Війна торкнулася України від самого початку

Війна торкнулася території України уже від самого початку – 1 вересня 1939 року. Майже на всіх фронтах у складі збройних сил не тільки СРСР, але й Польщі, Канади, США та інших країн Об`єднаних Націй зі зброєю в руках боролися солдати та офіцери-українці.

За підрахунками українських дослідників, у лавах Червоної армії воювало близько 7 мільйонів вихідців з України, тобто приблизно 23% від загальної чисельності Збройних сил СРСР. Близько 2,5 мільйона українців нагороджені орденами і медалями.

Групу прапороносців, що підняла «Прапор Перемоги» над Райхстагом, очолював українець – лейтенант Олексій Берест.

Міжнародним визнанням внеску українців у перемогу над нацизмом було надання УРСР членства в ООН.

Після нападу Райху на СРСР Сталін запровадив «тактику випаленої війни». Найвідомішими проявами такої тактики під час відступу Червоної армії у 1941 році стали знищення старовинних архітектурних пам`яток центральної частини Києва та греблі Дніпрогесу у Запоріжжі.
З погляду міжнародного права «тактика випаленої землі» розглядається в контексті поняття воєнного злочину.

У вигнанні німецьких окупантів брала участь уся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 млн. солдатів-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією та українські бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.

Вигнання нацистів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організовували сталінський режим і радянські війська з вини його командування:
– на найнебезпечніших ділянках фронту масово використовували «чорносвитників» – поспіхом мобілізованих радянським командуванням (польовими військкоматами) місцевих жителів, яких кидали у бій непідготовленими, необмундированими, а часом і неозброєними, що можна розглядати як свідому спробу знищення українського населення;
– українські армійські частини Радянської армії у 1943-1944 роках використовували в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у Червоній армії та УПА;
– в очищеному від німців Криму у 1944 році радянська влада здійснила низку депортацій, зокрема повністю виселила до Середньої Азії кримських татар (180 тисяч). Також депортували місцевих греків, болгар, вірмен;
– різних правових обмежень і переслідувань зазнали особи, які перебували на окупованій території, остарбайтери, полонені червоноармійці;
– українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни, масові репресії тривали до самої смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху за різними даними було вбито 150 тисяч, заарештовано 130 тисяч та депортовано понад 200 тисяч осіб;
– внаслідок організованого масового голоду у 1946-1947 роках в Україні загинуло до 1 мільйона осіб, а близько мільйона політичних ув`язнених потерпали від страждань у ГУЛАГУ.

Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини у Реймсі підписали о 02.41 7 травня 1945 року. На вимогу представника СРСР США та Британія погодилися відкласти публічне оголошення про капітуляцію, щоб Радянський Союз міг підготувати другу церемонію капітуляції в Берліні.
8 травня о 22.43 за центральноєвропейським часом – або 9 травня о 00.43 за московським – у берлінському передмісті підписаний другий Акт про капітуляцію Німеччини. Його текст майже дослівно повторює текст 7 травня і підтверджує час припинення вогню – 8 травня о 23.01 за центральноєвропейським часом.

Того самого дня Президія Верховної Ради СРСР видала указ, яким оголосила 9 травня Днем Перемоги. Однак ніяких особливих торжеств не організовували.
Лише в 1965 році провели військовий парад. У цей період брежнєвська компартія потребувала підвищення авторитету та почала активно експлуатувати патріотичну тематику.

Вигнання нацистських поневолювачів не принесло Україні спокою і свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору, масовими депортаціями, переслідуванням інакодумців.
Український визвольний рух, не вважаючи вигнання німецьких окупантів визволенням, продовжував боротьбу за незалежність України, яка тривала ще майже десятиліття. Переслідування інакодумців не припинялося до розпаду СРСР.

Справжню волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року зі здобуттям державної незалежності.

Однак сьогодні Україна знову виборює свою незалежність і суверенітет у російсько-українській війні, яка триває з 2014 року. 24 лютого 2022 року повномасштабним вторгненням російської армії розпочався її новий етап.  Українці відстоюють право бути тими, ким ми є, право на саме життя.
Перемогли нацистів – переможемо рашистів!

Зараз актуально лунає голос українського поета Василя Симоненка:
«Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!»
(«Де зараз ви, кати мого народу?», 1962 р.)

Інформацію про Другу світову взято з книги:
Війна і міф. Невідома Друга світова / за заг. ред. О. Зінченка, В. В`ятровича, М. Майорова. – Харків : КСД, 2016. – 272 с. : іл.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *