Ще одна перемога козацького війська над коронним сталася у вересні 1648 року під Пилявцями.
Улітку 1648 року Речі Посполитій після нищівних поразок від повстанців під Жовтими Водами та Корсунем шляхом відчайдушних зусиль вдалося відновити 30-тисячну армію. Водночас не справдилося очікуване Хмельницьким залагодження козацько-польських суперечностей мирним шляхом, що змусило гетьмана розширювати стратегічні плани, беручи до уваги кількісно значно сильнішого противника й масштабніший театр воєнних дій.
Стратегія літа-осені 1648 року мала на меті використати Волинь і Поділля як район локальних сутичок, що вимотували б противника, поступово послаблюючи його й позбавляючи оперативної ініціативи. Для цього використовувалися два засоби: маневрове блокування основних комунікацій і опірних пунктів противника й стимулювання тут повстанського руху.
У першому випадку стримування й вимотування ворога провадилося бойовими групами власне козацького війська, котрі мали правильну організацію, озброєння й досвід, у другому – повстанськими «купами» і стихійно створеними полками, що нападали на ворожі під`їзди, знищували переправи, продовольство, одночасно виконуючи роль розвідки гетьманської ставки.
Наприкінці літа 1648 року Хмельницький мав у розпорядженні близько 23 тисяч боєздатного війська й ще біля 30 тисяч у новосформованих полках і повстанських відділах. Утім, цього разу гетьман позбувся підтримки кримського хана, який був зайнятий відбиттям нападів донських козаків. Враховуючи це, а також те, що поляки мали численну кінноту, яка давала їм оперативно – тактичну ініціативу, головні сили козацького війська відійшли до Пилявців. Тут, очікуючи зосередження своїх сил, Хмельницький розклав на узвишші правого берега річки Іква укріплений табір.
Коронне військо вийшло на лівий берег Ікви й одразу зробило спробу оволодіти греблею. Через безладність і неорганізованість їм тільки під вечір вдалося взяти греблю. Водночас з`ясувалося, що лівобережна місцина обрана для розгортання головних сил, через нерівність і болотяність є абсолютно непридатною для побудови табору, який мав слугувати тактичною базою майбутньої битви. Таким чином, перевагу польської кінноти було підважено, а після підходу до козацького табору 20-тисячної Буджацької орди взагалі зведено нанівець.
Зміна співвідношення сил давала Хмельницькому контратакувати противника. Ранком 13 вересня на греблю, на якій поляки міняли бойову охорону, вдарила козацька піхота, а татари охопили тил і фланги. У таборі зчинилася паніка. Відсутність єдиного командування й суперечливі чутки про прибуття на допомогу Хмельницькому татар довершили безлад, у результаті чого коронна армія була повністю розгромлена.
Битва стала найгучнішою й найпринизливішою поразкою коронної армії чи не за всю історію Козацької революції. До рук переможців потрапили фантастично багаті трофеї, вартість яких, на думку сучасників дорівнювала щонайменше трьом річним бюджетам країни. Польща вчергове втратила армію, а перед Хмельницьким відкрився шлях на захід.
Інформація з книги:
Поле битви – Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення / упоряд. : К. Галушко. – Харків : КСД, 2016. – С. 256 – 259.
Ілюстрації з сайтів:
https://armyinform.com.ua/2019/09/23/peremozhna-bytva-pid-pylyavczyamy/
https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2784109-23-veresna-pamatni-dati.html