82 роки тому – 29 вересня 1941-го – в урочищі Бабин Яр сталася одна з найбільших трагічних подій в історії Києва та України періоду Другої світової війни. Нацисти розпочали масові розстріли єврейського населення міста. Ця трагедія стала всесвітнім символом Голокосту і нацистських злочинів загалом. Лише за два дні 29–30 вересня 1941 року нацисти розстріляли в Бабиному Яру майже 34 тисячі київських євреїв. А впродовж двох років німецької окупації Бабин Яр «забрав» життя близько 100 тисяч людей – євреїв, ромів, комуністів, українських націоналістів, полонених, в’язнів Сирецького концтабору порушників комендантської години та навіть пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова.
Головними жертвами нацистів у Бабиному Яру стали євреї, які становили більш як половину страчених. Гітлерівці вбивали євреїв і до Бабиного Яру. Проте саме Київ став першим у Європі містом, де знищили всю єврейську громаду.
За десять днів перед цим, 19 вересня 1941 року, до Києва увійшли війська 6-ї німецької армії. Одразу над євреями згустилися хмари: окупанти брутально чіплялися до них на вулицях, декого вбили.
Ніхто з киян ще не знав, що двома місяцями раніше, в липні, рейхсмаршал Ґерінґ видав директиву про розроблення заходів щодо «остаточного вирішення єврейського питання в Європі». Йшлося про поголовне винищення єврейського народу. Нікому також не спадало на думку, що саме Києву доведеться першим випробувати на собі оте «вирішення».
Вибухи на Хрещатику 24 вересня, влаштовані радянською диверсійною групою, нацисти приписали євреям. Це і стало формальним приводом для масових розстрілів – але аж ніяк не справжньою причиною.
26 вересня окупаційна влада влаштувала нараду, розглянувши заходи з «остаточного вирішення». Визначили місце знищення євреїв – Бабин Яр. Його території вистачить для десятків тисяч трупів, адже має довжину 2,5 кілометрів при глибині до 50 метрів.
Врахували наявність залізничної станції Київ-Лук’янівка неподалік яру. Отже, можна вдавати, ніби євреїв збиратимуть для перевезення в безпечні місця.
Оголошення з наказом всім євреям зібратися вранці 29 вересня «при вул. Мельника – Доктерівський» склали трьома мовами – українською, російською та німецькою. Для чого з’явитися, не пояснили. Але хто не прийде – смерть.
Надрукували понад 2 тисячі листівок, які 28 вересня розклеїли по всьому місту. Водночас розпустили чутки, ніби євреїв «евакуйовуватимуть» – імовірно, до Палестини. У понеділок 29 вересня десятки тисяч людей почали збиратися біля призначеного місця.
Нескінчений людський потік складався з жінок, малюків, підлітків, старих, інвалідів на возиках, а також немічних, які не могли самі пересуватися – їх несли на ношах. Натомість чоловіки призовного віку були на фронті.
Опинившись у районі, оточеному колючим дротом і поліцією, люди втрачали можливість повернути назад – пастка зачинилася. І навіть коли, просуваючись далі вперед, вони чули гавкіт собак і постріли, порятунку вже не було.
Нацистська ідеологія засновувалася на расовій теорії, відповідно до якої людство від початку існування розділено на раси, а цінність людини полягає не в її індивідуальних рисах, а в належності до расової групи. Вищою, передовою вважали арійську. Вона від природи наділена правом підкорювати чи знищувати «нижчі» раси, до яких належали і слов’яни, зокрема, й українці. Євреї ж узагалі не вписувалися в нацистську расову піраміду, їх вважали недолюдьми і спочатку розглядали можливість компактно переселити (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори).
Друга світова війна, що була наслідком змови двох тоталітарних режимів (нацистського та радянського) перекреслила ці наміри, але створила умови для «остаточного розв’язання єврейського питання».
Вбивства у Бабиному Яру тривали у кілька етапів.
Перший – щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941-го до весни 1942 року. Пік припав на 29–30 вересня, коли загинули 33 771 особа.
Другий етап – кінець зими 1942 – середина серпня 1943-го. На цей час припадає й створення Сирецького концтабору, його в’язні – численні жертви Бабиного Яру. До кінця вересня 1943 року основними жертвами Бабиного Яру стали підпільники і партизани, як комуністи, так і українські націоналісти.
Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на тлі знищення трупів у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору. Паралельно відбувалася евакуація самого табору. Зрозумівши, що в Києві не втриматися, німці почали замітати сліди злочинів. Трупи спалювали навпроти Сирецького концтабору.
До кінця вересня майже всіх розстріляних спалили, а в’язні заклали останню піч, як вони зрозуміли, для себе. У ніч на 29 вересня 1943 року вони вирвалися на волю, але врятуватися вдалося не більше як двом десяткам сміливців. Саме їхні свідчення згодом дали можливість відтворити історію знищення трупів у Бабиному Яру.
У жовтні 1943 року в Бабиному Яру німці ще розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з міста. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а за два дні до Києва увійшла Червона армія.
Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни.
Були люди, які ризикуючи власним життям, а також життям членів своїх родин, переховували в себе євреїв. Це – українці, поляки, білоруси, татари, росіяни, вірмени, греки та німці.
Порятунок євреїв у роки нацистської окупації Європи став предметом вивчення в Ізраїлі. Національний інститут пам’яті Катастрофи і Героїзму Яд Вашем 1963 року затвердив критерії для отримання почесного звання «Праведник народів світу». Праведниками визнаються неєвреї, які, ризикуючи життям, рятували євреїв під час Голокосту. Всіх, хто був причетний до порятунку, нагороджують медалями й дипломами, на їхню честь висаджують дерева на Алеї Праведників, їм призначають довічні пенсії.
Активні пошуки жителів України – рятівників євреїв розпочалися лише з жовтня 1988 року, коли запрацювало Київське товариство єврейської культури та його перша структура – фонд «Пам’ять Бабиного Яру». Фонд спрямував зусилля на пошук праведників в Україні. У квітні 1989-го він затвердив звання Праведник Бабиного Яру і Праведник України.
По війні радянський режим замовчував або спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте це йому не вдалося. Бабин Яр залишався застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідування та знищення людей за етнічною, політичною, релігійною або іншими ознаками.
Сьогодні в Україні – війна. Росіяни навіть риторику запозичують у нацистів, заявляючи про «розв’язання українського питання», подібно до гітлерівського «розв’язання єврейського питання».
Всі побачили жорстокі масові вбивства окупантами чоловіків, жінок, дітей, літніх людей, тварин, тортури – фізичні та моральні, зґвалтування. Навіть іноді мали місце намагання спалити тіла, щоб приховати вчинені злочини, як свого часу, відчуваючи наближення поразки, робили нацисти. Відомості зі звільнених Бучі, Ізюма, Маріуполя та інших українських міст і сіл вжахнули цивілізований світ. Мир, безпека й рівновага в Європі та світі можливі тільки після того, як Україна переможе у війні.
Джерела інформації:
https://uinp.gov.ua/pres-centr/anonsy-podiy/29-veresnya-u-den-pamyati-tragediyi-babynogo-yaru-vtretye-vidbudetsya-mizhreligiyna-molytva
https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/metodychni-rekomendaciyi/informaciyni-materialy-do-dnya-pamyati-tragediyi-babynogo-yaru-2022
https://www.bbc.com/ukrainian/blogs/2016/09/160929_upd_tsalyk_babyn_yar_dk