Жан-Жак Руссо
28.06.1712 – 02.07.1778
“Саме собою життя нічого не означає; ціна його залежить від його вживання.”
(Жан-Жак Руссо)
Жан-Жак Руссо народився в Женеві в сім’ї годинникаря. Мати Руссо, уроджена Сюзанна Бернар, померла невдовзі після пологів. Батько, Ісаак Руссо, був змушений покинути Женеву, і 1723-1724 роки молодий Жан-Жак Руссо провів у протестантському пансіоні Ламберсьє в містечку Боссе недалеко від кордону з Францією.
Після повернення у Женеву Жан-Жак спочатку збирався стати судовим клерком, а у 1725 році став підмайстром гравера. Жан-Жак Руссо самоукою опановує музику. Ще у співочій школі він навчався грати на кларнеті церковні пісні. На все життя запам’яталися хлопцеві почуті у дитинстві народні пісні.
У 1728 році Руссо втік від свого майстра і оселився в монастирі в Туріні. Після чотирьох місяців він змінює свою протестантську віру на католицтво, втративши женевське громадянство.
Кілька років Руссо прислужував у різних будинках Туріна, потім став учнем органіста, навчався в семінарії, працював лакеєм, але ніде надовго не затримувався.
В 1740 році Руссо отримує місце гувернера в будинку ліонського судді Жана Бонно де Маблі, старшого брата відомих французьких філософів просвітителів Маблі і Кондильяка.
У наступному році він оселився в Парижі, де на своє життя заробляє переписуванням нот та приватними уроками: “Я непомітно вчився музиці, викладаючи її”.
В цей час Руссо зав’язує дружні стосунки з Дені Дідро, Етьєном Кондильяком, Жаном Д’Аламбером, Полем Гольбахом, що дає йому можливість увійти до кола просвітителів.
Згодом, у 1743-1744 роках, він починає служити секретарем французького посольства у Венеції.
Повернувшись до Парижа у1744 році, Руссо знову зайнявся переписуванням нот музичних творів. Приблизно цієї пори Руссо зустрів Терезу Левассер, яка народила йому п’ятьох дітей, з часом відданих у виховний будинок.
Сцена з опери Жан-Жака Руссо «Сільський чаклун»
У 1750 році у відповідь на оголошений Діжонською академією конкурс на тему “Чи сприяло відродження наук і мистецтв поліпшенню вдач” Руссо написав трактат “Міркування про науки і мистецтва”, що принесло йому премію і несподівану славу. У трактаті він стверджує, що цивілізація призвела до морального та фізичного виродження людей, і лише народи, які зберегли свою первозданну простоту (прикладів Руссо не наводив), залишилися чеснотними та сильними. На думку Руссо, результатами прогресу завжди стає моральне псування і військова слабкість. Трактат Руссо був удостоєний премії; все освічене і витончене суспільство аплодувало своєму викривачеві. Для нього настало десятиліття найпліднішої діяльності та безперервної урочистості. Через два роки його оперету «Сільський чаклун» було поставлено на придворній сцені. Сучасники високо оцінили
творіння Руссо. «Сільський чаклун» – зразок, який жоден автор не може поки що наслідувати», – заявив реформатор музики ХVШ століття Крістоф фон Глюк. Маленький шедевр Руссо, створений під безпосереднім враженням опери-буфф, не пройшов непоміченим простого народу. “Сільський чаклун” протримався в репертуарі оперних театрів до 1865 року, а арії з нього – “У моїй хатині бідній”, “Ми підемо танцювати в лісок” та інші – стали народними піснями.
П’єса Руссо “Нарцис” (1752) не мала особливого успіху. У 1754 році опублікована його робота “Міркування про нерівність”, написана на пропозицію Діжонської академії як конкурсна робота на тему “Походження нерівності”. У ній Руссо протиставив так звану первісну природну рівність нерівності штучній (соціальній). Найщасливішим періодом за історію людства аж до сучасних суспільних форм Руссо назвав первісні часи. Усе, що відбулося після племінної стадії, він засудив за те, що вкорінилася приватна власність, і більшість людей стали її рабами.
Руссо відвідує Женеву і знову стає протестантом, відновивши себе у цивільних правах. У 1756-1762 роках після повернення до Франції Руссо оселився в сільській місцевості поблизу Монморансі (під Парижем). У 1762 році було опубліковано трактат “Про суспільний договір, або Принципи політичного Права”.
У тому ж році вийшов педагогічний трактат “Еміль, чи Про виховання”, у якому Руссо розкритикував систему виховання, що існувала, дорікнувши її за нестачу уваги до внутрішнього світу людини, зневага до його природних потреб. Деістична доктрина, що розвивається в “Емілі”, викликала на Руссо гнів католицької церкви, і 11 червня 1762 року уряд видав розпорядження заарештувати автора. Рятуючись від арешту, Руссо втік до Швейцарії. Однак і тут він був оголошений поза законом, і йому довелося тікати в Мотьє, який був під владою Пруссії.
У 1766-1767 роках Жан-Жак Руссо жив в Англії, куди його запросив англійський філософ Девід Юм, оскільки в Пруссії переслідування Руссо продовжилися.
Руссо знов повертається до Франції, а у.1770 році Руссо приїхав до Парижа з закінченим рукописом “Сповіді”, в якому був представлений новий тип оповіді, повністю занурений у внутрішній світ людини, що представляє події зовнішнього досвіду заломленими в суб’єктивному переживанні.
Руссо закінчує роботу над книгою “Діалоги: Руссо судить Жан-Жака” (1776 ) і починає писати “Прогулянки самотнього мрійника”.
Маркіз де Жірарден пропонує йому переїхати до Ерменонвіля, де Жан-Жак Руссо і помер 2 липня 1778 року від апоплексичного удару, де і був похований.
У період якобінської революційної диктатури останки Руссо було перенесено до паризького Пантеону.
Жан-Жак Руссо залишився в історії як один із небагатьох талановитих людей, талановитих у всьому. Одним із підтверджень цього є те, що, крім усього, великий просвітитель був ще й одним із найбільших музичних діячів свого часу:
його естетичні роботи («Сповідь», «Нова Елоїза») затвердили реалізм у французькому музичному театрі. Усього цього було цілком достатньо, щоб обезсмертити ім’я Руссо. Але долі було завгодно ще розпорядитися так, щоб це ім’я більше ста років не сходило з афіш театру, підвалини якого він так ґрунтовно похитнув своїми музичними творами. Французький музикознавець Жан Тьєрсо писав: «Якби Руссо продовжував систематично писати музику…він, можливо, дав би у мистецтві щось рівноцінне тому, що дав у літературі».
Жан-Жак Руссо став родоначальником суспільно-літературної течії “руссоїзму”, яка поряд з “вольтер’янством”, основоположником якого був Вольтер, утворилася у Франції у XVIII столітті. Обидві течії представляють відображення двох головних напрямів французької думки епохи Просвітництва: якщо у першій половині XVIII століття у Франції панувало “вольтер’янство” з його раціоналізмом, скептицизмом, безвір’ям і духом глузування, то 1760- х роках у боротьбу з ним вступив “руссоізм” з його сентименталізмом, релігійністю, моралізмом і пафосом. Жити – це не означає дихати, це означає діяти.
“Не та людина найбільше жила, яка може нарахувати більше років, а та, хто найбільше відчувала життя.”(Жан-Жак Руссо).