Платон Іларіонович Майборода: до 100-річчя від дня народження українського композитора

Платон Іларіонович Майборода

01.12.1918 – 08.07.1989

«Не часто так буває, що за окремою піснею бачиться цілий народ. Саме такі пісні Платона Майбороди.»

Анатолій Мокренко

 

Народився Платон Майборода на хуторі Пелехівщина (нині – Глобинський район Полтавської області України) в селянській родині. В атмосфері чарівних народних мелодій проходило дитинство майбутнього композитора. Батько і мати мали непогані голоси, часто співали. Старший син Георгій, відомий композитор, народний артист СРСР, самостійно опанувавши нотну грамоту, вміло грав на мандоліні, а молодший, Платон, – на балалайці. Ще студентом Кременчуцького індустріального технікуму, приїжджаючи на літні канікули до рідного села, Георгій розучував з Платоном музичні п’єси. Теплими літніми вечорами сходилися до Майборода односельці, щоб послухати сімейний «ансамбль», заспівати під його акомпанемент улюблені пісні.З кожним роком у Платона зростає інтерес до пісні, до музики. Він співає в хорі Пелеховскої середньої школи, а з 1932 року, коли батьки переїхали до Запоріжжя на будівництво Дніпрогесу, стає одним з найактивніших учасників шкільної самодіяльності.

Після закінчення середньої школи у Платона Майбороди не було сумнівів щодо вибору професії: він давно вже обрав собі долю музиканта. Він приїжджає до Київської консерваторії , де вже вчився його брат Георгій: «Це було в 1936 році … Закінчивши десятирічку, я приїхав до Києва з одним бажанням – вивчати музику, хоч з цієї професії, мені здавалося, я знав все. Адже за моїми плечима – трирічний досвід керівника шкільного струнного оркестру. Я міг вказати «до» чи «фа» на клавіатурі фортепіано, вільно зіграти (звичайно, по слуху) вальс «Осінній сон» і половину моцартівского «Турецького маршу». Знав, що в світі були Бетховен з його «Героїчною симфонією» і Глінка з «Русланом і Людмилою». У моєму «творчому доробку» був романс «У свіжої могили» і п’ять сторінок симфонії «Морозиво на паличці» на сюжет, взятий з журналу «Нива», який дивом потрапив в мої руки. Коли ж до цього додати бетховенський чуб і нарис «Молодий композитор «Запоріжсталі» з фотографією, на якій я тримаю скрипку під підборіддям правою рукою,  хоч ніколи не був шульгою, то сумнівів не залишалося: в музиці я знав все. У консерваторію ж вирішив вступити, щоб мати диплом ».

Розчарування і образа на «несправедливих» людей охопили юнака, коли він дізнався, що до консерваторії його не прийняли. І хто знає, як склалася б доля Платона Майбороди, якби не чуйне, по-справжньому батьківське, ставлення до нього Левка Миколайовича Ревуцького, відомого композитора, народного артиста СРСР. Мудрий вчитель відразу відчув свіжість таланту, багатство фантазії, емоційний характер обдарованого юнака. Він намагався заспокоїти юнацьке горе: «Нічого, не святі горшки ліплять, навчитеся».  З тих пір Платон Майборода став учнем Л. М. Ревуцького. Правда, не в консерваторії, а в музичному училищі (нині – Київський інститут музики імені Глієра). Світ прекрасного відкрився перед ним в столиці. Оперний театр, філармонія, драматичні театри – все це справляло велике враження на молодого музиканта.

Чотирирічний курс училища юнак подолав за два роки. На цей раз вдало склавши вступні іспити, Платон Майборода став студентом першого курсу композиторського факультету Київської консерваторії ім. П. Чайковського (нині – Національна музична академія України імені П. І. Чайковського). Його вчитель Л. Н. Ревуцький і тут, в консерваторії, сприяв розвитку творчої індивідуальності свого учня. Крім програмних занять,  Платон серйозно вивчав українську народну пісню, слухав лекції з українського фольклору в Інституті українського фольклору Академії наук УРСР (нині – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського), щорічно брав участь у фольклорних експедиціях.

Народна пісня – дорогоцінний скарб споконвічної мудрості – це для композитора невичерпне джерело натхнення, – часто повторював Левко Миколайович. Це творче кредо знайшло свій прояв вже в перших композиторських спробах Майбороди. Він шукав красу в трудовому житті народу, в народній пісні.

Студентське життя  Платона перервала Велика Вітчизняна війна. З перших днів він став до лав захисників Батьківщини. З літа 1941 року разом з братом Георгієм вони потрапили у полон. У 1942 році їм вдалося втекти, а 1943-му році із Запоріжжя брати були інтерновані до Катовіц (тепер Польща), де працювали на заводі.  Після звільнення міста радянськими військами, влилися до лав 1-го Українського фронту і закінчили війну в Німеччині.
З 1945 року П.Майборода керував військовим Ансамблю пісні й танцю у Відні (Австрія), звідки його за особистим проханням Л.Ревуцького повернули до Києва для завершення музичної освіти. У 1947 році він закінчив консерваторію.

Після перемоги почався розквіт творчої діяльності композитора.

Майже шість років Платон Майборода працював викладачем у Київському музичному училищі ім. Р.Глієра та у вечірній музичній школі для молоді. Саме тоді його увагу як композитора привернула пісня. Спільно з українським поетом Олексою Ющенком вони створили 1948 року динамічну, сповнену героїки «Щорсівську» та дві ліричні пісні: «Вже зоря вечорова засяяла» і «Дівоча».

Майборода писав музику до фільмів, вистав, різних історичних дат, присвячував пісні конкретним людям або виконавцям. Довгий час він співпрацював з поетом Андрієм Малишко. Вірші на музику Платона Іларіоновича писав також Максим Рильський.

Безліч неповторних, самобутніх пісень П. Майбороди прийшло до нас з екрану: пісні «Дніпровські хвилі» і «Про любов свою» (на слова М. Нагнибіди), «Журавлі», «Рідна мати моя» і «Наче зорі Ясні »(на слова А. Малишка), дума «Кров людська не водиця» (на слова О. Ніколенко) і «Партизанська дума» (на слова М. Стельмаха).

Творчості композитора близький поетичний і музичний стиль українських народних пісень.

Пісня «Рідна мати моя» П. Майбороди та А. Малишка облетіла весь світ. В даний час її співають не тільки українською, а й на російською, англійською, іспанською, болгарською, чеською та іншими мовами. Популярність пісні надзвичайна.

Дмитро Гнатюк, народний артист СРСР: «Пісні Платона Майбороди вражають мудрістю земної, красою людської, ніжністю материнською. Найріднішою для мене є, звичайно, «Пісня про рушник» на слова Андрія Малишка … Люди за кордоном сприймали «Рушник» як пісню моєї Вітчизни». Нині цей твір композитора звучить у всьому світі як один із символів України.

Не можна не згадати і дум Платона Майбороди – цього популярного жанру українського епосу. Образи кобзарів, бандуристів-воїнів широко відомі в українській класиці. Композитор по-новому трансформує цей давній жанр, і музична мова його дум набуває нових рис.

Доробок Платона Майбороди становить понад 200 пісень, кантат, ораторій, увертюр і дум, багато з яких увійшли до пісенної скарбниці українського мистецтва.
Платон Майборода – автор збірки «Українські народні пісні в записах Платона Майбороди» (1986). З 1947 року – член Спілки композиторів України.

Платон Майборода помер 8 липня 1989 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Запорізьке музичне училище  з 1989 року носить им’я Платона Іларіоновича Майбороди.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *