Першою своєю державою вважаємо ранньосередньовічну Русь, основу якої становили етнічні українські землі з центром у Києві. А щодо традиції державності на землях сучасної України, то вона сягає сивої давнини, за доби Скіфського царства.
Скіфія.
Велика Скіфія мала чіткі кордони від Дунаю до Дону, практично збігаючись із сучасною територією України. Серед священних предметів скіфів згадуються плуг, ярмо, сокира й чаша.
Геродотова Велика Скіфія
Скіфи вважали, що їхньою прабатьківщиною була територія сучасної України, і стверджували, що жили понад Дніпром за 1000 років до свого повернення в 7 ст. до н.е. Скіфи раніше за решту народів Європи, крім мешканців Греції та Італії, дозріли до рівня повноцінної державності, з постійною армією, владою, податками, карбуванням грошей тощо. Скіфська державність в окремих регіонах України проіснувала тисячоліття – до 4 ст. н.е.
Скіфи, як індоєвропейський народ, мали звичну для європейців зовнішність, про що свідчать їхні тогочасні зображення. Шаровари, традиційна зачіска «горщиком», «звіриний стиль» мистецтва Київської Русі, казковий Бабай (від головного скіфського божества Папая) – усе це збереглося в українців від скіфів. Особливості скіфської мови успадковано українською – «ікавізм», характерний звук «г», звук «хв» замість «ф» та ін.
Скіфів цим іменем назвали греки. Самі себе в 5 ст. до н.е. вони називали сколотами – за іменем свого царя Скіла.
Київська середньовічна держава успадкувала від Скіфії порядок передачі престолу у спадок владною династією – не від батька до сина, як у Європі, а до найстаршого члена роду.
Русь.
За даними старовинного українського літопису «Повість минулих літ», троє князів племені полян – Кий, Щек і Хорив – спочатку заснували кожен свою фортецю на Київських горах, а згодом об’єдналися в одне місто під проводом старшого брата. Це сталося орієнтовно наприкінці 5 – поч. 6 ст. н.е.
У вірменських джерелах 7 ст. була переказана історія спільного заснування трьома братами міста «у землі Палуні» у Скіфії.
Руссю здавна називалася лише територія Київського, Переяславського, Чернігівського і Новгород-Сіверського князівств, тобто землі сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської та частин Сумської, Черкаської, Вінницької і Полтавської областей.
Русь у початковому розумінні цього слова
З 12 ст. Руссю почала називатися й Західна Україна.
Князі вважали, що їхня Батьківщина («вотчина») – це Русь. Решта залежних територій були підвладними Русі. Околиці Київської держави, де пізніше розвинулися російський і білоруський народи, Руссю не називалися – ані під час перебування під владою Києва до 12 ст., ані через кілька століть після виходу з-під влади Києва.
Українські козаки вважали, що назва Русь походить від роксолан. Це сарматське плем’я розселилося в Центральній Україні на південь від Києва, починаючи з 2 ст. до н.е. Досі в тому регіоні є ріки з назвами Рось, Росава, Роставиця, Рутець та ін. У вітчизняних літописах є згадка про те, що плем’я полян, власне, і звалося Руссю.
За часів Київської Русі населення України називалося «русинами» (зрідка «русами»).
Український народ з’явився насамперед внаслідок об’єднання слов’ян зі скіфами та сарматами. Ані праслов’яни до першої половини І тис. н.е., ані скіфи й сармати не були українцями, а лише їхніми прямими предками.
Святослав Хоробрий став першим князем із династії Рюриковичів, який отримав слов’янське ім’я. Візантійський історик Лев Диякон, розповідаючи про Святослава, якого бачив на власні очі, описав нам звичну зовнішність українського козака – довгі вуса, зачіска з довгим пасмом волосся на голеній голові, сережка в одному вусі, біла сорочка.
Святослав Хоробрий уперше в історії підпорядкував Києву землі Криму, а також Залісся – майбутню Центральну Росію, де на той час жили фіно-угорські племена.
Правління Володимира Великого мало величезні наслідки для України. Запровадивши християнство, він поширив його на підлеглі Києву землі Східної Європи. Старовинні літописи скрізь пишуть ім’я князя з українською вимовою – «Володымер» або «Володимир».
