У всіх військових конфліктах, які коли-небудь відбувалися в світі, людей неодмінно супроводжували тварини. І це були не тільки коні, слони і собаки. Війна не торкнулася, здається, тільки жирафів і дятлів.
У війну коней застосовували як транспортну силу, особливо в артилерії. Упряжка в шість коней тягнула гармату, змінюючи вогневі позиції батареї. Обози з продовольством і польові кухні доставляли на позиції саме коні. Зв’язкові також часто їздили на конях, а не на мотоциклах.
Незважаючи на те, що кінь не міг подолати більше 100 км. за добу, але він міг пройти там, де не проїде жодна техніка, і причому зробити це непомітно. Тому часто коней використовували для рейдів в тил ворога, для нальотів та диверсій.
Собаки доставляли на поле бою боєприпаси. Через саме пекло собаки-зв’язківці приносили важливі доручення (за роки війни ними було доставлено понад 120 тисяч подібних доручень). Собаки відшукували наших поранених солдатів та тягли їх з лінії вогню (близько 700 тисяч поранених було врятовано собаками за час війни), по-пластунськи підповзали до пораненого і підставляли йому медичну сумку, терпляче чекали, коли він перев’яже рану. Тільки потім відправлялися до іншого. Вони безпомилково могли відрізнити живу людину від загиблого, адже багато поранених перебували в несвідомому стані. Такому бійцеві чотириногий санітар лизав обличчя до тих пір, поки він не прийде до тями.
В Заполяр’ї зими суворі, не раз від лютих морозів поранених рятували собаки – вони гріли їх своїм диханням. Розповідали ,що собаки плакали над померлими … Були собаки-зв’язківці, диверсійні собаки використовувалися в загонах Смершу для пошуку диверсійних груп противника, особливо для пошуку ворожих снайперів- «зозуль», собаки-підривники танків та вагонів, собаки-міношукачі.
Голуб з портативним фотоапаратом експериментально використовувався під час війни німцями.
Хоча під час війни активно використовували радіозв’язок, голубина пошта не канула в «літа». Справа в тому, що на початок війни дротяний зв’язок діяв тільки на відстані 3 км, радіо – 5 км. Крім того, часто техніка виходила з ладу. І тут на допомогу приходили поштові голуби. Всього за роки війни поштовими голубами було доставлено понад 15000 «голубограм».
Голуби представляли собою таку загрозу для ворога, що нацисти спеціально віддавали накази снайперам відстрілювати голубів і навіть натаскували яструбів, які виконували роль винищувачів. На окупованих територіях видавалися укази Рейху про вилучення всіх голубів у населення.
Під час важких боїв під Сталінградом в Астрахані формувалася 28-я резервна армія, укомплектована гарматами. Однак вирушати в дорогу було неможливо: у всій окрузі – ні вантажівок, ні коней. Вирішили залучити в якості тяглової сили верблюдів. Місцева влада виловила майже всіх диких тварин, передавши їх військовим частинам.
Солдатам довелося непросто, багато хто бачив двогорбих в перший раз, а тут потрібно було керувати такою махиною на передовій. Та й поганий характер животини проявляли при кожній спробі спілкування. На допомогу прийшли пастухи. За короткий час з їх допомогою червоноармійці навчили тварин носити упряжку, возити воза і польову кухню, тягти знаряддя, вага якого перевищувала тонну. Верблюди славилися витривалістю, тому замість трьох пар коней, належних для перевезення гармат, запрягали дві пари верблюдів.
Після переформування астраханське з’єднання було укомплектовано технікою, але вцілілі тварини стали улюбленцями бійців і продовжили свою військову кар’єру. Достеменно відомо про долю трьох верблюдів астраханського призову. Два з них – нерозлучна парочка Машка і Мішка – були мобілізовані з селища Нижній Баскунчак. Третій – Яшка – отримав своє ім’я від назви рідного калмицького села Яшкуль.
Всі троє з боями дійшли до Берліна і брали участь в його звільненні. Машка і Мішка привезли до Берліна артилерійську гармату старшого сержанта Нестерова з 902-го стрілецького полку, яке брало участь у штурмі Рейхстагу. По дорозі від Астрахані до Берліна змінювалися, гинули, отримували поранення бійці гарматної обслуги. Тільки пара двогорбих подолала весь цей шлях без замін!
Бійці Червоної Армії в жарт нагородили своїх вихованців усіма знаками гітлерівських відмінностей. У строгому порядку на стрічці, перекинутої через їх горби і зав’язаною під черевом, красувався повний набір орденів і медалей німецької армії, якому міг позаздрити будь-який гітлерівський вояка. Спину Яшки прикрашала ще і попона, на якій була виведена напис «Астрахань-Берлін». Після капітуляції Німеччини «живі тягачі» знайшли недовгий притулок в Берлінському зоопарку, звідки незабаром були з почестями відправили в спеціально обладнаних вагонах в Московський зоопарк, де і дожили свій верблюжий вік.
На карельському фронті тривалі і рясні снігопади, бурани, сильно пересічений, кам’янистий і болотистий рельєф місцевості виключали можливість використовувати автомобільний та гужовий транспорт.Для підготовки оленів була створена спеціальна група. Їх об’їжджали і привчали до пострілів. Незабаром два десятка сохатих вирушили в розвід -відділи армії і взяли участь в успішних рейдах по ворожих тилах. Застосування коней часто призводило до розшифровки дислокації розташування базового табору: відбитки підков коня були добре помітні в лісі, кінь несподівано може заіржати і зіпсувати всю справу. На сніговій місцевості у нарту запрягали по три-чотири оленя – віялом, на манер російської трійки. Олені проходили в добу до 35 км, по бездоріжжю – до 25 км. Перевозили зброю, поранених, літаки в розібраному вигляді. Підрозділи оленячого транспорту надали неоціненну допомогу нашим військам в проведених бойових операціях. 28 квітня 1942 року почалася Мурманська наступальна операція, в ході якої на мис Пікмусь був висаджений десант 12-ї бригади морської піхоти. Разом з морськими піхотинцями на десантні судна з великими труднощами були загружені олені. Але ще більш важким завданням стала вивантаження тварин. До яких хитрощів тільки не вдавалися бійці олень-транспортних підрозділів, щоб змусити своїх упертих підопічних вибратися на берег.
Їх намагалися завести в шлюпки, їх зіштовхували у воду, з якої вони, слідуючи природному інстинкту, вибиралися на берег.
Сліди коней і оленів часто демаскували розташування наших підрозділів. Зате сліди лося були цілком закономірні в зоні їх проживання і не викликали підозр у ворога. Найважчим у роботі з цими дикими тваринами було їх приручення і виховання. Сохаті бійці погано піддавалися навчанню, тому їх військове використання було одиничним. Однак близько 20 особин були передані в розвідвідділи різних армій.
Під час ленінградської блокади роль кішок неможливо переоцінити. Правда, роль ця дуже сумна. На жаль, все поголів’я домашніх тварин було винищено людьми для власного прожитку.
Після звільнення Ленінграду виявилося, що через повної відсутності в місті кішок, щури та миші розплодилися в неймовірній кількості. Тому за розпорядженням уряду в Ленінград було завезено чотири вагони з кішками, яких в терміновому порядку збирали по всьому Сибіру. Як згадують блокадники, щоб отримати кішку в будинок, люди шикувалися в черги, як ще зовсім недавно за хлібом… В окопах та землянках коти нагадували солдатам про домівку. Був випадок, коли кіт ходив до німецьких окопів, там його годували, і він повертався назад.