Валентин Олександрович Сєров: до 155-річчя від дня народження російського художника-імпресіоніста

Валентин Олександрович Сєров

19.01.1865 – 05.12.1911

У грудні 1865-го року в петербурзькій сім’ї композиторів Олександра і Валентини Сєрової (Бергман) народився хлопчик. Його назвали Валентином, для домашніх – Тошею. Він ріс в богемному середовищі, де все дихало мистецтвом. Іван Тургенєв, Ілля Рєпін, Марк Антокольський, Микола Ге були частими гостями в хлібосольному будинку Сєрових. Таке спілкування не могло пройти для хлопчика дарма. До того ж, батько хлопчика добре розбирався в мистецтві, в дитинстві захоплювався живописом, малював тварин, але любов до музики виявилася сильнішою.

Щасливе дитинство закінчилося для Валентина в 6 років зі смертю батька. Мама, нігілістка і прихильниця Миколи Чернишевського, відправила хлопчика в комуну в Смоленській губернії. Спогади, пов’язані з часом, проведеном у комуні, були важкими.

Через рік Валентин Сєров відправився до матері. Вона, помітивши захоплення сина живописом, відправила його на навчання до мюнхенського гравера Карла Кеппінгена. А через рік, в 1874-м, мати за порадою художника Антокольського, перевезла сина до Парижа, довіривши його навчання Іллі Рєпіну. Коли сім’я в 1878 році переїхала до Москви, там уже жив Рєпін, який повернувся з-за кордону. Заняття відновилися. Тоша їздив до Рєпіних на вихідні: у суботу майстер давав уроки малюнка, а в неділю вчив живопису.

У 1880 році Ілля Рєпін та 15-річний Тоша здійснили подорож до Криму для того, щоб зібрати матеріал для картини “Запорожці”. Вони побували у Києві, Катеринославі; були у нинішньому Запоріжжі. На Кічкаській переправі Рєпін відшукав собі героя картини. Беззубий зморщений дідок, сивий чубок, люлька-носогрійка; його імені історія не зберегла, був замальований Рєпіним на пристані м. Олександрівська (нині Запоріжжя).

Рєпін, відчуваючи обдарованість молодого художника, направляє його вчитися до академії мистецтв в Санкт- Петербурзі, на уроках з малювання з ним в той час  займається  художник П. П. Чистяков.  Провчився Сєров в цьому закладі до 1884 року, де був нагороджений малою срібною медаллю за натурний етюд.

«І малюнок, і колорит, і світлотінь, і характерність, і відчуття цілісності свого завдання, і композиція – все було у Сєрова, і було в найвищому ступені», – писав про нього Чистяков.

«Дівчинка з персиками», 1987

У 1885 році Сєров з матір’ю знову відвідали Мюнхен, потім юнак побував у Голландії. Повернувшись до Петербурга, Валентин залишив Академію мистецтв, відчуваючи бажання працювати самостійно.

Сєров часто гостював у Абрамцеві – підмосковній садибі купців Мамонтових. Тут він написав портрет 12-річної Віри Мамонтової – знамените полотно «Дівчинка з персиками». Юна натурниця позувала Сєрову кожен день майже два місяці:

«Все, чого я добивався, – це свіжості, тієї особливої свіжості, яку завжди відчуваєш в натурі і не бачиш в картинах. Писав я більше місяця і змучив її, бідну, до смерті, вже дуже хотілося зберегти свіжість живопису при повній завершеності – ось як у старих майстрів ».

Продовжуючи удосконалювати себе, в 1888 році він створює портрет двоюрідної сестри  – Марії Симонович  – «Дівчина, освітлена сонцем».

Ці твори експонувалися на виставці в Москві, картина «Дівчинка з персиками» була удостоєна премії від суспільства любителів живопису, другу роботу придбав для своєї колекції меценат Павло Третьяков.

Портрет Ольги Трубнікової, 1888

До Валентина Сєрова прийшло визнання критиків і публіки. Манеру малювання художника і змішування їм жанрів – портрета, пейзажу і інтер’єру – особливо високо оцінили імпресіоністи.

З любов’ю всього свого життя –  Ольгою Трубніковой – живописець познайомився у родині Симоновичів, родичів по материнській лінії, які виховували сироту. Дев’ять  років закохані листувалися і чекали часу, коли зможуть поєднати долі. Сєров пише портрет своєї нареченої Ольги Трубникової. Написав портрет своєї нареченої Ольги Трубникової. У січні 1889 року пара обвінчалася: Валентин Сєров продав полотно «Дівчина, освітлена сонцем» і зіграв на отримані гроші весілля. На вінчанні в петербурзькому храмі був присутній Ілля Рєпін. Сєрови  оселилися в Москві. Вони прожили разом 22 роки, мали шістьох дітей.

