Ван Гог народився 30 березня 1853 року в маленькому голландському селі Гроот-Зюндерт, неподалік бельгійського кордону. Його батько Теодорус був протестантським священиком у Голландській реформаторській церкві, і саме серйозність та побожність батька суттєво вплинули на життєві погляди Вінсента. Його мати Анна, донька палітурника, на все життя прищепила сину любов до читання.
1878 року він почав працювати на тимчасовій посаді місіонера-проповідника у вугільновидобувному районі Борінаж у Бельгії, де мав можливість безпосередньо допомагати бідним. Ван Гога так бентежили страждання, які бачив довкола, що він вирішив жити у бідності серед тих, кому проповідував. Він віддавав свою їжу і одяг тим, хто потребував їх більше. Його зовнішній вигляд починав дедалі більше насторожувати, порваний одяг обвисав на охлялому тілі.
Церковні управителі, які дали Ван Гогу цю посаду, були не в захваті від його поведінки. Ван Гог вважав, що своїм життям слідує прикладу Христа; їм же здавалося, що він створює церкві погану репутацію, і тому його було звільнено.
Після того, як його усунули від місії в Борінажі, Ван Гог відійшов від релігії і повернувся до свого іншого пристрасного захоплення – мистецтва. У листах до свого брата Тео він багато писав про творчість, описував свої картини, часто додаючи маленькі нариси, які передавали б їхній вигляд.
Щоб спостерігати за поєднанням різноманітних кольорів, художник стежив за роботою ткачів. Він помітив, що під час переплітання яскравих барв утворювався сірий колір, який не виглядав бляклим, а натомість наче переливався. У картині «Їдці картоплі» він використав такий самий підхід. Темні ділянки складаються з різноманітних кольорів, які він змішав, щоб картина здавалася оживленішою.
Під час свого перебування у Нідерландах і Бельгії Ван Гог переймався стражданням убогих. У Парижі він же почав більше звертати увагу на власні муки. Ван Гог приділяє особливу увагу очам. Якось у листі до Тео він написав: « Я радше малюватиму людські очі, аніж собори, тому що в очах є щось таке, чого у соборах не знайдеш… людська душа».
Ван Гога захоплював довколишній світ не менше, аніж власне обличчя. Він малював безліч яскравих пейзажів місцевості навколо свого помешкання на Монмартрі, де жив разом із братом Тео. На картині «Монмартр: вітряки і грядки» він змальовує маленькі городи, вітряки, які стоять на пагорбі. Тут проявляється вплив на Ван Гога імпресіоністів. Його живописна манера набула духу безпосередності, а темні тони «Їдців картоплі» замінили виразні сині, жовті і зелені кольори, перетворюючи пейзаж на променисте втілення залитого сонячним світлом дня. Червоний колір, яким поцяткований передній план картини, передає глибину, з якою Ван Гог бачив барви світу.
У 1881 році з митцем сталася така історія: під час візиту до батьківського дому в Еттені, він закохався у свою нещодавно овдовілу кузену, Кі Вос-Стрікер і запропонував їй одружитися, але отримав відмову. Коли опісля вона не хотіла з ним бачитися, Ван Гог пішов до її батька і, тримаючи ліву руку у полум`ї лампи, благав: «Дозвольте мені побачитися з нею, наша зустріч буде настільки довгою, наскільки я зможу тримати руку у полум`ї». Як він написав у листі Тео у травні 1882 року, її батько спокійно задув лампу і відправив його геть.
У Ван Гога був ще один невзаємний любовний роман з Юджині Лоєр в Лондоні. З тих пір у його поведінці почали проявлятися ознаки психічних розладів. Попри схильність до нападів меланхолії, його також часто опановувала шалена лють. Про природу хвороби Ван Гога – і про те, чи дійсно він був хворим, – ведуться суперечки вже дуже давно, яким ніколи не настане кінець.
