Борис Леонідович Пастернак: до 130-річчя від дня народження російського поета, письменника, перекладача

Борис Леонідович Пастернак

10.02.1890 –  30.05.1960

Борис Пастернак народився в Москві, в сім’ї художника Леоніда Пастернака та піаністки Розалії Кауфман. Ріс майбутній письменник в творчому оточенні: в гостях у Пастернаків бували Лев Толстой, Василь Полєнов, Ісаак Левітан, Сергій Рахманінов, Олександр Скрябін. Під впливом Скрябіна майбутній письменник захопився музикою – займався за програмою консерваторських курсів і навіть написав дві сонати для фортепіано.

З батьком

Гімназію Пастернак закінчив із золотою медаллю. А ось з майбутньою професією визначитися не міг довго: спочатку вступив на юридичне відділення історико-філологічного факультету Московського університету, потім перевівся на філософське. У 1912 році він навчався в Марбурзі в Німеччині на літніх курсах у філософа, професора Германа Когена, але незабаром разом з рідними виїхав до Венеції. Після італійських канікул Пастернак оселився в Москві, закінчив університет, але диплом не забрав: документ так і залишився в архіві на Воробйових горах.

Після закінчення університету Пастернак вирішує зайнятися літературною діяльністю: він бере участь в московських символістських літературних і філософських гуртках, входить до футуристичної групи «Центрифуга», бере участь у зустрічах московського видавництва символістів «Мусагет». Вперше друкується в альманасі «Лірика». Вплив поезії російського модернізму чітко проступає в двох перших книгах віршів Пастернака «Близнец в тучах» (1913) і «Поверх барьеров» (1917).

О Чернолесье — Голиаф,
Уединенный воин в поле!
О певческая влага трав,
Немотствующая неволя!
Лишенный слов — стоглавый бор
То — хор, то — одинокий некто…
Я — уст безвестных разговор,
Я — столп дремучих диалектов.

(Б. Пастернак, «Лесное», із збірки «Близнец в тучах»)

На початку 20-х років Борис Пастернак познайомився з Маяковським в літературному об’єднанні «ЛЕФ», підтримував епістолярну дружбу з Мариною Цвєтаєвою та іншими діячами мистецтв в еміграції.

Б. Пастернак, В. Маяковський, Т. Найто, А. Вознесенський, О. Третьякова, С. Ейзенштейн, Л.Брик. 1924

З Євгенією Лур’є і сином

У 1922 році Пастернак одружився з художницею Євгенією Лур’є, а через рік у них народився син Євген. Щоб утримувати сім’ю, Пастернак взявся за переклади. Він умів точно передати посил, зберегти ритм і обсяг оригінального твору.

У 1922 році виходить книга «Сестра моя жизнь», яка зробила автора знаменитим. Вийшла збірка «Теми и вариации», з’явився цикл «Высокая болезнь» (1923-1928), «Девятьсот пятый год» (1925–1926), «Лейтенант Шмидт» (1926–1927), роман у віршах «Спекторский» (1925- 1931). В кінці 1920-х років Пастернак дописав «Охранную грамоту» – автобіографічні нотатки про юність і перше кохання, подорож по Європі і зустрічі з відомими сучасниками.

З Євгенією Лур’є відносини не склалися: вона хотіла приділяти більше уваги своїй творчості. Пізніше їхній син Євген писав: «Загострена вразливість була однаково властива їм обом, і це заважало спокійно переносити неминучі тяготи сімейного побуту». Шлюб розпався.

У 1931 році Пастернак відвідав Грузію, познайомився з місцевими поетами і до перекладів додалася і грузинська поезія. Під враженням від поїздки він написав цикл своїх віршів «Волны» (1932).

З Зінаїдою Нейгауз і сином на Кавказі

Незабаром Пастернак одружився вдруге – на Зінаїді Нейгауз. На цей час припав період офіційного визнання поета: збірники його віршів перевидавали кілька разів, Пастернак брав участь в роботі Спілки письменників, а в 1934 році виступив з промовою на  першому з’їзді Спілки. Тоді ж Бухарін запропонував назвати Пастернака найкращим поетом Радянського Союзу.

