У нашому фонді є два унікальних видання – це збірки віршів українських поетів, що опинилися в окупації. Коротко розповідаємо про кожну книжку.
«А й надія – від слова «дія» Рогозяний дід
Ця книга за римований маленькі нотатник думок, які сьогодні налягають на кожного українця. Втім, зауважимо, що тут автор зовсім не мислить безпредметно, а намагається віднайти відповіді на питання і виклики сьогодення. Знайти і донести до кожного читача.
На жаль, реалії, в яких перебуває нині автор, примушують видавати цю роботу під славним псевдонімом (історичний прототип був насправді вельми достойною людиною). Проте це аж ніяк не применшує якості і чесності текстів.
***
Де і як би не бив, не ламав мене світ,
Ще йому не піддався й не здався ніколи.
Я уперто існую — Рогозяний Дід,
Непоборно живучий, як небо і поле.
Голосний запорожець, старий кошовий,
Вбитий-клятий колись-то лихою добою,
Воскресаю щоразу в час лютий новий
І стаю з молодими братами до бою.
Так, бувало, що криця спиняла мій лет…
І стомився я вже од воєнного труду…
Але фат-характерник і лірник-поет,
Поки треба, співати й боротися буду.
Я кажу вам: не біймось нікого й нічого.
З нами Бог, тому наша гряде Перемога.
***
Я уже накричався душею.
І наплакався. Й матом укрив
В три накати Московію вже я.
Тож не маю горлаючих рим.
Уже нудить від гасел «громатики».
Я тому їх, пробачте, мину.
І тому я, сестрички і братики,
Взагалі не пишу про війну.
Іще й не баталіст же «ні разу» я:
Грузну зразу у фальш, як в піски.
Тому й не декламую – розказую
Про людей і турботи людські.
Біль із вами ділю, з усіма.
Адже іншої правди й нема…
***
Тут Україну чую і щомиті…
Тут відчуваю й порух надр її…
Вже скоро заголосять солов’ї!
Й крик журавлиний буде знову щеміти!
Зима ж була жорстокою, мов слава,
Та нудьгувати смертно й не дала:
Когось постійно в далеч повз вела
І саваном таки сніги прослала…
А мамонт-ліс зламав об ночі й бивень,
Тут нищачи натужну тимчасовість.
Було б і стерпно.., та ятрила совість,
Праотча.., яку я не загубив…
Й ще відчувалось – закипає грізно
Жага до мсти суворої Вітчизни.
Друга книжка – це збірка поезій «Словом і римою…». Ці вірші також були написані в окупації, тож автор не розкриває свого імені, а підписується – Цвіт Авіабаз.
Війна – одна на всіх, аде у кожного вона своя… У кожного свій шлях до перемоги… Коли говорять гармати – музи не мовчать… Нескорені вірші, заримовані болем, завжди в строю. З Україною в серці, з надією, з вірою в перемогу автор дарує читачам свої вірші.
***
Сховалась в погріб поміж буряків.
Над хатою до вирію – снаряди.
Думки – роями, але бракне слів.
Замовкла Муза, бо говорять «Гради».
Чому? Навіщо? За які гріхи?
Якесь огидне і миршаве падло
З своєї всевельможної руки
Народ кладе на вогняне кувадло.
На кожен меч віднайдеться свій щит.
Хто меч підняв – той від меча загине.
Ми переможно здіймемось в політ.
І буде мир. І буде Україна!
ЧОРНОБАЇВКА
А небо таке глибоке!
А небо таке – без дна.
Поглянув Господь синьооко –
Пульсує у нас весна.
А небо таке пречисте!
І жайвір зорить у журбі.
Ущент зруйноване місто
У вічній своїй боротьбі.
Весні кінця й краю не видно.
І хлюпа війна через край.
Моя Чорнобаївка рідна…
Мій степ, моя вулиця – рай!
І попри сейсмічні закони
Доведено хиб аксіом.
Тримаємо оборону –
Великий російський облом…
***
А в нас війна. У нас бої.
І рай… над вишнею кудлатою…
У нас весна. І солов’ї
Розцілувалися під хатою.
У нас громи і скиглить сич.
І гради енними калібрами.
У нас війна кілька сторіч…
Вже рими сплутані з верлібрами.
У нас торнадить і дощить.
Степи потами й кров’ю сходжені.
А Україна все ж зорить
Живим і мертвим, ненародженим.
У нас війна формує степ…
У нас весна дзвенить атаками…
Ось так гратується наш креп.
Ось так злітають душі птахами.
Ось так в пекельному раю.
Ось так у пеклі райському.
Стою в запеклому бою
В Ізюмі, в Первомайському.
Бо у мені махновська твердь,
Долаю поле з мінами.
Є два шляхи: життя і смерть…
У серці з Україною!