Після перемоги біля Жовтих Вод україно-кримське військо під проводом Богдана Хмельницького стрімко пішло на північний захід і 26 травня 1648 року у славетній Корсунській битві розгромило 14-тисячне польське військо, очолюване Гетьманом великим коронним Миколою Потоцьким та Гетьманом польним коронним Мартином Калиновським. Самі ж польські Гетьмани потрапили у полон і були віддані кримцям.
Спосіб дій козаків і татар засвідчував: гетьман дуже старанно й завбачливо готувався до рішучого наступу, і це не могло не викликати занепокоєння в керівництва польського війська.
Тривога особливо зросла після допиту захоплених увечері дев`яти татар і козака Бута. На тортурах він уперто твердив, що козаків було 7 тисяч, а сьогодні до них приєдналося ще 15 тисяч, а татар налічується 47 тисяч, і до них на підмогу з іще більшою силою йде сам кримський хан. Цілком можливо, що Бут пішов на муки та смерть добровільно, за згодою або й завданням свого гетьмана, щоб дезінформувати противника.
Для вироблення плану подальших дій Потоцький скликав раду офіцерів. Обговорювалося питання: чи прийняти бій тут, чи відступити під прикриттям табору? Думки розбіглися.
Хмельницький уважно стежив за діями коронного гетьмана і незабаром отримав відомості про його намір відступити до Богуслава. Богдан вирішив ударити по неприятелеві на його марші й обрав для цього надзвичайно вдале місце – Горохову Діброву (Круту Балку) – глибоку ущелину на лівому боці Росі (завширшки приблизно 3,5 км), що її на шляху до Богуслава поляки, вдавшись до обхідного маневру, не могли обминути. Основний тракт до Богуслава був також заздалегідь перекопаний на восьмому кілометрі від Корсуня. Уночі туди пішов Кривоніс із піхотою й 10-ма гарматами: він мав з боків шляху зробити шанці, де поставити гармати і розмістити стрільців.
Помітивши перед світанком рух у польському таборі, Хмельницький наказав козакам і татарам вільно пропустити його (за словами одного з очевидців, поляки пройшли, й було «тихесенько з обох сторін»). Потім зчинялися перестрілки й обидві сторони зазнали відчутних утрат.
Поляки наблизилися до пагорбів, між якими проходила широка і глибока балка. Однак коли почали її переходити, з`ясувалося: шлях перекопано глибокими ровами й перекрито заваленими деревами. Із боків дві інших долини теж були перекопані. Схил балки був таким уривистим, що під час спроб обійти перешкоду вози переверталися. Табір утратив свій порядок. І ось у цю мить за наказом Хмельницького спереду і з боків по поляках вдарили з гармат і самопалів козаки Кривоноса, які перебували в заздалегідь викопаних шанцях. А з тилу спантеличеного супротивника атакували козаки самого Хмельницького й татари Тугай-бея.
За повідомленнями українського літописця М. Гунашевського, після битви відбулася зустріч Хмельницького з Потоцьким. Щоб дошкулити переможцеві, коронний гетьман зі злою іронією запитав: «Хлопе… чим же так зацному лицерству орд татарських (которим и звитяг приписовали) заплатиш?» На що одержав вичерпну відповідь: «Тобою… й іншими з тобою».
Переможні залпи козацьких самопалів і гармат під Жовтими водами та Корсунем грізним відлунням прокотилися по найвіддаленіших закутках Речі Посполитої. Звістка про катастрофу польської армії приголомшила всі європейські країни.
Шляхтич Олександр Повальський у листі до туронського бурграфа повідомляв: такої вже поразки «зазнали на Україні, що важчої й бути не могло».
Інформація з книги:
Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький: полководець, дипломат, державотворець. Вид. 3-тє, допов. та перероб. – К. : Парлам. вид-во, 2020. – С. 106 – 111. – Іл., ім. пок. – (Політичні портрети).
Фотографія з сайту: https://getmanat.org/korsun1648/