вдови Авдот’ї Широкової, маючи там пансіон. На умовах навчання в міських училищах трьох малолітніх дітей вдови Авдот’ї Широкової за рахунок повітового Земства і з метою зниження рівня інфекційних захворювань Руданський ініціював облаштування міського фонтану (свердловини), – передавши під нього безоплатно землю своєї власної ділянки, де планував побудувати собі будинок, хоча і заплатив за ділянку чималі гроші (нині про колишній фонтан нагадує назва вулиці – Фонтанна). За його ініціативою було також закладено міський ринок, який існує і понині. Крім того, що став співавтором проекту нового базару, створив першу медичну бібліотеку на Південному березі, домігся створення пожежної служби, метеорологічної станції, не без його уваги залишилися археологічні розкопки давньогрецького поліса.
Утримання міського лікаря було дуже мізерним, і тому ще довго йому допомагали рідні. Займаючись приватною лікарською практикою, Руданський виявив себе винятково гуманною, чуйною людиною. З бідних пацієнтів він нічого не брав, а іноді ще й сам допомагав їм матеріально. Молодого лікаря ялтинці любили за веселу вдачу, безкорисливість і доброту. Про громадський авторитет лікаря свідчило й обрання його в 1869 році почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи. Багато зусиль Руданський віддав, дбаючи про благоустрій міста.
За активну і плідну діяльність Степан Руданський був нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня. Він був почесним громадянином Ялти. 8 квітня 1868 року, за вислугою років, проведений в титулярні радники зі старшинством з 1 серпня 1861 року. У 1870 році мав чин колезького асесора, що давало йому право на особисте дворянство.
Водночас Степан Руданський цікавився живописом (інтерес до живопису звів його зі славетним художником І. Айвазовським), археологією, етнографією, відновив розпочаті на Поділлі фольклорні заняття, продовжував поетичну творчість, багато перекладав.
Дрібні громадські клопоти, постійні сутички з ялтинськими спекулянтами й контрабандистами понад десять років отруювали поетові життя. З 1867 року на молодого лікаря пішли постійні доноси з проханнями перевести його в інші місця під будь-яким приводом. Ці сутички набули особливою гостроти, коли влітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери, і Руданський з обов’язку карантинного лікаря і постійного члена санітарної комісії міста взявся винищувати з профілактичною метою джерела інфекції.
Влада в особі Таврійського генерал-губернатора Коцеби, використовуючи доноси як привід, звинуватила санітарного лікаря Степана Руданського в поширенні хвороби, а щоб не виправдався – ще і в алкоголізмі. Його звільняють з ялтинської посади і переводять до Перекопа. Не вплинули особисті прохання, обурення городян і звернення Ялтинської міської думи.
Через півроку: 3 травня 1873 го, – на 44-му році життя поет і лікар, який все життя посміхався в співомовках, встояв перед холерою, помре від загострившегося рецидиву туберкульозу.
У 1892 році на могилі поета було споруджено пам’ятник. На надгробку в Масандрівському кладовищі Іоанна Златоуста (зараз Полікурівський меморіал) залишиться скромний напис «Степан Руданський: український поет: 1834-1873».
Однак рукописи не горять. Весь час, працюючи в Криму, С. Руданський цікавився історичними подіями, пов’язаними з півостровом. У записах 1862 року, які зберігаються у відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки України, поет зібрав і літературно опрацював спогади учасників Кримської війни, зокрема, захисників Севастополя, зробив багато нотаток, що відносяться до відомих історичних подій. Продовжував збирати і вивчати народну творчість. Тут він склав рукописний збірник під назвою ; «Копа пісень» (Ялта, 1862), займався перекладом на українську мову «Іліади» Гомера, «Слова о полку Ігоревім», давньогрецької поеми «Батрахоміомахія» ( «Війна жаб і мишей»), «Енеїди» Вергілія, поеми М . Лермонтова «Демон» (переклад чорновий). Написав драматичний етюд «Чумак», а також цикл «Співомовки» з оригінальним народним коломийковим розміром.
Основні твори Степана Руданського складають три томи, переписані й оформлені самим поетом. Перший, під назвою «Співомовки козака Вінка Руданського, книжка перша, з 1851 року до 1857» («Вінок» — переклад імені поета з грецької: «стефанос»— вінок), вміщує пісні та балади в хронологічній послідовності їх написання. Другий — «Співомовки козака Вінка Руданського, книжка друга, 1857-1858 і 1859» — складається з 235 поезій, гуморесок, названих «приказками», й вірша «Студент». Третій — «Співомовки козака Вінка Руданського, 1859—1860» — це пісні, приказки, легенди, історичні поеми.
Степан Руданський – автор понад трьох десятків ліричних віршів, кількох балад, циклу історичних поем («Олег – князь Київський», «Павло Полуботок», «Павло Апостол», «Мазепа – гетьман український», «Іван Скоропада»), великих епічних творів «Байки світові», «Цар Соловей», численних іскрометних віршованих гуморесок, приповідок, літературно оброблених текстів українських народних пісень.
Степан Васильович – автор слів популярних українських пісень: «Повій вітре на Вкраїну» (музика Л. Александрової), яка довгий час вважалася народною, «Гей-гей волі! Чого ж ви стали», «Не дівуйтесь , добрi люди» (переклад з польської мови популярного романсу «Чорний колір »).
За життя поета була опублікована лише невелика кількість його творів у петербурзькому тижневику «Русский мир» (1859), у двох номерах «Основи» (1862), в «Опыте южнорусского словаря» Шейковського (1861), в журналі «Правда». Більшість творів поета побачила світ у 80-х – на початку 90-х рр. XIX ст. уже після його смерті в львівських виданнях «Правда», «Зоря», в «Киевской старине». А перше видання «Співомовок» окремою книгою, яке вмістило двадцять вісім віршів, здійснила в Києві Олена Пчілка у 1880 році під псевдонімом «Н-й Г-ъ Волинський» (Невеличкий гурток волинський).
Крім оригінальних творів, Руданський упорядковував збірники народних пісень з власних записів («Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С.В.Р.», Кам’янець-Подільський, 1852). За життя поета вони не були опубліковані, а після його смерті довгий час залишалися в приватних руках.
На батьківщині поета, в Хомутинцях та Калинівці, щорічно з 1981 року, в січні, проводяться «Дні сатири і гумору», присвячені творчості Степана Руданського. У 2009 році була випущена поштова марка України, присвячена Руданському.
В Ялті ім’ям Степана Руданського названий навчально-виховний комплекс №15 «Гімназія-школа-садок», розташований по вулиці імені Степана Руданського. З січня 2014 року ялтинська бібліотека № 23, розташована по вулиці Українській, носить ім’я Степана Руданського.
Список літератури:
Руданський, С. Вибране / Степан Руданський. – Сімферополь: Таврія, 2002. – 368 с.
Руданський, С. Повій, вітре, на Вкраїну: переклади мовами країн світу / Степан Руданський. – К.: Голов. спец. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2003. – 320 с. – (Джерела духовності).
Руданський, С. Співомовки. Переклади та переспіви / Степан Руданський. – К.: Наук. думка, 1985. – 637 с.
Руданський, С. Твори. Співомовки. Пісні, приказки, байки, небилиці. / Степан Руданський. – К.: Київська правда, 2002. – 399 с.
Руданський, С. Усі твори в одному томі / Степан Руданський. – К.: Ірпінь, 2007. – 520 с.