Євген Гребінка
02.02.1812 — 15.12.1848
Євген Павлович Гребінка народився у сім’ї дрібного поміщика на хуторі Убіжище поблизу Пирятина на Полтавщині. Мама письменника, донька знатного пірятинського козака, народила його першим із 8 дітей. Вечорами, за самоваром Надія Іванівна згадувала дідів та прадідів — полковників та сотників Чайковських. Його батько Павло Іванович Гребінкін часто розповідав про подвиги свого батька, їхнього діда — суворовського гренадера, який дослужився до офіцерського чину, і отримав спадкове дворянство. Весела няня розповідала сотні казок. А співала так, що ті пісні назавжди залишились у дитячих серцях.
Будинок на хуторі Убіжище, де народився Євген Гребінка
Початкову освіту Євген здобув удома від приватних учителів, згодом учився в Ніжинській гімназії вищих наук (1825 — 1831), де навчався і Микола Гоголь. Саме тут почалася літературна діяльність Євгена. У літературному гуртку, активним учасником якого був Гребінка, жваво обговорювалися літературні новини, твори Радищева, Пушкіна, Рилєєва, перші спроби пера гімназистів, що вміщувалися в рукописних альманахах. В кожному щотижневому номері альманаху з’являлися і його твори, “переважно сатиричні”. Згодом він став основним співробітником рукописного журналу “Аматузія”.
Ніжинська гімназія
Після закінчення гімназії та короткочасної військової служби Гребінка повертається до рідного хутора. У цей час з’являються друком його окремі байки, уривки з перекладу “Полтави” Пушкіна.
Євген Гребінка закохується в сестру свого однокласника — Мар’яну Новицьку. Доволі тривалі стосунки, взаємні сильні почуття давали надію, що у майбутньому молоді люди будуть разом. Згодом Євгену випала можливість поїхати до Петербурга для влаштування кар’єри. Він сподівається «стати на ноги» в Росії та повернутися за своєю коханою. Тоді вони обмінялися обручками і пообіцяли довічно чекати одне одного.
Гребінка переїжджає до Петербурга у 1834р., де зав’язує широкі знайомства з літераторами й діячами російської культури, зокрема Пушкіним, Криловим, Тургенєвим, Брюлловим, Миколою Гречем, знаменитим педагогом, журналістом та видавцем «Отечественных записок», який у 1836-му вперше в Російській імперії українською випустив збірку його «Малоросійських приказок». Гребінка систематично виступає із своїми творами на сторінках “Современника”, “Литературной газеты”, “Утренней зари” та ін.
Євген Гребінка відвідує літературні салони і влаштовує у себе «літературні п’ятниці». Його товариш по навчанню — Аполлон Мокрицький на одну з таких вечірок привів помічника Карла Брюллова — Тараса Шевченка. Гребінка відіграв в житті Шевченка велику роль: брав безпосередню участь у викупі його з кріпацької неволі і завдяки саме йому “Кобзар” побачив світ уперше.
Висока зарплата викладача словесності в кадетському корпусі дозволила Гребінці відвідати рідних на хуторі Убіжище, де він дізнається, що його перше кохання – Мар’яна Новицька – вийшла заміж за місцевого багатія. Гребінка важко переживав її зраду. Втішала його піснями про нещасне кохання няня, а Євген їх записував.
Якось він підмінив хворого вчителя музики і заспівав учням нянини пісні. Серед них була і «Помню, я еще молодушкой была!» Кадети були у захваті! Одужавши, вчитель Ломакін написав ноти до них і за кілька тижнів ці пісні заспівав Петербург, а потім — і вся імперія!
Василь Пукірєв “Нерівний шлюб”
Нещасливе кохання Гребінки лягло в основу його майже автобіографічного твору, який, у свою чергу, використав учень Мокрицького – Василь Пукірєв – автор знаменитого полотна «Нерівний шлюб».
За участю Гребінки в 1841р. виходить альманах “Ластівка”, на сторінках якого були опубліковані твори Шевченка, Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Боровиковського, Забіли та інших авторів, добірка українських народних пісень і приказок. Тут же були опубліковані нариси Гребінки — передмова “Так собі до земляків” і післямова “До зобачення”, “вільний” переклад українською “Полтави” Пушкіна (Петербург, 1836). Гребінці належить також кілька українських ліричних поезій, що виникли на грунті народної творчості (“Човен” (1833), “Українська мелодія”, “Заквітчалася дівчина…”, “Маруся” та ін.).
Найвизначніше місце в художньому доробку Гребінки українською мовою посідають байки. Славу йому як байкареві принесли “Малороссийские приказки”, що з’явились окремими виданнями у Петербурзі в 1834 і 1836 рр.
Байки Гребінки органічно пов’язані з народними приказками і прислів’ями, не випадково він називає свої твори “приказками”. В окремих з байок поет творчо використав традиційні та античні твори. В таких байках Гребінки, як “Рибалка” (“Селяни і Ріка”), “Ведмежий суд” (“Селянин і Вівця”), “Грішник” (“Троєженець”) та ін. своєрідно, на іншому життєвому 
матеріалі, іншими художніми засобами оброблені мотиви творів Івана Крилова. Крім традиційних персонажів, що уособлюють людські якості, у байці, як правило, є ще одна дійова особа — оповідач — тлумач смислу байки, її морального висновку (“Ведмежий суд”, “Рибалка”, “Будяк да Коноплиночка” та ін.). Багато байок Гребінки побудовано у формі монологів (“Пшениця”, “Маківка”, “Школяр Денис”). Окремі байки українського поета — це суцільні діалоги, що нагадують невеличкі п’єси (приміром, “Ячмінь”), проте й у них присутність автора-оповідача, точніше, його ставлення до зображуваного виявляється досить виразно.
1841-го Гребінка заразився туберкульозом, а у 1842-му помер батько. І Євген поїхав додому. Серед друзів батька був Василь Ростенберг, відвідуючи якого Гребінка нознайомився з його онукою, 15-річною Марійкою. Вона зачарувала 30-річного Гребінку. Перед від’їздом Гребінка попросив у Ростенберга руки його онуки, але той запропонував почекати ще рік, а дівчина поклялася, що чекатиме. На зворотньому шляху, у київському ресторані, Гребінка почув, що публіка, що випила, співала щось на мотив французького військового маршу, і після другої чи третьої чарки, на цей мотив у Гребінки й склалися «Очи черные, очи страстные…».
Проникливу поезію “Очи черные” вперше надрукувала петербурзька “Литературная газета” в номері за 17 січня 1843 р. Казали, що вона сподобалася самому Миколі I.
Взагалі, поетичний доробок Гребінки російською мовою значно ширший за обсягом і тематикою, ніж українською. Його російські вірші переважно романтичні (“Печаль”, “Скала”); романс Гребінки “Черные очи” (“Очи черные, очи страстные..”), вірш “Почтальон”, “Песня” («Помню, я еще молодушкой была!») та ін. 
Переспівами українських народних пісень були поезії “Казак на чужбине (Украинская мелодия)”, “Кукушка (Украинская мелодия)”, “Украинская мелодия” (“Не калина ль в темном лесе…”) та ін. Історичному минулому України присвячені вірші “Курган”, “Нежин-озеро”, “Украинский бард” і поема “Богдан” (1843), написані на основі народних переказів. Популярність Гребінці як прозаїку принесла збірка “Рассказы пирятинца” (1837) та інші ранні твори, написані переважно в романтичному дусі за фольклорними мотивами — українськими народними легендами, казками, переказами. З українською тематикою пов’язані також повість “Нежинский полковник Золотаренко” (1842) (в основу повісті покладені історичні події, що відбувалися одразу після возз’єднання України з Росією) та роман “Чайковский” (1843), в основу якого лягли сімейні перекази та оповідання столітнього запорожця Микити Коржа.
Гребінка читав лекції з ботаніки та мінералогії в Інституті Гірських інженерів. Усі брати і сестра забезпечували себе вже самі. І нарешті, він відчув себе заможною людиною. Якщо твори Гребінки 30-х — початку 40-х рр. мали загалом романтичний характер, то ряд інших повістей й оповідань. цього і пізнішого часу відзначається реалістичною спрямованістю— повість “Кулик”(1840), “Записки студента”(1841), роман “Доктор”.
А 1844-го Євген та Маша повінчалися. Він читає лекції, присвячені словесності ще й у Морському кадетському корпусі, пише та публікує свій роман «Доктор», яким так захоплювався Чехов. І зміг дати 10 000 рублів сестрі. Він став батьком донечки Наденьки. І на гонорари особисто відкрив у маєтку дружини парафіяльне училище для селянських дітей.
У 1847р. надрукована одна з останніх повістей Гребінки — “Приключения синей ассигнации”. В цей період з’явилися також повісти “Лука Прохорович”, “Верное лекарство”, “Сила Кондратьев” (надрукована в “Современнике”), кілька фізіологічних нарисів: “Петербургская сторона”, “Провинциал в столице”, “Хвастун” та ін.
Незабаром хвороба загострилася, Євген навіть не виходив надвір, але коли треба було допомогти колезі, Гребінка не зміг відмовити. Він промерз у відкритому візку і впав у лихоманку, а за кілька тижнів помер. На його прохання, поховали Євгена Павловича на рідному цвинтарі в Убіжище, нині Мар’янівці Гребінківського району Полтавської області. У Києві у 2017 році відкрили меморіальну дошку на честь Гребінки: на вул. Московській, 30, де письменник часто зупинявся та творив.
Федір Шаляпін у 1911–му на честь дружини, італійської прими–балерини Іоли Торнагі, трохи переробив текст романсу, додав до трьох строф ще дві, проспівав і записав на платівку. Романс «Очи черные» часто називають народною піснею або циганським романсом. Його співали: Луї Армстронг, Володимир Висоцький, Хуліо Іглесіас, Патрісія Каас, Мірей Матьє, Ізабелла Юр’єва, Лучано Паваротті, Хосе Каррерас, Пласідо Домінго…
Окремі твори Гребінки перекладені болгарською, польською, сербською, угорською, чеською мовами.
Список літератури:
Гребінка, Є. Твори в 5-ти т. / Євген Гребінка. – К.: Вид-во худож. літ-ри, 1957.
Гребінка, Є. Вибрані твори / Євген Гребінка. – К.: Дніпро, 1976. – 531 с.
Гребінка, Є. Байки, поезії / Євген Гребінка. – К.: Дніпро,, 1990. – 247 с.
Гребінка, Є.Поетичні твори. Повісті та оповідання / Євген Гребінка. – К.: Наукова думка, 1984. – 605 с.
Гребінка, Є. Вибране. Байки. поезії, переклади / Євген Гребінка, Леонід Глібов. – Донецьк: Донбас, 2007. – 192 с.