Однак можна з упевненістю стверджувати, що він не малював, як божевільний. Поширений образ Ван Гога як художника-шаленця, який творив у поривах нестримних емоцій, немає нічого спільного з дійсністю. У листах до Тео він неодноразово підкреслював, що малював лише при ясному розумі. Картина «Кавовий столик з абсентом» – це чітко продумана композиція. Одна-єдина склянка і вікна, які відділяють нас від одинокого перехожого назовні, ретельно скомпоновані, щоб передати відчуття самотності. Картина виражає почуття Ван Гога, але робить це завдяки напрочуд контрольованому використанню мистецьких засобів.
Ван Гог асоціював жовтий колір із щастям. Описуючи картину «Спальня в Арлі», він писав 16 жовтня 1888 року в листі до Тео: «Це лишень моя спальня, але тут головне – це колір, який я спрощую, щоб надати предметам більше стилю, колір цей має наштовхувати на думки про спокій чи взагалі про сон. Коротко кажучи, вигляд цієї картини має заспокоювати мозок чи радше душу».
Тоді як у Нідерландах він часто змальовував важке життя тих, хто працював у полі, у Провансі він зосередився на рятівній силі самої природи, а її краса стала антидотом його меланхолії. Він часто і подовгу гуляв сільською місцевістю, прихопивши із собою фарби та полотно. Ван Гог був особливо вражений кольорами Провансу. Яскраве південне сонце і чисте сухе повітря надавало краєвиду сліпучої глибини, яку він прагнув відтворити у своїх картинах.
Перебуваючи на лоні природи, Ван Гог міг триматися за мрію про життя на півдні Франції, яка була наче Японія його мрій. Як він написав Тео: «Тут, серед природи, я дедалі більше житиму життям японського художника».
Картина «Урожай» передає променисте світло півдня завдяки ретельному поєднанню насичених кольорів. Ван Гог використав свої знання кольористики, щоб підсилити цей ефект: теплий, золотистий тон стиглої пшениці створює справжню жовтогарячу симфонію, яку увиразнює контрастна синя барва гір і неба.
Жовтий колір у роботі «Соняшники» на фоні синього, завжди здавався Ван Гогу кольором щастя. Він описав картини Тео у листі, порівнюючи їхній простий задум і темні контури з вітражами на вікнах готичної церкви.
На самому початку 1889 року Ван Гог, знову самотній, намалював свідчення того, як він виглядав після нервового зриву. Пошкоджене вухо перев`язане, а сам він занурений у власні меланхолійні думки. Щоправда, у його виразі обличчя також проглядається похмура рішучість. Зображення виражає твердий намір і далі малювати, попри усі труднощі. На фоні ми бачимо здебільшого чисте полотно, готове для подальшої роботи, а поруч – його улюблені японські гравюри.
Ван Гог помер, коли його ім`я саме почало набирати розголосу. На початку 1890 року, лише за декілька місяців до самогубства, декілька його картин були представлені на виставках сучасного мистецтва в Парижі та Брюсселі. Одразу декілька поважних художників, зокрема Тулуз-Лотрек, Сіньяк і Моне дуже схвально відгукувалися про його роботи, а впливовий французький арт-критик назвав його генієм. Та це визнання прийшло занадто пізно. Всім добре відомо, що за життя Ван Гогу вдалося продати лише одну свою картину, незважаючи на усі намагання Тео знайти покупців. І сам Тео також не дожив до часу, коли міг побачити посмертне визнання Ван Гога на власні очі: він помер усього через шість місяців після брата. А вже у середині 90-х років ХІХ століття Ван Гога визнали одним з найвидатніших європейських художників.
«Хоч я й часто переживаю глибокі страждання, у мені завжди живуть спокій, чиста гармонія і музика» (Вінсент ван Гог)
Інформація з книги:
Роддам Дж. Це Ван Гог / Джордж Роддам ; ілюстр. С. Герасимович ; пер. з англ. Т. Сачинська. – Львів : ВСЛ, 2019. – 80 с. : іл.