Київська держава за Володимира Великого та Ярослава Мудрого
В 11 ст. Київ став найбільшим містом Європи після столиці Візантії Константинополя. У Києві мешкало, за різними даними, від 50 до 150 тис. осіб. Мешканці Русі жили трохи багатше, ніж у Західній Європі, бо на той час багатство визначалося насамперед родючістю земель та зручністю торгівельних шляхів. Усі власні назви Києва, записані в старовинних літописах, мають виразне українське звучання.
Імперські ідеологи намагалися створити міф, що нібито столиця Русі «переїхала» спочатку з Новгорода до Києва, а потім з Києва. Однак варяги не могли принести ім’я Русі, оскільки вперше цю назву щодо території України вжито у готського історика Йордана щодо подій 4 ст. та в сирійського автора Псевдо-Захарія Ритора у 6 ст. Варяги вперше з’явилися на історичній арені аж у 8 ст.
У самій Московії термін «Росія» на позначення цієї країни вперше почали вживати лише в 15 ст., з того часу, як там з’являється ідея загарбання земель України. Це слово взято з грецької мови, бо на той час було загальновідомо, що Русь – це територія України.
Московію офіційно перейменували на Росію царськими указами 1713-го та 1721 рр. Наприкінці 18 ст. цариця Катерина ІІ під погрозою батогів наказала підданим називатися росіянами й заборонила вживати звичну назву «московитяни».
У 18 ст. в Україні з’являється твір «Історія Русів», який стверджує однозначний український характер Русі.
Галицько-Волинська держава.
Галицько-Волинська держава ХІІІ ст.
Галицько-Волинське князівство на століття продовжило традиції державного життя Київської Русі. Там продовжувала правити династія нащадків Мстислава Великого. З часу волинського князя Романа Мстиславича наприкінці 12 ст. всі галицько-волинські князі називалися «князями й господарями Руської землі», а на їхніх печатках був напис: «король Русі».
За князів Лева Даниловича (1264-1301 рр.) та Юрія Львовича (1301-1308 рр.) Галицько-Волинське князівство стає наймогутнішою державою Східної Європи. Розбудовувалися Львів, Холм, а також нові міста князівства, процвітала торгівля. Збереглися десятки княжих грамот тих часів, написаних українською мовою. Після того, як 1299 р. після чергового нападу монголо-татар на Київ Київський митрополит, грек за походженням, виїхав до Володимира-на-Клязьмі, Юрій Львович домігся перед Константинопольським патріархом заснування особливої Галицької православної митрополії. Це сталося 1303 р.
Проте 1323 р. обидва володарі князівства Андрій та Лев Юрійовичі одночасно загинули, ймовірно, у битві з монголо-татарами. Смерть князів стала катастрофічною для Галицько-Волинської держави. 1349 р. Галичина після тривалої боротьби втратила незалежність. Надалі – після півстолітньої війни – землі Галицько-Волинського князівства були окуповані й поділені між його сусідами – Королівством Польським і Великим князівством Литовським і Руським.
Запорозька Січ.
Козацький гарнізон на Січі був організований за прикладом лицарського ордена. Вступити до нього могла людина будь-якої нації після того, як прочитає «Отче наш» українською мовою. Новачок, якого називали «молодиком», ставав рівноправним козаком після участі в походах.
На Січі у воєнний час була надзвичайно сувора дисципліна, яка послаблялася в мирний час. Вся козацька старшина, включно з суддями, обиралися на прямих виборах, такі ж вибори були у кожному підрозділі – куренях та паланках. Обраний козаками кошовий мав владу над життям і смертю козаків. Злочини суворо каралися. Зокрема, козаки ховали убивць разом з їхніми жертвами.
На початку 16 ст. постійні поселення запорозьких козаків (зимівники) дійшли до Азовського моря й Дону. У грамоті польського короля Стефана Баторія від 9 квітня 1582 р. східним кордоном запорозьких земель визнається лінія «з верхів’їв Кальміусу на гирло ріки Дону». На Заході землі запорозьких козаків сягали Дністра.
Землі Запорозьких вольностей
У час Руїни Запорозька Січ залишалася фактично незалежною державою із власною системою управління, армією і флотом. Тут концентрувалися тисячі втікачів з розорених українських земель. Постійна військова сила запорожців сягала 12-20 тис. добірних вояків, ще кількадесят тисяч бійців у виняткових випадках давали «гречкосії» – землеробське населення земель Війська Запорозького. Січовики воювали практично по всьому периметру – проти Туреччини, Криму, Московії та Польщі.
Гетьманщина.
Після переможних битв під проводом Богдана Хмельницького 1648 року (під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями) Україна фактично здобула незалежність від Польщі. У Києві народ вітав Богдана Хмельницького як «Мойсея, спасителя, збавителя народу руського з неволі лядської… пресвітлого володаря княжої Русі».
Гетьманщина ХVІІ ст.
1649 р. під Збаражем на Поділлі польський король зазнав чергової поразки і заледве сам не втрапив до полону, тому розпочав переговори із союзником Хмельницького – кримським ханом. Україна змушена була підписати Зборівську угоду. Король визнавав самоврядність України у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. На цих землях влада належала гетьману. Уряди усіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі. На контрольованій козаками Україні не мали права перебувати польські війська. Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 тис. осіб. Київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої.
1651 р. у битві під Берестечком на Волині татарська кіннота зазнала значних втрат від польської артилерії і почала рятуватися втечею. Гетьман кинувся за ханом, щоб умовити його повернутися на поле бою, але сам опинився в заручниках у хана.
Поляки вимагали капітуляції, але козаки відкинули ці вимоги. Під проводом Івана Богуна козаки відбивалися до останнього. Гетьман змушений був підписати Білоцерківський договір зі значно гіршими умовами для козацької держави.
У 1653 році Богдан Хмельницький різко змінив зовнішньополітичну орієнтацію після того, як 50-тисячне польське військо потрапило в оточення, а позиція кримського хана знову врятувала Польщу від повного розгрому.
У січні 1654 року була укладена Переяславська угода. За цією угодою Україна вступала у воєнний союз із Московією, яка зобов’язалася воювати проти Польщі. Козаки своєю чергою пообіцяли військову допомогу. А ще частина податків повинна була відходити Москві, та Україна відмовлялася вести переговори з Туреччиною і Польщею.
Оригінал договору 1654 року «пропав» у московських архівах, але із заяв і листування тогочасних керівників добре видно, що Україна зберігала свій суверенітет.
Українське духовенство і воєначальники відмовлялися присягати московському царю, бо знали про рабське безправ’я московитів і дику тиранію, що панувала в Московії, де ще в 15-17 ст. батько мав законне право продавати своїх дітей у рабство.
Козацький полковник Іван Богун попереджав: «У Московщині панує найогидніше рабство. Там немає і бути не може нічого власного, бо все є власністю царя. Увесь народ московський є рабом. У Московії продають людей на базарі, як у нас худобу. Приєднатися до такого народу – це гірше, як скочити живим у вогонь». Крім нього відмовилися присягати царю деякі козацькі полки, низка українських міст, отаман Іван Сірко.
Воюючи за московитів, українці не отримали від них достатньої допомоги. Вже через два з половиною роки після укладення Переяславської угоди Москва її порушила. У жовтні 1656 року московський уряд уклав з Польщею Віленське перемир’я.
Тоді ж, ігноруючи протести Москви, Хмельницький вступив у коаліцію зі Швецією (яка в цей час воювала з Московією). Хмельницький схилявся до союзу зі Швецією, оскільки ця далека країна не претендувала на українські землі. Але 6 серпня 1657 року під час підготовки нового походу Богдан Хмельницький помер.
Визвольна війна відродила державність України через три століття після падіння Київської Русі.
Український народ зазнав великих втрат у боротьбі за свою державність і одержав блискучі перемоги, але не отримав співвідносних результатів. Головною проблемою України стала зрадливість союзників, які намагалися скористатися з її тяжкого стану.
Богдан Хмельницький вступав у союз із Москвою саме задля оборони супроти Польщі. Але після підписання гетьманом Іваном Брюховецьким у 1665 році Московських статей та укладення Андрусівського перемир’я між Польщею і Москвою у 1667 році, настала доба Руїни. Україна була розділена по Дніпру. Козаки і весь народ розцінили це як підступну зраду з боку Москви. Московія розпоряджалася українськими землями так, нібито Україна належала їй, а не увійшла в союз із Московією з доброї волі.
Після Руїни серед народу побутувала приказка: «Від Богдана до Івана (Мазепи) не було гетьмана».
Скориставшись повстанням Семена Палія, гетьман Іван Мазепа оволодів Правобережжям і відновив єдність українських земель Наддніпрянщини.
За 20 років Мазепа збудував і реставрував великих церков і соборів більше, ніж це було зроблено в Україні за всі століття панування Російської імперії. Стиль називають «Мазепиним бароко».
1700 року Московське царство в союзі з Річчю Посполитою та Данією почало проти Швеції Північну війну. Україна змушена була воювати за чужі інтереси.
Мазепі стало відомо, що цар зі своїми вельможами вирішив скасувати козацтво й віддати Україну під владу свого намісника, виселити українців і заселити Україну московитами.
«Ми стоїмо, браття, на краю двох прірв, готових нас зжерти», – сказав гетьман у промові до козацької старшини. Зрештою, Мазепа зважився на створення українсько-шведського союзу. Шведи не мали з Україною спільних кордонів, але мали спільних супротивників.
Московським військам завдяки зраднику вдалося захопити й ущент зруйнувати гетьманську столицю Батурин, яку не взяли штурмом. Увірвавшись уночі через потаємний хід, московити винищили все цивільне населення міста. Такі ж звірства відбувалися і в багатьох інших містах.
Під впливом різанини на бік шведів перейшла Запорозька Січ – усе військо Запорозьке на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Їхні поселення зазнали такої ж долі, як і Батурин.
Українців стали називати «мазепинцями», обмежували в доступі до державних посад у самій Україні, а на посадах козацької старшини почали з’являтися чужинці.
«Мазепинці»-емігранти продовжували боротьбу за Україну.
Московські царі навіть у своїх указах прямо заявляли, що завданням політики Московії в Україні було зникнення українців як народу. Ще на початку 17 ст. в Московії почалося масове спалення українських книг за вільнодумство і власну мову. 1686 року Москва, всупереч релігійним канонам, підкупила Константинопольського патріарха і привласнила «право» московського патріарха на Київську митрополію, незважаючи на те, що Київська митрополія існувала з 988-го, а московська – з 1448 р.
1721 р. цар офіційно перейменував Московію і проголосив її Російською імперією. Грецькою назвою «Росія» Московія намагалася привласнити славу і спадок середньовічної Київської Русі та великих київських князів.
Російський уряд дедалі більше втручався у внутрішні справи України. Козаків десятками тисяч відсилали на далекі будівництва, де вони масово гинули від клімату та хвороб. За царювання Петра І масово знищувалися давні Київські літописи. У той час, як делегація українського духовенства їздила до Москви відстоювати стародавні права української церкви, у старовинній бібліотеці Києво-Печерської лаври де зберігалися літописи князівських часів, сталася велика пожежа. Літописець вважав це підпалом.
Всього через 110 років після того, як Україна вступила в союз з Московією на правах неухильного збереження всіх прав України і Війська Запорозького, московськими царями нищилося все українське: церква, Січ, гетьманство, освіта, закріпачено селян Лівобережної та Слобідської України.
УНР, ЗУНР.
На початку ХХ століття вибухнула Перша світова війна, яка фактично зруйнувала дві імперії: Австро-Угорську та Російську.
Країни австро-німецького блоку зазнали поразки у війні, розпалася Австро-Угорська імперія і в Західній Україні активізувався національно-визвольний рух. В Російській імперії, куди входила Східна Україна, відбулися 1917 року революції.
Українська революція 1917-1921 років дала можливість нарешті реалізувати споконвічне прагнення українців отримати незалежну національну державу. Першою на руїнах Російської імперії була проголошена Українська Народна Республіка, пізніше, вже в листопаді 1918-го на теренах колишньої Австро-Угорщини утворилася Західноукраїнська Народна Республіка.
УНР
ЗУНР
Під час визвольних змагань в Україні встановлювалася влада: Центральної Ради на чолі з Михайлом Грушевським, гетьмана Української Держави Павла Скоропадського, Української директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою, президента Євгена Петрушевича (на Заході).
Росія не могла змиритися із втратою українських ресурсів. Більшовицький уряд у грудні 1917 року вислав Україні ультиматум і розпочав війну.
Головним конкурентом українців у Галичині виявилися польські шовіністичні організації, які сподівалися включити Галичину до складу Польщі. Польські шовіністи апелювали до колишньої польської влади над Галичиною, хоча свого часу українські князі заснували не тільки Львів, а й міста Холм, Ярослав, Перемишль, які нині знаходяться на території Польщі.
Поведінка російських більшовиків, які захопили Київ у 1918 році, нагадує їх пращурів з 18 століття. Більшовики влаштували червоний терор. Розстрілювали за охайний вигляд, за «кривий» погляд, за одне українське слово. Загалом менш ніж за один місяць окупації більшовики вбили, за різними оцінками, від 10 до 30 тисяч киян. Вони чинили масові вбивства мешканців інших міст і сіл, зокрема Одеси.
У 1919 році українці отримали ще одну нагоду об’єднати свої землі. 22 січня у Києві відбулось урочисте проголошення Акту Злуки ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську Народну Республіку.
Досі до однієї, рідної для себе держави ці дві частини українського народу входили майже сім століть тому – під час оборони Києва воєводою Данила Галицького Дмитром від монголотатарів у 1240 р.
І на Заході, і на Сході українці відчайдушно виборювали свою державність. Україна змушена була боротися одночасно на кілька фронтів, без зброї та боєприпасів, маючи виснажену імперією еліту, без тилу та підтримки зовні. Попри це сотні тисяч громадян України піднялися на боротьбу за незалежну Україну.
Після поразки у визвольних змаганнях 1917-1923 рр. українці втратили свою державу, яка могла захистити їх від винищення Радянською Росією, що продовжувала загарбницьку політику Російської імперії методами масового терору.
Сучасна незалежна Україна.
Сучасна Україна
Українська незалежна держава постала у 1991 році. 24 серпня під тиском масових мітингів Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України, а 1 грудня Всенародний референдум його підтвердив.
90, 32% учасників референдуму з усіх регіонів проголосували за незалежність. Українці обрали президентом Леоніда Кравчука, колишнього члена ЦК КПУ, який підтримав незалежність. Дисиденти В’ячеслав Чорновіл та Левко Лук’яненко разом набрали удвічі менше голосів.
Перед відродженою країною постали великі можливості і так само великі проблеми. Помаранчева революція та Євромайдан продемонстрували світові та й самим українцям, що вони готові боротися за свій вибір.
Відмова від асоціації з ЄС у 2013 р. сприймалася багатьма як загроза самому існуванню України. Адже стала очевидною повна залежність президента-втікача від Росії. Чимало людей усвідомлювали, що підкорення України Росією загрожувало українському народу фізичним знищенням, як це було в 20 і в попередніх трьох століттях.
Свої наміри знищити Україну Росія продемонструвала 24 лютого 2022 року, розпочавши повномасштабну війну проти нашої держави. Але українці підтвердили давню славу волелюбного народу. А головне – відстоюють свою державу та можливість вільно жити на своїй землі.
Джерела інформації:
Палій Олександр. Короткий курс історії України / О. Палій. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018, вид 3-тє. – 464 с. : іл.
Вінграновський Микола. Чотирнадцять столиць України: короткі нариси з історії / М. Вінграновський. – К. : Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2002. – 176 с. : іл. – Укр., рум.
Зображення з сайтів:
Геродотова Велика Скіфія; Руська земля у початковому розумінні цього слова; Земля козаків ХVІІІ ст.:
https://www.istpravda.com.ua/articles/2023/04/19/162594/
Київська держава часів Володимира Великого та Ярослава мудрого: http://litopys.org.ua/litop/map_980_1054.htm
Галицько-Волинська держава у ХІІІ ст. :
https://www.istpravda.com.ua/columns/2013/02/28/114906/
Гетьманщина: https://uahistory.co/pidruchniki/textbook-special-needs-f70-ukraine-history-9-class-2022-kosenko-reissue/1.php
Сучасна Україна: https://b-pro.com.ua/katalog/pochatkova-shkola/ya-i-ukraina/administrativno-teritorialna-karta-ukraini-pochatkova-shkola