Вишиванка – українська національна святиня. Кожного року в травні відзначаємо День вишиванки. Вишиту сорочку, вишитий рушник здавна українці берегли як безцінну реліквію та передавали наступним поколінням. Мудрість і сила тисячолітньої традиції дає нам натхнення до боротьби за свою свободу і незалежність.
В душі українців живуть ніжні почуття до вишиванок, які виливаються в пісні та вірші.
Українська вишиванка
Чи вишиванки, чи вишиванки –
буде правильно, як не скажи.
Носять їх і селянки й панянки.
Ритуал цей і ти бережи.
Візерунки – то символи й коди,
Предковічні магічні скарби
спілкування зі світом Природи,
знаки вірності чи боротьби.
«Коло», «Хрест», «Повна Рожа», «Шеврони»,
«Ромб», «Квадрат», «Безконечник», «Спіраль»,
«Стебла», «Квіти», «Листки» і «Бутони» –
має значення кожна деталь.
Вишивалась сорочка руками,
Тому справжній це був оберіг.
Десь ховалися там між нитками
і любов, і зажура, і сміх. (Віктор Охріменко, Чернігівщина)
Вишиванки
В вишиванці душа України,
В кожнім хрестику, в кожнім стібку,
То горить ясно кетяг калини,
А то маки цвітуть у вінку.
Ніби сонечка, соняхи сяють,
І ромашки зоріють здаля,
Синім небом волошки вітають –
Це усе Українська земля.
Це – і ніжне кохання безпечне,
Обереги на долю в житті,
Материнська любов безкінечна,
Славні символи наші святі.
Вони сил додають, душу гріють,
І від зла в мить тяжку вбережуть,
Подарують і щастя, і мрію,
Ще й надію у скруті дадуть. (Галина Онацька, м. Краматорськ)
Вишиванка
Що для кожного є вишиванка?
Чи то образ такий, як калина,
Чи ознака то наших світанків,
Чи то просто – душа України?!
І ніщо не докажеш тут «ваті»,
З нею скептики наші, як в ділі…
Коли прагне нас «вата» вбивати –
Вишиванка найперша в прицілі!
То нам символ святий в Україні,
Ми його бережемо недремно.
Їм затямить потрібно віднині:
Ми своїм вільним шляхом ідемо!
В ній і код генетичний відбився,
І відбилась в ній наша душа.
Там наш ранок росою умився,
За майбутнім у світ вируша!
Вишиванку вдягнувши на себе,
Кожен з нас ніби крила надів –
Відчуває безкрайність від неба
Й силу золота спілих хлібів! (Микола Серпень, м. Рівне)
Піду в музей
Пече мене німий у серці крик,
Не можу вийти з власного полону.
Піду в музей: чи є там мій рушник,
Який я віддала сюди із дому?
Чи, мо’, його в запасник віднесли
До того часу, як Вкраїна знову
Прийде до Криму й спраглі спориші
Напоїть тут дніпровською водою?
Прийшла в музей. Із рушника, дивлюсь,
Мені всміхаються волошки та калина.
Я вже полону й болю не боюсь:
До мене посміхнулась Україна!
Вона в куточку – тут, де мій рушник,
Що я колись в дівоцтві вишивала!
Мій страх і біль із серця зразу зник:
Для щастя, часом, нам потрібно мало! (Єва Пономаренко, Крим)
Рушник долі
Червоно-чорними нитками
розшила доля наш рушник.
Нехай духмяними степами
стежину стеле з року в рік!
Життя дає благословення,
розраду в дім завжди несе.
Хай буде світлим повсякдення,
від лиха Ангел хай спасе!
Щоб спрага жити не вщухала,
неначе вітер навесні!
Добро – цвіло, а зло – минало.
щоб щастям дні були рясні! (Людмила Гармаш, м. Запоріжжя)
Українська вишиванка: поезії, пісні : збірник. – Лубни : Інтер Парк, 2019. – 240 с.
Зображення вишиванки з сайту: https://glavcom.ua/columns/yuschenko/u-chomu-cinnist-ukrajinskoji-vishivanki-846698.html