Володимир Іванович Омельченко
(07.03.1924– 11.04.1975)
– запорізький поет, літературознавець, член Національної спілки письменників України, кандидат філологічних наук.
Володимир Іванович Омельченко народився в с. Лучин Корнинського (нині Попільнянського) р-ну Житомирської області в родині хлібороба. В селі Лучин почався не лише життєвий, а й творчий путь поета. Верби над ставом. Хати з солом’яними стріхами. Яблуневі сади…Краса, яка оточувала Володимира з дитинства не залишила його байдужим до сприйняття природи. Хлопець почав писати вірші під впливом творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Максима Рильського. В перших віршах – переважно рідна природа, життєві враження.
Але навчання перевала війна. Під час фашистської окупації Володимир став членом Лучино-Гуляківської молодіжної підпільної організації, очолив її осередок у рідному селі. В цей час вірші поета наповнюються антифашистським змістом, вірою в неминучу перемогу над ворогом. Окремі з них розповсюджувались у підпільних листівках. З лютого 1944 року Володимир Омельченко – на 3-му Білоруському фронті, він – рядовий гарматної обслуги, командир батареї. Молодий Володимир брав участь у визволенні міст і сіл Смоленської області та Білорусі. У квітні 1945 року в боях під Кенігсбергом був тяжко поранений в голову. Нагороджений бойовими відзнаками.
В повоєнний час поет чітко визначив своє покликання. Він став багато і плідно працювати. Перші вірші і статті з’явилися в 1946 році в газеті «Радянська Житомирщина».
У 1950 році Володимир Омельченко закінчив Київський педагогічний інститут. Після закінчення аспірантури у 1953–1963 рр. – працював викладачем української літератури в Івано-Франківському педагогічному інституті. З 1963 року – викладач української літератури ЗДПІ.
Головними, наскрізними темами поезії Володимира Омельченка стали війна і мирна праця. Він славив подвиги воїнів у Великій Вітчизняній війні, оспівував життя трудівників Житомирщини, Прикарпаття, Запорізького краю, всією України.
Найвагоміша частина поетового доробку – твори про війну. Це – вірші: «Клятва серця», «Знов мені вважається той бій», «Коли знеможений від ран…», «Спливають події і дати», «На полі бою», «Матері»…
Розповідаючи про воєнні події, поет в своїх віршах згадує рідне село, став, верби, ті місця, з яких почалось його життя, де він почав писати вірші, де зрозумів, що буде захищати свою рідну землю від ворогів до останнього подиху.
В тім бойовищі, важкім та упертім,
Там, на чужім перехресті доріг,
З буйним гіллям, при канаві простертім,
Може б, тебе й запримітить не зміг.
В тім бойовище я, певно, умер би –
Тож не один там з-поміж нас! –
Як ти мене вберегла тоді, вербо?
Дивом дивуюсь – гадаю не раз…
(«Верба»)
Верба, яку поет побачив під Кенігсбергом, викликає в поета спогади про рідну землю, любов до якої дозволила пережити жахи війни.
Коли, знеможений від ран,
Я помирав на полі бою,
Коли на очі ліг туман,
Затьмивши світ переді мною,
І, гнівом сповнене ущерть,
Криваво запеклося серце, –
Я знав: то невблаганна смерть
З життям схрестилася у герці.
Я припадав до рідних трав
Землі на груди: земле-мати,
Як мало я тобі віддав
І скільки міг би я віддати!..
Спромігся серцем зрозуміти,
Що був я лиш – краплина в світі,
А можу – морем зашуміть.
Тому в криваву рань страшну
Я не помер на полі бою
І смерть відкинув навісну
Своєю власною рукою.
… Отак порою весняною
Щаслива квітка польова
Впаде, притоптана ногою,
А потім – знову ожива;
Росою скроплена, в надії
До сонця тягнеться, в блакить,
І знову квітне і юніє
В жаданні радісному жить!
Вабила поета і історія Запорозької Січі: «Козаки в дорозі», «Запорізький дуб», «У Хортицькім затоні».
Козаки в дорозі,
Козаки в дорозі –
На кургані хортицькім, де гудуть віки,
Гей, на конях здиблених
Пильно, гострозоро
Синь степів пронизують славні козаки.
(«Козаки в дорозі»)
Поетична творчість Володимира Омельченка різноманітна. Це – і ліричні етюди, і ескізи. Всі твори поета сповнені любов’ю до співвітчизників, до рідного краю, його історії.
В багатьох газетах і журналах надруковані твори поета. Він – автор збірок «Голос серця» (1952), «Прикарпатські весни» (1957), «На всі літа» (1963), «Живописець слова» (1968), «Вогнетворці» (1972), «Сонячні орбіти» (1975).
Помер Володимир Іванович Омельченко 11 квітня 1975 року у Запоріжжі.
Список літератури:
Письменники Запорізького краю: (20 – 90-ті роки ХХ століття). – Запоріжжя: Хортиця, 2002. – С. 66-74.
Доброго дня.
Щодо вірша Клятва серця. Чи є у вас його повний текст?
Якщо мені не зраддує пам’ять з дитинства, то це вірш на пам’ять про мого діда Харченко Петра Демидовича. Він так і починається – моємо другові Петру Хврщенко, що загинув у боях з німецько-фашистськими загарбниками влітку 44 року.
Сам текст прчинається так:
В Польщі, де озеро Вігри, в тінях соснових віт Петре, мій друже вірний, скільки вже довгих літ там ти лежиш спокійний, а над тобою блакить та вітерець легковійний теплим крилом шумить…
Якщо я не помиляюся.
Буду дуже вдячний за повний текст.
Добрий день! Перевірили наші збірки – не знайшли цей вірш