«Діти», 1899

У своїй творчості Сєров найбільше любив зображати портрети художників, музикантів, письменників та артистів: Іллі Рєпіна, Ісаака Левітана, Миколи Лєскова, Костянтина Коровіна…
 Іноді сеанси позування досягали ста і більше відвідувань. Створюючи нові портрети, художник ніколи не повторювався. Він сам підбирав позу, інтер’єр, робив начерки та ескізи майбутньої роботи.

Зрештою художник заробляє славу модного художника, в результаті чого отримує замовлення і від царської сім’ї. У подарунок дружині царя Олександрі Федорівні Сєров написав «домашній» портрет Миколи II в тужурці. Форму лейб-гвардії Преображенського полку імператор носив по буднях. Через роки Костянтин Коровін писав про це портреті: «Сєров першим з художників вловив і зобразив на полотні м’якість, інтелігентність і разом з тим слабкість імператора».

«Портрет імператора Миколи ІІ», 1900

За портрет великого князя Павла Олександровича (1897р), Сєров отримав золоту медаль «Гран-прі» на Паризькій всесвітній виставці в 1900 році. У 1903 році він стає дійсним членом Академії Мистецтв. Але після розстрілу людей 9 січня 1901 року залишає Академію в знак протесту.

Творчість Валентина Сєрова вражає пошуками незвичайних рішень і зміною жанрів. Він писав пейзажі і всі вони в різній манері. Метр завжди відстоював свої погляди, при своїй суворій зовнішності це була м’яка і проста людина.

В кінці XIX століття Сєров захопився чорно-білим малюнком. Він ілюстрував байки Крилова – вивчав повадки вовків, лисиць, ворон. Валентин Сєров з дитинства любив тварин, вони були частими героями його полотен.

«Портрет Мікі Морозова», 1900

У 1898 році з’явилося нове об’єднання художників – «Світ мистецтва», в цю групу увійшов і Сєров. Він займався організацією виставок, шукав гроші на видання журналу «Світ мистецтва». З 1898 по 1909 рік художник викладав в Московській школі живопису, скульптури та архітектури. Багато художників, серед яких – Кузьма Петров-Водкін, Павло Кузнєцов і Мартирос Сарьян – вважали Сєрова своїм головним учителем і наставником.

Його живопис вражає дивовижною свіжістю і ювелірноюрозробкою кожного міліметра на полотні, а твори мистецтва придбали світову популярність.В 1901 році художник пише портрет Мікі Морозова. Цю картину вважають справжнім гімном безтурботному дитинству і одним з найкращих полотен Валентина Сєрова.

«Портрет Іди Рубінштейн», 1910

У 1910-і роки Валентин Сєров співпрацював з Сергієм Дягілєвим на його Російських сезонах. Він написав портрет Дягілєва, афішу балету з великою Анною Павловою і полотно з оголеною Ідой Рубінштейн. Зображення епатажної танцівниці нагадувало єгипетські фрески. Сєров захоплювався своєю натурницею: «Монументальність є в кожному її русі – просто архаїчний барельєф, який ожив».

«Викрадення Європи», 1910

У 1910 році художник створює картину «Викрадення Європи». Використовуючи характерний для естетики модерну прийом стилізації, Сєров першим створює свою, далеку від академічних канонів, версію античного сюжету.

Після смерті Павла Третьякова Сєрова обрали членом ради Третьяковської галереї – він залишався їм до кінця життя.

Рано вранці на початку грудня 1911 року Валентин Сєров збирав фарби та пензлі, щоб відправитися в будинок князів Щербатових малювати сімейні портрети. Несподіваний серцевий напад звалив його з ніг. 46-річний художник помер миттєво. Дружина пережила коханого чоловіка на 11 років.

Смерть художника в Росії сприйняли так само трагічно, як смерть Олександра Пушкіна і Льва Толстого. Поховали Валентина Сєрова на Донському кладовищі, але пізніше перенесли прах на Новодівоче.

Чудові картини Сєрова можна впевнено віднести до найвищих вершин Російського образотворчого мистецтва.

Список літератури:

Валентин Серов : [альбом]/ авт. вступ. ст. и сост. Д.В. Сарабьянов. – Л.: Аврора, 1973. – 272 с.: ил.

Ладвинская, А.А. Жизнь выдающихся людей. 70 знаменитых художников: судьба и творчество /А.А. Ладвинская. – Донецк: ООО ПКФ “БАО”, 2006. – 448 с.

Сарабьянов, Д.В. Валентин Серов / Д.В. Сарабьянов. – М.: Арт-Родник, 2000. – 72 с.: ил.

Серов В.А.: [альбом]/ авт. текста и сост. Д.В. Сарабьянов. – М.: Искусство, 1973. – 48 с.: ил.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *