Ігор Федорович Стравінський: до 135-річчя від дня народження видатного композитора і диригента

Ігор Федорович Стравінський

17.06.1882 – 06.04.1971

Для сучасної української музичної спільноти актуальними є дослідження духовних зв’язків Ігоря Стравінського з українською культурою. Значну частину своїх творів  Стравінський , один з найбільших представників світової музичної культури XX століття, писав на українській землі, а їхні джерела знаходив в українському фольклорі. Райським куточком для своєї творчості Стравінський називав містечко Устилуг поблизу Володимира-Волинського. Він приїжджав сюди до родини. Тут зустрів своє перше  кохання, жінку, з якою поєднав свою долю…

Ігор Стравінський народився в 1882 році на Швейцарській вулиці в Оранієнбаумі, під Петербургом, на дачі, яку знімав батько.
Його батько був оперним співаком, мати – піаністка і співачка. У будинку Стравінських в Петербурзі приймали музикантів, артистів, письменників, в числі яких був і Ф. М. Достоєвський.

Ігор отримав типову дворянську освіту: гувернантка – німкеня Берта Ессерт, яка майже не володіла російською , згодом стала вихователькою і його дітей.
З дев’яти років Стравінський брав приватні уроки фортепіано, в 19 років після закінчення гімназії Гуревича , за наполяганням батьків, вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету, одночасно приступивши до самостійного вивчення музично-теоретичних дисциплін. З 1904 по 1906 роки Стравінський брав приватні уроки у М. А. Римського-Корсакова, який запропонував композиторові заняття два рази на тиждень, паралельно з його уроками з В. П. Калафате. Це була єдина композиторська школа Стравінського, завдяки якій він оволодів досконало композиторською професією.

Під керівництвом Римського-Корсакова були написані перші твори – скерцо і соната для фортепіано, сюїта для голосу з оркестром «Фавн і пастушка», Симфонія Es-dur, «Феєрверк» для оркестру.
У серпні 1906 року у Ярмолинцях (Хмельниччина),звідки родом була його матір,  Стравінський покохав дівчину “рідкісної душевної краси” Катерину Носенко, яка і стала незабаром його дружиною. У придане Катерина отримала землі у Устилузі, де у 1907 році за проектом Ігоря Стравінського було побудовано шале. Кожне літо до 1914 р. родина проводила в Устилузі; у власному маєтку, композитор написав 16 музичних творів.
Ігор Стравінський з Катериною прожив у шлюбі понад тридцять років. У щасливого подружжя народилося четверо здорових дітей: Федір (1907-1989), Людмила (1908-1938), Святослав (1910-1994, у дорослому віці він змінив ім’я і став “Святослав Сулима Стравінський” на честь родового герба “Сулима”, роду Стравінських), а також Мілена (народилася в 1914 р., жила в США).
Молодий композитор разом із родиною кожного року зимував у пансіоні чи готелі Кларані (частина Монтре), бо його дружина хворіла на туберкульоз і не могла переносити холодні зими Петербурга. За цей час Стравінський зблизився з далеким родичем (п’ятиюрідним братом) по материнській лінії Сергієм Дягілєвим, який запропонував йому написати балет для постановки в «Російських сезонах» в Парижі. Протягом трьох років співпраці з трупою Дягілєва Стравінський написав три балети, що принесли йому світову популярність – «Жар-птиця» (1910), «Петрушка» (1911) і «Весна священна» (1913). У ці роки (головним чином, у зв’язку з постановками Дягілєва) Стравінський неодноразово їздив до Парижа.

Творчість Стравінського привнесла в балет небувалу раніше напористу динаміку, збагатила оркестр новими метро-ритмічними, а також колористичними виразовими засобами: з його іменем пов’язані такі поняття, як тембр-інтонація, тембровий ритм (“Жар-птиця”) тощо. Все це вимагало і нового підходу балетмейстерів-постановників до інтерпретації балетної партитури, стимулювало пошуки нових елементів хореографічної лексики. Видатний французький композитор А. Онегер прирівняв першу постановку “Весни священної” в Парижі до атомної бомби, що “перевернула в 1913 р. всю нашу техніку письма, весь наш стиль. Ця бомба була видумана і кинута наймудрішим і найсильнішим із композиторів”.

Балет “Весна священна” Ігор Стравінський писав в Устилузі і магічна атмосфера сивої давнини цього місця, її неповторний звуковий простір відіграли вирішальну роль у кристалізації музичної ідеї твору. Недарма композитор назвав його в підзаголовку “Картини язичницької Русі”, а наспіви українських веснянок стали стержневими в побудові партитури.

Серед творів цього часу – опера «Соловей» за однойменною казкою Андерсена (1914) і «Історія солдата» (1918). Цим же часом датується зближення Стравінського з французької «Шістки».
Сталося так, що на початку 1914 року народилася Мілена й родина замість повернення до Росії провела літо в горах. І з’ясувалося, що на заваді поверненню родини Стравінських стала війна, потім революція, яка забрала у нього маєток, гроші в банку, батьківщину. 
А діти є діти: старшим треба було вчитися, малій – виростати. Крім того, Стравінський утримував матір і родину сестри Катерини. До 1920 року пробули в Швейцарії, потім були важкі часи у Франції. Радянський уряд відмовився підписувати міжнародні закони про авторське право, тому з’явилася можливість виконувати всі опубліковані в Росії твори, нічого не платячи автору. Дягілєв, який був вічно без копійки, цим скористався – і брати посварилися.

У 1919 році композитор на замовлення Дягілєва написав балет «Пульчинелла», поставлений рік потому.
Стравінський мешкав у Франції з 1920 по 1940 рік. Тут відбулися прем’єри його опери «Мавра» (1922), «Весілля» (1923) – підсумкового твору російського періоду, а також опери-ораторії «Цар Едіп» (1927), що знаменувала собою початок нового періоду у творчості композитора, який прийнято називати « неокласичним ».

У 1924 році відбувся дебют Стравінського в якості піаніста: він виконав власний концерт для фортепіано та духового оркестру під керівництвом Сергія Кусевицького. Як диригент Стравінський  виступав з 1915 року. У цей період Стравінський створює численні твори в різних жанрах: симфонії духових пам’яті Дебюссі, твори для камерних ансамблів, фортепіано та голосу. 1926 рік відзначений першим зверненням композитора до духовної музики – «Отче наш» для хору a capella. У 1928 році з’являються нові балети – «Аполлон Мусагет» і «Поцілунок феї», а два роки потому – знаменита і грандіозна Симфонія псалмів на латинські тексти Старого Завіту.

На початку 1930-х років Стравінський звертається до жанру концерту – він створює Концерт для скрипки з оркестром і Концерт для двох фортепіано. У 1933-1934 роках на замовлення Іди Рубінштейн спільно з Андре Жидом Стравінський пише мелодраму «Персефона». Тоді ж він остаточно вирішує прийняти французьке громадянство і пише автобіографічну книгу «Хроніка мого життя».

Пізніше Стравінський згадував паризькі роки як самий нещасливий час його життя. У 1938 році померла його старша дочка Людмила, в 1939 – його дружина (похована в Парижі на кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа) і його мати.

З 1936 року Стравінський періодично відвідує з гастролями США, під час яких зміцнюються його творчі зв’язки з цією країною. У 1937 році в Метрополітен-опера було поставлено балет «Гра в карти», рік по тому – виконаний концерт «Дамбартон-Окс», Стравінського запрошують прочитати курс лекцій у Гарвардському університеті. Нарешті, у зв’язку з початком Другої  світової  війни,  Стравінський вирішує переїхати в США.

9 березня 1940 року Стравінський одружився знову – на Вірі Судейкіній, з якою був знайомий з 1921 року. Вона і раніше приятелювала з родиною Стравінських: дружиною та його дітьми. І всі ці роки вона любила Стравінського, розуміючи, що він ніколи не залишить свою родину заради її кохання.

Нова батьківщина, нова дружина, нове життя … Красуня і чудовисько: немічний маленький Стравінський – і висока розкішна Віра … Дивно, але у всіх ця пара буде викликати відчуття повної гармонії, чарівності і взаємної любові. Стравінські куплять будинок в Голлівуді і проживуть разом ще 30 років, об’їздять весь світ, який буде  плескати  в долоні геніальному композиторові, який за життя став класиком. Віра невідлучно буде поруч з чоловіком, ведучи його справи, виступаючи менеджером і перекладачем. На щоденному розкладі Ігор буде приписувати зверху: «Сначала ты меня поцелуешь». А вже в глибокій старості, незадовго до смерті, коли Віра попросить чоловіка розписатися в якомусь документі, раптом замість цього напише по-російськи: «Как же я тебя люблю!». Останній його твір, ніжний романс «Сова і кішечка», буде присвячений Вірі.
А поки що – твори цього періоду – опера «Пригоди гульвіси» (1951), що стала апофеозом неокласичного періоду, балети «Орфей» (1948), Симфонія до мажор (1940) і Симфонія в трьох частинах (1945), Ебоні-концерт для кларнета і джаз-оркестру (1946).

У січні 1944 р. у зв’язку з ніби-то виконанням незвичайного аранжування гімну США в Бостоні місцева поліція попередила Стравінського, що існує відповідальність у вигляді штрафу за спотворення гімну, хоча сам композитор спростовував цю історію.

З початку 1950-х років Стравінський почав систематично використовувати серійний принцип. Перехідним твором стала Кантата на вірші англійських анонімних поетів, в якій позначилася тенденція тотальної поліфонізація музики. Першим серійним твором став Септет (1953). Серійним твором, в якому Стравінський абсолютно відмовився від тональності, стали «Threni» (Плач пророка Єремії, 1958). Твір, в якому серійний принцип абсолютний, – «Рухи» для фортепіано з оркестром (1959) і Варіації пам’яті Олдоса Хакслі для оркестру.

Апофеозом всієї творчості Стравінського є Requiem Canticles («Заупокійні співи», Реквієм) для контральто і баса соло, хору та оркестру (1966).

«…«Заупокойные песнопения» завершили всю мою творческую картину…», «…Реквием в моём возрасте слишком задевает за живое…», «…сочиняю шедевр своих последних лет», — писав Стравінський.

Стравінський дуже активно гастролював у Європі та світі як диригент і піаніст. Восени 1962 року вперше після довгої перерви він приїжджає з концертами в СРСР, де диригує в Москві та Ленінграді. Останній завершений його твір – обробка для камерного оркестру двох духовних пісень Гуго Вольфа (1968).

Сергій Дягілєв помер сміючись і наспівуючи “Богему”, яку щиро любив. Ігор Федорович Стравінський помирав поступово: упродовж п’яти років втрачав пам’ять і частково координацію, хоч віддавав собі в цьому звіт. Він помре в  1971 році, не доживши двох місяців до 89 років. Віра поховає його в Венеції, яка так нагадувала чоловікові улюблений Петербург. Поруч з Дягілєвим, який колись їх познайомив. Сама ж вона доживе до 94 років – і аж ніяк не в забутті. До глибокої старості Віра збереже красу і чарівність і буде оточена друзями і шанувальниками.

 Ігор Стравінський увійшов у світову музичну культуру як представник модернізму – нових тенденцій у мистецтві, що протистояли естетиці романтизму. Стравінський написав близько 15 балетів, стильові орієнтири яких коливаються від неофольклоризму, імпресіонізму – до неокласицизму та додекафонії.

Сьогодні повз новаторські відкриття Ігоря Стравінського не може пройти мимо жоден композитор, жоден діяч балетного театру. Його музика стимулювала радикальні новаційні пошуки в хореографії, надихала на творчі звершення найвідоміших балетмейстерів сучасності: один лише Джодж Баланчін на основі партитури Стравінського поставив 30 різних балетів. Хоча, слід відзначити, хореографічна інтерпретація балетних творів великого майстра-реформатора не є простою справою: вона вимагає глибокого проникнення у зміст і стильовий характер його музики, високого артистизму виконавців (скажімо, в “Петрушці”). Звідси – часті невдачі й постійні пошуки нових сценічних версій, а також такий парадоксальний факт, що балетна музика Стравінського частіше звучить із концертної естради, ніж у театральних залах. Досить згадати неймовірну популярність “Весни священної” як кульмінаційного номеру концертного репертуару майже всіх симфонічних оркестрів світу, в тому числі й України.

На честь Стравінського названий кратер на Меркурії, Фонтан Стравінського на площі Стравінського перед Центром Жоржа Помпіду в Парижі. Перший у світі музей Ігоря Стравінського відкритий на Україну в місті Устилуг (Волинь) у 1990 році. Музичний фестиваль імені Ігоря Стравінського почали проводити на Волині з 1994 року.

Список літератури:

Боффи, Г. Большая энциклопедия музыки / Гвидо Боффи.- М.: АСТ: Астрель;  Владимир: ВКТ, 2010. – 413 с.

Ладвинская, А.А. 70 знаменитых композиторов: судьба и творчество/ А.А. Ладвинская. – Донецк: ООО ПКФ «БАО», 2006. -416 с.

166 биографий знаменитих композиторов / автор-составитель Л. В. Михеева. – СПб.: Композитор, 2000. – 208 с.: ил.

Стравинская, К.Ю. О И.Ф. Стравинском и его близких / К.Ю. Стравинская. – М.: Музыка, 1978. – 232 с.

Ярустовский, Б.М. Игорь Стравинский / Б.М. Ярустовский. – Л.: Музыка, 1982. – 264 с. : ил.