«Віддалений гавкіт собак»

Ще один повнометражний документальний фільм з колекції Docudays UA подивились підопічні Запорізької філії Міжнародної Антинаркотичної Асоціації під час виїзного засідання кіноклубу Docudays UA  «Долоні».

Стрічка «Віддалений гавкіт собак» (реж. Сімон Леренг Вільмонт,  2017 р.) розповідає історію життя 10-річного хлопчика-сироти Олега, який живе зі своєю улюбленою бабусею Олександрою у  селі на лінії фронту (в сірій зоні). Бабусі і онуку подобається там жити разом, піклуватися один про одного, але війна все більше руйнує їхнє життя.

Під час обговорення фільму учасниками була піднята тема прав дитини, як цінностей, що захищаються нормами міжнародного права і національного законодавства за будь-яких умов. Наприклад:

Ігор (м. Запоріжжя): «Цей фільм мені нагадав моє дитинство. Я завжди був бешкетником, любив зброю і лазити покинутими будівлями з ровесниками. І зараз би із задоволенням там опинився, якби був дитиною. Але я, доросла людина, яка пройшла АТО. І я вважаю, що не повинні діти залишатися в сірій зоні, між двох вогнів. Це дуже небезпечно для їх життя».

Святослав (мешканець м. Дніпро): «Я подивився стрічку з думкою про стареньку хвору бабусю, яка повинна піклуватися не тільки про себе, але і про двох своїх онуків. Як важко в цих умовах, людині похилого віку, виховувати в любові двох хлопчиків!  А ще коли вони не знають, де лягти відпочивати, щоб завтра прокинутись і не загинути під обстрілами, коли немає нормальних людських умов, матеріального та медичного забезпечення».

Христина (Івано-Франківськ): « Я – мати трьох дітей. Мій чоловік – ветеран АТО. Багато чого чула  до цього про сіру зону, але я в жаху від побаченого! Як сталося так, що такий маленький хлопчик, сирота, кожного дня чує вибухи снарядів та свист куль над головою? Чому старенька немічна людина повинна виживати з двома дітками сама? Де наша держава, яка повинна піклуватися про дитину та захищати її права під час збройного конфлікту? Де соціальні служби?  Чому цих людей не вивезли і не розмістили в людських безпечних умовах»?

Марта (Запоріжжя): «Згодна, з Христиною. Не можна не проявити емпатію у відношенні до цих людей, які вимушені виживати в зоні військового конфлікту. Я не розумію молоду матір, яка свого рідного сина привезла знов в сіру зону і кинула хворій бабусі, яка і так вже опікується про іншого онука-сироту. Де її відповідальність і любов до свого сина?».

Владислав (Запоріжжя): « У  цьому селі немає дитинства. Вони нажахані вибухами. І я думаю, вони вимушені будуть залишити свій дім, бо військові дії набирають обертів. І на рахунку стає гра зі смертю від снарядів або кулі. Там не можна жити цивільним людям, особливо дітям!»

Модератор Лариса Головко підвела підсумок дискусії: «Сьогодні ми з вами  поговорили про потреби і права дитини під час збройного конфлікту, які порушені, але повинні бути захищені з боку суспільства і держави, при будь-яких обставинах згідно норм міжнародного права та національного законодавства. Я дякую Вам за активну дискусію та емпатію, яку ви проявили до героїв фільму».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *