Третя виставка картин та ікон з циклу “Художники, народжені Україною. Повертаємо своє” від Запорізького обласного художнього музею відкрита в бібліотеці.
Всесвітньовідомий автор «Чорного квадрату» Казимир Малевич народився у Києві, Зінаїда Серебрякова у «самому центрі Росії» на хуторі біля Харкова, Володимир Боровиковський у Миргороді, Ілля Рєпін у Чугуєві, Дмитро Левицький у с. Маячка Полтавської губернії. Це список без кінця і без краю. Але всі ці художники – видатні «російські художники».
К. Малевич “На косовиці”, 1909 рік
Д. Левицький. Портрет Агафії Дмитрівни Левицької, 1785 рік
З. Серебрякова “Молода жінка в головному уборі”, 1928 рік
В. Боровиковський. Портрет Марії Лопухіної, 1797 рік
І. Рєпін “Запоріжці пишуть листа турецькому султанові”, 1880-1891 роки
Богородиця Знамення (“Панагія”), ХІІ ст.
Трійця старозавітня
Нерукотворний образ Христа, ХІІ ст.
Легко і просто автор об`ємного видання «Искусство России ХХ века» Н. Степанян віддає до мистецтва Росії Тетяну Яблонську, Марію Примаченко, Ганну Собачко, Михайла Бойчука, Федора Кричевського тощо. І навіть наш улюблений петриківський розпис загарбали.
Це почалося у 1115 році, коли «Вишгородська ікона Божої матері», як називав її М. Грушевський, а наразі ще й досі відома під назвою «Володимирська Богоматір», була вивезена з Руси-України у Володимир-на-Клязьмі (Росія) суздальським князем Андрієм Юрійовичем (старшим із Долгоруковичів). Це «вивезення» було, як досить широко відомо, викраденням.
Чудотворна Вишгородська ікона Богородиці Ніжності (Елеуси), ХІ-ХІІ ст.
Російські джерела неодноразово описували це дійство, не соромлячись, а навіть хизуючись: це був сміливий крок, зухвале викрадення («дерзкое похищение святині»). «І тої ж ночі Андрій нишком від киян і від батька «без отче повеленія» – викрав святую ту ікону й поскакав зі своєю дружиною на північ».
Так почалася історія тотального грабування, що триває і до сьогоднішнього дня.
На подання киян великий князь Вітовт скаржився константинопольському патріархові на митрополита київського і московського Фотія «Київ у ніщо поклавши, все з нього переносять у Москву… Святі мощі, скіпетр Пресвятої Богородиці, різні ікони, обкладені золотом…» Хто може порахувати, скільки вони того повиносили? Привезення ікон і інших священних речей з Києва в Москву було таким надмірним, що врешті Фотій скандально втратив київську митрополію, але ж все, що вкрали, залишилося у Москві.
Згадуючи Ліну Костенко:
“Не пощастило нашому народу.
Дав Бог сусідів, ласих до нашеств.
Забрали все – і землю, і свободу.
Тепер забрати хочуть вже і честь.
Сусід північний, хижий і великий.
Дрімучий злидень, любить не своє.
Це чорна прірва з хижею десницею,
Смурна од крові, смут своїх і свар.
Готова світ накрити, як спідницею
Матрьоха накриває самовар”.
Перед нами стоїть непроста і тривала робота – повернути своє – історію, національну культуру, мистецтво, літературу, мову, віру – все, що віками знищувалося та привласнювалося росіянами.
Навіть нашу рідну Запорізьку область, її тимчасово окуповану частину, вони вважають своєю і внесли в свою конституцію.
Іде війна. Віками воюють українці за свою незалежність, за право бути українцями і жити на своїй вільній землі.
Ми переможемо!
Слава Україні! Смерть ворогам!
Інформаційний матеріал від фахівців обласного художнього музею.