Левко Миколайович Ревуцький: до 130-річчя від дня народження українського композитора, педагога, музичного і громадського діяча

Левко Миколайович Ревуцький

20.02.1889 – 30.03.1977

український радянський композитор, педагог, музичний і громадський діяч. Герой Соціалістичної Праці (1969). Народний артист СРСР (1944). Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1941) і Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1966). Доктор мистецтвознавства (1941). Академік АН УРСР (1957).

Батьки композитора

Народився Лев Миколайович Ревуцький  в селі Іржавець Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині – Чернігівської області). Батько Левка, Микола Гаврилович, походив із роду, засновником якого був запорозький козак Петро Ревуха – прибічник гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Ревуцькі у 5-и поколіннях служили священиками у с. Іржавець, де знаходилась знаменита козацька святиня – чудодійна ікона Іржавецької Богоматері, сам Микола Гаврилович теж був священиком і за свою подвижницьку працю був удостоєний звання Потомственого почесного громадянина, але пізніше він полишив сан і був попечителем сільської школи. Мати – Олександра Дмитрівна  (дівоче прізвище Каневська)  походила із знаменитої родини Стороженків – полковників Прилуцьких, заснуваня якої пов’язано з особою молодшої доньки Богдана Хмельницького – Марії Богданівни.

Батьки майбутнього композитора, окрім того, що були освіченими, інтелігентними людьми, дуже любили музику, що, безперечно, сприяло пробудженню і ранньому розвиткові обдаровання хлопця.

Микола Гаврилович мав хороший бас, а мати грала на фортепіано, вільно володіла французькою і німецькою мовами.

Дмитро і Левко Ревуцькі

Музичний талант Левка проявився дуже рано. Мати почала вчити його гри на фортепіано, коли йому ледь виповнилося п’ять років. Проте справжній потяг до музики розвинувся значно пізніше. Десь з десяти років хлопець виявив хист імпровізування. За те, що він мав абсолютний слух, його прозвали Камертоном. Роки гімназичного навчання розпочалися в Прилуках. У 1903 році батьки вирішили перевести Левка до Київської приватної гімназії Готліба Валькера. Незабаром він вступає до музичної школи Н. Тумановського, у фортепіанний клас М. Лисенка. “М. В. Лисенко перший став для мене зразком ставлення до своєї мистецької справи”, – згадував пізніше Лев Ревуцький.

Закінчивши у 1907 році гімназію, він вступає на фізико-математичний факультет Київського університету. Наступного, 1908 року, Лев Ревуцький переходить на юридичний факультет і тоді ж відновлює заняття фортепіанною грою в музичному училищі Російського Музичного Товариства. “Займався по шість, сім, навіть вісім годин на день, вивчив немало. Однак зрозумів дещо пізніше, що в моїх заняттях був і недолік: я часто брався грати те, за що не слід було братися, і тоді у творах не досягав бажаної довершеності. Але були й успіхи”, – писав про ці часи композитор.

Незабутні враження, що лишилися після поїздок до Москви та Петербурга і відвідання там театральних вистав і концертів, викликали у Л. Ревуцького ще сильніше бажання до занять музикою. За три роки навчання на молодшому курсі училища Левко досяг значних успіхів. У 1911 році він переходить на вищий курс у клас Г. Ходоровського. У консерваторії Л. Ревуцький одночасно з заняттям на фортепіано розпочинає студії по класу композиції Глієра. Композитор не полишав заняття і в університеті, а ще – багато і плідно працював творчо. У цей час з’являється перша частина фортепіанної сонати (c-moll), перша симфонія в ескізах, прелюдії опусу четвертого.

З дружиною

Ревуцький любив подорожувати. Під час однієї зі своїх поїздок до Москви він зайшов в гості до друзів батьків – Писарєвим. Там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Софією. Вони одружилися в 1915 році і були разом все своє життя. Софія  жила інтересами чоловіка. Нерідко вона допомагала чоловікові приймати рішення, якщо Лев Миколайович вагався. Софія повністю віддала себе тим справам, які безпосередньо стосувалися діяльності людини, допомагала йому в роботі. У 1919 році Софія народила сина Євгена. Він став єдиною дитиною Ревуцьких.

Перша світова війна внесла свої корективи у плавний і розмірений перебіг подій. Лев Ревуцький прискорено закінчує і університет, і консерваторію у 1916 році, а згодом – вирушає на фронт. Демобілізувавшись на початку 1918 році, композитор оселяється в Прилуках. Остаточне становлення Ревуцького як художника довелося вже на післяреволюційні роки. Завдяки братові Дмитру він подружився з видатними діячами науки, культури. Серед них був Максим Рильський, академік Микола Стражеско, Григорій Верьовка, Іван Козловський, Віктор Косенко. З останнім Лева поєднала велика близькість, вони всі однаково ставилися до того, що відбувалося навколо.

Ревуцький брав участь у організації Прилуцької філії Всеукраїнського музичного товариства ім. М.Леонтовича (1922), організовував музичні програми, виступав як піаніст-соліст та концертмейстер співаків та Прилуцької хорової капели, для якої написав кантату “Хустина” на сл. Т.Шевченка.

1924 року Левка Ревуцького запрошують у Київ на посаду викладача Музично-драматичного інституту ім. Миколи Лисенка. З цього часу він сповна віддається педагогічній справі, спочатку як викладач, а потім як професор музично-теоретичних дисциплін і вихователь виконавських та композиторських кадрів.  Він вчив таких великих українських композиторів, як Майборода, Філіпенко, Жуковський, Кирейко, Коломієць. У важкі роки він іноді платив студентам стипендію з власної кишені, про що вони й не здогадувалися.

У 30-х роках Ревуцький мав значні досягнення на композиторській ниві. Окрім того, це був час формування музично-педагогічних принципів, період пошуків і знахідок.

Ревуцький з 1929 як музичний редактор почав опрацьовувати творчу спадщину М.Лисенка для Повного видання його творів, однак у 1932 році  цю працю було припинено. У 1936–39 рр. Левко Ревуцький здійснив велику роботу по створенню нової редакції опери “Тарас Бульба” М.Лисенка (відповідав за музичний матеріал, М.Рильський – лібрето, Б.Лятошинський здійснював оркестровку), особливо вдалою стала написана Ревуцьким розгорнута героїко-епічна увертюра до опери (імпульсом до створення якої стали закличні інтонації вступу до опери М.Лисенка).

 Етапним явищем у розвитку української інструментальної музики став його Концерт Фа-мажор для фортепіано з оркестром (1934–36). 1941 за 2-гу ред. Симфонії № 2 був удостоєний Державної премії СРСР (тоді Сталінської).

 За значні заслуги у сфері культури композитору в 1942 році присвоюється звання народного артиста УРСР, а в 1944 році – народного артиста СРСР. У повоєнний період композитор з молодечою енергією береться до відновлення мистецько-культурного життя республіки. Протягом 1944 – 1948 рр. Лев Миколайович очолював Спілку композиторів України. Він здійснив понад 120 обробок українських народних пісень та пісень інших народів. Особливо яскравими зразками стали його цикли обробок козацьких пісень, “Галицькі пісні”, “Сонечко”, які позначили новаторські напрямки вирішення художніх завдань у жанрі обробки народних джерел.

Високий мистецький рівень фортепіанної творчості Ревуцького, особливо широке визнання мають його Прелюди (ор. 4, 7, 11), Соната (ор. 1), “Пісня” (ор. 17). 1966 за 2-гу ред. Концерту для фортепіано з оркестром Фа-мажор був удостоєний Державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка (присв. М. Лисенку).

 Його було обрано депутатом Верховної Ради України ряду скликань. На 1950-ті роки припадає величезна робота з редагування та підготовки до друку творів М. Лисенка, яку було успішно виконано. У лютому 1969 року у зв’язку з 80-річчям від дня народження та за визначні творчі заслуги Лев Миколайович Ревуцький був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.

У 1974 році померла дружина Льва Миколайовича – Софія. Будучи однолюбом, він “зламався” і не пережив її надовго – композитора не стало 30 березня 1977-го. Поховали його на Байковому кладовищі неподалік від свого вчителя Лисенко.

По смерті Л.Ревуцького його іменем були названі Чернігівське музичне училище, Державна чоловіча капела та музична школа № 5 (у Києві); до 100-річчя митця було відкрито Меморіальний музей-садиба Л.Ревуцького у с. Іржавець, названо вулицю на Харківському  масиві у Києві та дніпровський пароплав. По 2004 рік у Києві діяв Меморіальний кабінет-музей Л.Ревуцького. 

Список літератури:

Ревуцький, Л. Вибрані фортепіанні твори / Л.Ревуцький. – К.: Музична Україна, 1988. – 64 с.

Ревуцький, Л. Три прелюдії: [ноти]/ Л.Ревуцький. – К.: Київська нотна фабрика, 1995. – 8 с.

Клин, В.Л. Л. Ревуцький – композитор-піаніст / В.Л. Клин. – К.: Наукова думка, 1972. – 240 с.

Лісецький, С.Й. Українська музична література для 6 класу ДМШ: навч. посібник для дит. муз. шк. /С.Й.Лисецький. – К.: Муз. Україна, 1991. -С. 54 – 76.

Шеффер, Т. Лев Ревуцький / Тамара Шеффер. – К.: Музична Україна, 1979. – 52 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *