Юрій Корнійович Смолич
08.07.1900 – 26.08.1976
“Людина, котра не знає свого минулого, ніколи не усвідомить повно сучасності й не загляне зірко в майбутнє.”
(Юрій Смолич)
Народився письменник в Софіївці поблизу міста Умань в Київській губернії в родині вчителів. Крім Юрія в сім’ї було ще двоє дітей – Наталя та Ігор.
Батько – Корнелій Іванович Смолич – був взагалі дуже неординарною особистістю. Свого часу він навчався в Московському університеті, йому довелося разом жити і дружити з Антоном Павловичем Чеховим. Незважаючи на те, що Корнелій Іванович був учителем математики і фізики, він пристрасно захоплювався астрономією, був членом Французької асоціації астрономів, а також кореспондентом французького астрономічного журналу «Астрономічний бюлетень». Навіть всі свої заощадження він витратив на те, щоб виписати з-за кордону дорогий телескоп. Крім того, він добре знав три мови (німецьку, англійську та французьку), шалено любив музику, і кожен день ввечері дві години присвячував грі на піаніно. Також він захоплювався квітникарством і обожнював читати, постійно виписуючи купу товстих журналів.
Батька раз в рік-два переводили до іншої гімназії і тільки в Жмеринці, після раптової смерті Корнелія Івановича від інфаркту, сім’я, нарешті, зупинилася на постійне місце проживання.
Юрій Корнійович Смолич взяв від багатого на таланти батька лише одну любов – до літератури. «З п’яти або шести років я вирішив « стати письменником » і відразу ж почав це втілювати в життя. Випросив купити мені товстий зошит і ручку з пером та засів переписувати книжки, які мені подобалися ». Навчаючись у гімназії, він намагався перекладати з російської на українську і займався в місцевому літературному гуртку.
У 1918 році Юрій Смолич закінчив гімназію в Жмеринці і вступив до Київського комерційного інституту на комерційно-технічний факультет. Провчившись трохи менше року, в 1919 році він кинув навчання і пішов санітаром в добровольчий загін по боротьбі з тифом.
Пізніше він був діловодом Подільської районної управи Товариства Українського Червоного Хреста і з 1921 року – актором в червоноармійському театрі-студії. До 1924 року намагався робити кар’єру артиста в театрах Укрпрофради, народної освіти і імені Івана Франкo, а потім протягом чотирьох років був інспектором театрів Главполітпросвіти Народного комісаріату освіти Української РСР.
Смолич писав в основному українською мовою. Друкуватися почав з 1917 року. Першою опублікованою книгою стала збірка оповідань «Кінець міста за ринком» (1924). Проза Смолича 1920-х років відрізняється експериментами і пошуками в галузі художньої форми, оригінальністю і гостротою побудови сюжету. 
У 1926 році з’явився перший роман Смолича «Останній Ейджевуд», який сам автор відносив до пригодницького жанру. Також його можна розглядати з точки зору наукової фантастики. У цій утопічній пригодницькій книзі розповідається про те, як радянський уряд доручає герою-комсомольцю викрасти у ворога секретні формули отруйних газів.
«Останній Ейджевуд», а також романна трилогія «Прекрасні катастрофи» (1935), роман-памфлет «Сорок вісім годин» (1933) відрізняються гострою антикапіталістичною спрямованістю, в них Смолич виступив як один з творців пригодницького і науково-фантастичного жанру в українській літературі . У 1932 році Смолич пише ще одну науково-фантастичну книгу – роман під назвою «Четверта причина». З цією книгою стався конфуз: випадково рукопис був надрукований без основного розділу, в якому розкривалася таємниця технічного винаходу, про який йшла мова в романі, і без цього розділу оповідання ставало просто безглуздим.
З 1926 року Смолич – головний редактор журналу «Сільський театр», а з 1928 року- «УЖ» 
(Універсальний журнал). Він постійно виступав з театральними рецензіями, статтями та в якості перекладача з російської та французької мов. Письменник входив до об’єднання ВАПЛІТЕ, «Гарт». Часто писав під псевдонімом «Жан Гудран».
Юрій Корнійович писав багато і різноманітно – соціальні, науково-фантастичні і побутові романи, повісті, оповідання. У сатиричних книгах «Півтори людини» (1927), «Фальшива Мельпомена» (1928), «По той бік серця» (1930) викриваються українські націоналісти і їх зарубіжні заступники. У довоєнні роки Смолич опублікував також автобіографічну трилогію «Наші таємниці» (1936), «Дитинство» (1937), «Вісімнадцятирічні» (1938).
П’єси Смолича ставили в українських і московських театрах. У 1934 році його обрали заступником голови Харківської організації Спілки письменників Української РСР, а в 1938 році головою. Через рік Юрій Смолич став членом Спілки письменників СРСР, був обраний депутатом Харківської міської ради депутатів трудящих. Редагував «Літературний журнал», журнал «Україна».
У Великій Вітчизняній війні Смолич не брав участі через дуже поганий зір. Він був евакуйований до Алма-Ати, в ці роки він написав велику кількість оповідань, зібраних в вісім збірок, а також виступав в радянських газетах з публіцистичними статтями.
У 1942 році він стає членом правління Спілки письменників СРСР, і на цій посаді залишався до самої смерті. За свою літературну працю в цей період після перемоги над фашистською Німеччиною він був нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», а в 1948-му – орденом «Знак Пошани».
Тема війни у творчості письменника розкривається в романах «Вони не пройшли» (1946), «Ми разом були в бою» (1948), в декількох збірниках статей і оповідань.
Після закінчення війни Юрій Смолич працював кореспондентом газети «Известия» в Українській РСР, з 1959-го в Берліні працював членом Комітету з повернення на Батьківщину, а з 1961-го до самої смерті був головою Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном «Україна».
Тема праці народу в післявоєнні роки займає провідне місце в книгах «Після війни» (1947), «День починається рано» (1950), «Про хороше в людях» (1965). Романи «Світанок над морем» (1953), «Мир хатам, війна палацам» (1958), «Реве та стогне Дніпр широкий» (1960) відтворюють боротьбу українського народу на широкому історичному тлі.
За літературну і громадську діяльність Юрій Смолич нагороджений орденами Леніна (1960, 1970), орденами Трудового Червоного Прапора (1960, 1967), Золотою медаллю «Серп і Молот» (1970), медаллю «За доблесну працю». У 1970 році був відзначений почесною медаллю «Борцеві за мир », медаллю « XXV років Радянського комітету захисту миру », численними почесними грамотами.
28 липня 1970 року Смоличу було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. В останні роки він написав кілька книг спогадів, як, наприклад, тритомник «Розповідь про неспокій» (1968-72). Його твори перекладалися багатьма мовами народів СРСР і півтора десятками іноземних мов.
У 1971 році Юрій Корнійович став секретарем правління Спілки письменників СРСР.
У 1990-х роках, вже після смерті письменника, підтвердилися чутки про таємну співпрацю Юрія Смолича з органами НКВД-МГБ-КГБ, причому дослідники відзначають, що його доноси були виконані на такому високому художньому рівні, що зараз служать вагомим літературознавчим джерелом. Співпраця Смолича з органами КДБ тривала і після Другої світової війни, він притягувався до спецслужбістських розробок в середовищі української еміграції, вербував біженців з СРСР в «репатріацію».
Можливо, саме тому Юрій Смолич і вижив, що все життя був на короткому повідку у чекістів. Вони мали на нього досить компромату. Старший брат – денікінець-емігрант. А сам Смолич служив у Петлюри – спочатку артилеристом, потім писарем в штабі отамана Сінклера.
Юрій Смолич був одружений, дружина – Олена Григорівна, з якою разом вони прожили близько 30 років. Дівоче прізвище дружини – Солодар, вона була дочкою міністра народного господарства Директорії і колишньою дружиною музикознавця Ігоря Федоровича Белзи. В останні роки Юрій Смолич часто хворів, злі язики навіть дали йому прізвисько «Людина з Феофанії». Третій інфаркт застав його на дачі, наодинці. Дружина в той час лежала в лікарні. Смолич помер в машині швидкої допомоги по дорозі до Феофанії. Там же лежала його дружина, вона пережила чоловіка і померла в 1989 році.
Список літератури:
Смолич, Ю.К. Твори: у 8-ми т./ Ю.К. Смолич. – К.:Дніпро, 1983.
Смолич, Ю.К. Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні: трилогія / Ю.К. Смолич. – К.:Рад. школа, 1986. – 560 с.
Смолич, Ю.К. Детство. Наши тайны. Восемнадцатилетние: трилогия/ Ю.К. Смолич. – М.:Известия, 1984. – 752 с.: ил.
Смолич, Ю.К. Мир хатам, війна палацам: роман / Ю.К. Смолич. – Харків:Фоліо, 2008. – 571 с. – (Українська література).
Смолич, Ю.К. Мир хатам, війна палацам: роман / Ю.К. Смолич. – К.:Всесвіт, 2013. – 583 с.
Смолич, Ю.К. Повість. Романи / Ю.К. Смолич. – К.:Наук. думка, 1987. – 748 с. – (Б-ка укр. літ. Рад. укр. літ.).