У 1935 році Борис Пастернак разом з Іллею Еренбургом і Ісааком Бабелем представив Союз письменників на Міжнародному конгресі письменників на захист культури. В цьому ж році поет заступився за арештованих чоловіка і сина Ахматової, написав листа Сталіну. Після їх звільнення вислав главі держави книгу перекладів «Грузинская лирика». Але до кінця 30-х років ставлення колег до Пастернака погіршилося: він писав про природу і почуття, а від нього чекали громадянської лірики, що оспівує радянський лад. Пастернака майже не друкують, він змушений займатися перекладами. Він переводить трагедії Шекспіра «Отелло», «Гамлет», «Король Лір», «Макбет», «Ромео і Джульєтта», «Фауст» Гете, «Марія Стюарт» Шиллера, вірші Верлена, Байрона, Кітса, Рільке, а також сучасну і класичну грузинську поезію. Його переклади трагедій Шекспіра вважаються кращими російською мовою.

З початком війни Союз письменників з сім’ями евакуювали до Чистополя під Казанню. Зінаїда Нейгауз вивезла в евакуацію рукописи і листи Пастернака. У 1943 році Борис Пастернак з колегами відвідав підрозділи радянської армії, яка звільнила Орел. Під враженням від поїздки він написав вірші «Преследование», «Смерть сапёра», «Разведчики», нариси «Поездка в армию» і «Освобождённый город». Пастернак створює цикл «Стихи о войне», включений до книги «На ранних поездах» (1943), «Земной простор» (1945) , «Избранные стихи и поэмы» (1945), де Пастернак досягає нової простоти висловлювання. Два останніх вірша циклу «На ранних поездах»  – “Стихотворения Юрия Живаго” і “Когда разгуляется”  – об’єднує мотив захоплення перед світом.

Підсумком своєї творчості сам Пастернак вважав роман «Доктор Живаго» (1946-1955).

Основним прообразом головної героїні стала його нова любов – Ольга Івінська.

Ольга Івінська: «Борис Леонідович мені часто говорив, що не потрібні повні біографічні збіги героїв з їх прототипами. Нехай це будуть збірні образи, нехай у Тоні будуть риси і мої, і Зінаїди Миколаївни, так само як ті й інші (і ще чиїсь треті) будуть у Лари».

З Ольгою Івінською та її дочкою Іриною

Пастернак писав роман частинами, причому кожну частину він читав на зустрічах з  друзями, розповідав про плани і задуми. Ольга Івінська, яка працювала тоді в одному з відділів журналу «Нового світу», допомагала друкувати і поширювати рукописи. Після виходу перших глав Ольгу Івінську заарештували, катували, вимагали розповісти, про що буде роман, чи стане він опозиційним. Її засудили і відправили до таборів, де вона пробула 4 роки. У 1955 році Борис Пастернак завершує роботу над романом «Доктор Живаго», в який входить ряд віршів. Їх автор приписує перу головного персонажа, вкладаючи в його уста свої думки і почуття. Серед творчого доробку доктора – твір під назвою «Свидание», яке присвячене непростим взаєминам героя зі своєю коханою.

«Свидание»

Засыпет снег дороги,
Завалит скаты крыш.
Пойду размять я ноги:
За дверью ты стоишь.

Одна, в пальто осеннем,
Без шляпы, без калош,
Ты борешься с волненьем
И мокрый снег жуешь.

Деревья и ограды
Уходят вдаль, во мглу.
Одна средь снегопада
Стоишь ты на углу.

Течет вода с косынки
По рукаву в обшлаг,
И каплями росинки
Сверкают в волосах.

И прядью белокурой
Озарены: лицо,
Косынка, и фигура,
И это пальтецо.

Снег на ресницах влажен,
В твоих глазах тоска,
И весь твой облик слажен
Из одного куска.

Как будто бы железом,
Обмокнутым в сурьму,
Тебя вели нарезом
По сердцу моему.

И в нем навек засело
Смиренье этих черт,
И оттого нет дела,
Что свет жестокосерд.

И оттого двоится
Вся эта ночь в снегу,
И провести границы
Меж нас я не могу.

Но кто мы и откуда,
Когда от всех тех лет
Остались пересуды,
А нас на свете нет?

(1949)

Радянські редакції не поспішали друкувати роман «через негативне ставлення автора до революції і відсутності віри в соціальні перетворення». Вперше книга була видана в Мілані в 1957 році на італійській мові, а вже до кінця 1958 року переведена на 18 мов.

У 1958 році «за видатні заслуги в сучасній ліричній поезії і на традиційному терені великої російської прози» Борису Пастернаку була присуджена Нобелівська премія з літератури, що стало підставою для цькування поета: він був виключений зі Спілки письменників, йому погрожували висилкою з країни, було навіть заведено кримінальну справу за звинуваченням у зраді батьківщині.

Я пропал, как зверь в загоне.
Где-то люди, воля, свет,
А за мною шум погони,
Мне наружу хода нет. <…>

(Борис Пастернак «Нобелевская премия»)

Постійні випади і звинувачення з боку колишніх колег, виступи в пресі і тиск на Івінську принесли свої результати. Пастернак телеграфував до Нобелівського комітету: «У силу того значення, яке отримала присуджена мені нагорода в суспільстві, до якого я належу, я повинен від неї відмовитися, але не прийміть за образу мою добровільну відмову».

«Приїхавши увечері до Передєлкіна, я не впізнав батька. Сіре, без кровинки обличчя, змучені, нещасні очі, і на всі розповіді – одне: «Тепер це все не важливо, я відмовився від премії», – згадував Євген Пастернак, син поета.

Але ставлення до Пастернака це все одно не змінило. Московські письменники виступали за висилку письменника з країни. Не приєдналися лише молоді поети Андрій Вознесенський, Євген Євтушенко і Белла Ахмадуліна. Звертаючись до Спілки письменників, Борис Пастернак говорив: «Я не чекаю від вас справедливості. Ви можете мене розстріляти, вислати, зробити все, що вам завгодно. Я вас заздалегідь прощаю. Але не поспішайте. Це не додасть вам ні щастя, ні слави. І пам’ятайте, все одно через кілька років вам доведеться мене реабілітувати. У вашій практиці це не в перший раз ».

Пастернаку заборонили іноземні листування, зустрічі із зарубіжними гостями і виїзд за кордон. Від депортації його врятувало заступництво прем’єр-міністра Індії Джавахарлала Неру і підготовлений спецслужбами «покаянний лист», в якому Пастернак висловлює жаль з приводу написання ним роману.

Через 2 роки поета не стало: Борис Пастернак помер від раку легенів 30 травня 1960 року в підмосковному селищі Передєлкіно.

Список літератури:

Пастернак, Б.Л. Собрание сочинений: в 5 т. / Борис Пастернак. – М.: Худож. лит., 1989. –

Пастернак, Б.Л. Избранное: в 2 кн. / Борис Пастернак. – М.: Просвещение, 1991. – (Школьная библиотека).

Пастернак, Б.Л. Воздушные пути: проза разных лет / Борис Пастернак. – М.: Сов. писатель, 1982. – 493 с.

Пастернак, Б.Л. Доктор Живаго: роман / Борис Пастернак. – М.: Эксмо, 2006. – 624 с.

Пастернак, Б.Л. Доктор Живаго. Автобиографическая проза. Избранные письма / Борис Пастернак. – М.: Гудьял-Пресс, 1999. – 608 с.

Пастернак, Б.Л. Доктор Живаго: роман. Повести. Фрагменты прозы / Борис Пастернак. – М.: Сов. писатель, 1989. – 734 с.

Пастернак, Б.Л. Лирика / Борис Пастернак. – Минск: Харвест, 2002. – 352 с.

Пастернак, Б.Л. Лирика: справ. материалы / Борис Пастернак. – М.: Дрофа, 1998. – 96 с.

Пастернак, Б.Л. Люди и положення: повести. Статьи. Драматические произведения / Борис Пастернак. – М.:Эксмо, 2007. – 640 с.

Пастернак, Б.Л. Не я пишу стихи…: пер. из поэзии народов СССР / Борис Пастернак. – М.: Сов. писатель, 1991. – 351 с.

Пастернак, Б.Л. Об искусстве: «Охранная грамота» и заметки о худож. творчестве / Борис Пастернак. – М.: Искусство, 1990. – 396 с.

Пастернак, Б.Л. «Охранная грамота»; Шопен / Борис Пастернак. – М.: Современник, 1989. – 94 с.

Пастернак, Б.Л. Борис Пастернак: сборник / Борис Пастернак. – М.: Мол. гвардия, 1991. – 317 с. – (Русские писатели – лауреаты Нобелевской премии).

Пастернак, Б.Л. Стихи / Борис Пастернак. – М.: СП ИНТЕРПРИНТ, 1990. –192 с.

Пастернак, Б.Л. Стихотворения / Борис Пастернак. – М.: Мол. гвардия, 1990. – 221 с.: ил. – (Б-ка «ХХ в.: поэт и время»; вып. 2).

Пастернак, Б.Л. Стихотворения и поэмы: в 2-х т. / Борис Пастернак. – Л.: Сов. писатель. Ленингр. отделение, 1990. – (Б-ка поэта).

Пастернак, Б.Л. Стихотворения и поэмы / Борис Пастернак. – – М.: Худож. лит., 1988. – 511 с.: ил. – (Классики и современники. Поэтич. б-ка).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *