День фізичної культури і спорту України: легендарні спортсмени нашого краю

День фізичної культури і спорту України:

легендарні спортсмени нашого краю

День фізичної культури і спорту України відзначається в країні щорічно в другу суботу вересня на підставі Указу Президента № 340/94 від 29 червня 1994 року. Його головна мета – залучення населення України до занять спортом і фізкультурою, а також – пропаганда активного здорового способу життя.

Те, що календар України поповнився таким святом, абсолютно не випадково. Як не дивно, починалося все з сумного факту: в зв’язку з активним розвитком промисловості, в повітря стало викидатися значно більше токсичних і шкідливих речовин і продуктів розпаду. Як результат – підвищення хронічних захворювань і смертності. Притому, мова йде не тільки про літніх, а й про молодих українців. Це і стало причиною того, що ряд спортивних організацій подали Президенту прохання про те, що варто затвердити професійне свято, яке буде популяризувати в країні ЗСЖ. Прохання було підтверджено в 1994 році.

Девятого вересня прийнято вітати всіх тих, хто має хоч якесь відношення до спортивної діяльності. В першу чергу, свято стосується не простих любителів (хоча і їх теж!), а тренерів, спортсменів і викладачів. У День фізкультурника активно проводять спортивно-масові заходи, кращим співробітникам сфери вручають премії і нагороди. Освітні установи організовують змагання. Також в пам’ятну дату вшановують ветеранів спорту та тих, хто свого часу здобув перемогу на змаганнях міжнародного рівня.

У нашій країні більшість європейських видів спорту, в тому числі боротьба і футбол, поширюватися почали лише в кінці XIX століття. Але вже тоді всій Європі було відоме ім’я українського борця греко-римського стилю Івана Піддубного.

Багато перемог здобули українські спортсмени, виступаючи в різних видах спорту у складі збірних команд країни. Українські спортсмени стали чемпіонами світу та Європи в різних дисциплінах. Крім того, спортсмени України були кістяком олімпійської збірної Радянського Союзу. Легендою світового спорту став Сергій Бубка, який встановив 35 світових рекордів у стрибках з жердиною. До сих пір встановлений ним в 1994 році рекорд (6 м 14 см) ніким не побитий.

Визнана в світі і українська школа художньої гімнастики. Зірками цього виду спорту свого часу були Ірина Дерюгіна і Лариса Латиніна, яка завоювала 18 олімпійських медалей (9 золотих, 5 срібних і 4 бронзові), – це найбільше досягнення в історії олімпіад. Всього українськими спортсменами було завойовано більше чотирьохсот олімпійських медалей. І сьогодні нове покоління продовжує успішно виступати на світових спортивних аренах. А саме в день свята традиційно в багатьох населених пунктах України проходять спартакіади, змагання, марафони та інші масові спортивні заходи, переможцям яких вручаються грамоти і цінні подарунки. В українських навчальних закладах також в цей день, або напередодні, організовуються всілякі конкурси і змагання з фізичної культури і спорту. Ще одна з традицій даного свята – вшанування ветеранів українського спорту.

В цей день вся країна також згадує імена Олега Блохіна, Віталія та Володимира Кличко, Яни Клочкової, Ганни Безсонової, Жанни Пінтусевич та інших видатних спортсменів України всіх часів.

Наша країна по праву пишається і спортсменами-запоріжцями, що вийшли у великий спорт з нашого міста. Згадаймо деяких з них.

Звичайно ж, не можна обійти увагою  нашого видатного земляка,   українського радянського штангіста, Леоніда Івановича Жаботинського,  який виступав в суперважкій вазі.

Важкоатлет Леонід Жаботинський п’ять років носив звання найсильнішої людини планети, він є чотириразовим чемпіоном світу, дворазовим чемпіоном Європи, п’ятикратним чемпіоном СРСР з важкої атлетики. У 1964 і 1968 роках він перемагав на Олімпійських іграх. Він встановив 19 світових рекордів, у тому числі два в триборстві, 20 рекордів СРСР і 58 рекордів України. Можна довго перераховувати всі досягнення цього спортсмена!

Серед величезної кількості шанувальників майстра був і знаменитий американський спортсмен і актор Арнольд Шварцнеггер. Він запросив Жаботинського на відкриття патронованого їм турніру. «Шварценеггер приймав нас на найвищому рівні – з охороною і машинами супроводу, поселив у шикарному люксові номері, – згадував Леонід Іванович, – він мені зізнався: ” З самого дитинства я за тебе болів. Навіть під час токійської Олімпіади… мені чомусь хотілося, щоб виграв ти “.»

Жаботинський планував запросити Арнольда Шварцнеггера на змагання молоді та школярів, які традиційно проводив в Запоріжжі. Адже після відходу з великого спорту Жаботинський займався тренерською роботою, відвідував змагання, за його ініціативою в Запоріжжі був побудований клуб і відкрита спортивна дитячо-юнацька школа олімпійського резерву “Спартак” з важкої атлетики, яка в 2010 році отримала його ім’я. Щорічно в Запоріжжі проводяться турніри на приз Леоніда Жаботинського. Також він був президентом благодійного фонду свого імені.

На перших для спортсменів СРСР Олімпійських іграх 1952 року в Гельсінкі борець Яків Пункін завоював золоту медаль в категорії до 62 кг.

Майбутній чемпіон зайнявся боротьбою в 14 років, а вже в 17 років Яків Пункін вперше потрапив в десятку кращих спортсменів Запоріжжя, відмінно проявив себе на командній першості СРСР. У 1940 році Пункін вперше став чемпіоном Української РСР в напівлегкій категорії. На початку 1941 року Якова призвали до армії і направили в школу молодших командирів танкової частини в місто Волковиськ (Білорусь). Одночасно він продовжував тренуватися, виступати, завоював титул чемпіона Збройних сил, готувався до чемпіонату країни. Однак вночі 22 червня школа прокинулася від гуркоту авіабомб. Курсантів підняли по тривозі і відразу ж кинули в бій. А через два тижні в нерівному бою з танковими частинами фашистів Яків Пункін був контужений і опинився в полоні. Полон, втеча, знову полон, концтабір «Мепен», потім – концтабір Фулін, а навесні 1942 року Яків виявився в концтаборі Оснабрюк. Від неминучої смерті в полоні Якова, вихідця з єврейської сім’ї, врятував щасливий випадок – хлопця з атлетичною фігурою німці прийняли за осетина. Там Пункін провів три роки, аж до того моменту, коли всім полоненим оголосили про швидкий розстріл. Пункіну вдалося втекти. Підібрали його американці, які передали виснаженого бранця радянським військам. На той момент він важив 36 кг. Лікарі говорили, що про спорт Якову краще і не думати – вижити б. Він пройшов радянський фільтраційний табір, а потім ще три роки служив в Німеччині в складі радянського контингенту військ Радянської армії в Магдебурзі, закінчив службу з декількома урядовими нагородами, і в рідне Запоріжжя повернувся в 1948 році чемпіоном Збройних сил з класичної боротьби. Тоді ж взяв участь в чемпіонаті СРСР. Відразу виграти не вдалося, але вже на наступний рік він став чемпіоном Радянського Союзу. А потім ще двічі повторив це досягнення, добившись права виступити на Олімпіаді в Гельсінкі. В олімпійську збірну був включений будучи учасником 18 міжнародних сутичок при всього одній програної.

На самій Олімпіаді Пункін здобув п’ять беззаперечних перемог, в трьох боях тушіровав суперників, а журналісти всіх видань писали про його феноменальну техніку.  Пункін був обдарований від природи, але й тренувався дуже багато: мав перші розряди з легкої атлетики, акробатики, баскетболу, другий розряд по велоспорту, однаково сильно боровся в лівосторонній і правобічній стійках.

А перша олімпійська чемпіонка в історії СРСР Ніна Пономарьова, метальниця диска, стверджувала, що після фінальної сутички суддя того поєдинку, глянувши на руку Пункіна, розплакався. «Він перемагає, суддя підкидає руку – і всі бачать нижче ліктя номер, що залишився від концтабору. Суддю ніби струмом ударило. Закочує рукав – у нього теж наколотий ряд цифр. Виявилося, сиділи в одному таборі! »– розповідала Пономарьова.

Після тієї знаменитої перемоги Яків Пункін ще двічі вигравав чемпіонат СРСР, але на чемпіонаті світу 1953 року залишився тільки п’ятим. У великих міжнародних турнірах він більше не брав участі. З 1961 року Яків Пункін перейшов на тренерську роботу.У грудні в Запоріжжі проводяться турніри, присвячені дню народження Якова Пункіна.

Не можна не згадати й  першого чемпіону світу з плавання в незалежній Україні, срібного призера Олімпіади в Сіднеї (2000), чемпіона світу (1998), дворазового чемпіона Європи (2001, 2004), чотириразового володаря Кубка світу з плавання , учасника чотирьох олімпіад, триразового переможця турніру «Mare Nostrum», заслуженого майстра спорту (1997), вихованця СДЮСШОР «Спартак-ЗІДМУ», ШВСМ,  Дениса Олеговича Силантьєва, найвідомішого запорізького   спортсмена. У 2002 році він встановив не побитий донині рекорд України на 200-метрівці батерфляєм – 1 хвилина 55,42 секунди.

У 2008 році Денис Олегович заснував «Фонд підтримки молодіжного та олімпійського плавання», головною метою якого є створення  умов для формування життєво необхідних навичок плавання, перш за все, у дітей і молоді; комплексної розробки загальнонаціональної програми розвитку плавання – від шкільного басейну до виховання олімпійських чемпіонів; популяризації плавання і здорового способу життя серед широких верств населення України; запобігання нещасним випадкам на воді.

У тому ж році Фонд виступив з ініціативою створення «Клубу дитячого плавання» на увазі збільшення нещасних випадків на воді серед дітей. Ідея клубів прижилася, в них безкоштовно сезонно навчають дітей плаванню. У 2012 році клуби працювали в 10 містах України, в тому числі, і в Запоріжжі. У них було безкоштовно навчено плаванню до 9 тисяч дітей.

Олена Жупіна – найтитулованіша вітчизняна спортсменка в стрибках у воду. А потрапила вона в цей вид спорту, можна сказати, випадково. З 4 до 8 років займалася спортивною гімнастикою, демонструвала непогані результати. Але потім гімнастичну школу на базі спортклубу “Мотор Січ” закрили і перенесли в легкоатлетичний манеж, а групу, в якій займалася Олена, перевели в секцію стрибків у воду.

Перший успіх прийшов в 1991 році, коли Олена стала чемпіонкою СРСР зі стрибків у воду. У 1992 році Олена посіла друге місце на чемпіонаті СРСР . У 1998 році на чемпіонаті світу в Перті вперше пройшли змагання з синхронних  стрибків у воду з десятиметрової вишки. Несподівано першими чемпіонами в даній дисципліні став дует Олени Жупіної і Світлани Сербіної. Також Олена завоювала золото і в індивідуальних змаганнях. У 2000 році поїхала на другі для себе Олімпійські ігри. В індивідуальних змаганнях зі стрибків з вишки Жупіна зайняла 6-е місце, а в синхронних стрибках разом з Ганною Сорокіною, також нашою землячкою, завоювала першу олімпійську медаль для збірної України зі стрибків у воду.

Традиційно наша область зажди славилася спортсменами-легкоатлетами.

Майже вісімнадцять років тому пішов з життя наш знаменитий земляк Володимир Ященко.

Високий (1 метр 93 сантиметри) хлопець з копицею пшеничного кольору волосся змусив заговорити про себе в 1976 році, в 17 років став переможцем Всесоюзної спартакіади школярів з результатом 2,22 метра і побивши при цьому світовий юнацький рекорд самого Валерія Брумеля! У 1977-му на матчі збірних команд юніорів СРСР і США, що проходив в американському Річмонді в тридцятиградусну спеку, Володимир Ященко протягом 10 хвилин встановив поспіль три досягнення. Спочатку – новий світовий рекорд для юніорів – 2,27 м, потім – рекорд Європи, взявши планку на висоті 2,31 м, а потім і світу – 2,33 метра. Тоді ж він був названий кращим спортсменом року в світі.

12 березня 1978 року на чемпіонаті Європи, який проходив у Мілані, Ященко встановив світовий рекорд зі стрибків у висоту для залів – 2,35 м, відсунувши на друге місце стрибуна з НДР Рольфа Бальшмідта. Кожен вихід Володимира до снаряду супроводжувався увагою вболівальників і преси, партійно-спортивні функціонери пишалися його заслугами і нещадно експлуатували молодий талант. Безперервні змагання, величезне навантаження дали про себе знати: травма меніска, численні операції у нас в країні і за кордоном. Однак Ященко вже не зміг досягти свого колишнього рівня в стрибках. У 1983 році він зміг стрибнути тільки на 210 см, і після цього перестав займатися спортом. Після стрімкого злету, причому – на запаморочливу висоту, життя так само різко кинуло Володимира Ященка вниз. Йому пропонували різні високі спортивні посади, запрошували на роботу до Москви, до Німеччини, до Фінляндії. Він відмовлявся. Працював, а потім – більше тільки числився – просто тренером у дитячій спортивній секції.

Він болісно переживав те, що відбувається, але при всій своїй незвичайності – школу закінчив з однією четвіркою в атестаті, вільно спілкувався англійською, захоплювався філософією, багато читав, – був людиною легко вразливою, яка болісно переживала неможливість займатися улюбленою справою. Занадто рано він пішов з життя, але ті, хто по-справжньому, не з чуток, знають, що таке спорт, ніколи не забудуть його. Він завжди залишиться в нашій пам’яті видатним спортсменом  і прекрасною людиною.

У 2016 році на чемпіонаті світу з легкої атлетики в приміщенні завоював срібло запорізький спортсмен Олексій Сергійович Касьянов, який представляє запорізький СК «Спартак».

 Першим міжнародним турніром для Касьянова став молодіжний чемпіонат Європи в Дебрецені, де він зайняв четверте місце. У наступному році він поїхав на Олімпіаду до Пекіну, де зайняв сьоме місце. У 2009 році він завоював свою першу медаль на професійному рівні, ставши срібним призером чемпіонату Європи в приміщенні в італійському місті Турин. У 2012 році Касьянов став призером чемпіонату Європи та світу в приміщенні (другі місця) і відправився на Олімпійські ігри до Лондону, де, як і чотири роки тому, став сьомим. В минулому році Олексій Касьянов підтвердив своє досягнення – став срібним призером Чемпіонату світу.

Не менш відома і його дружина Анна Анатоліївна Касьянова (Мельниченко) українська спортсменка, яка спеціалізується в легкоатлетичному багатоборстві. Чемпіонка світу в семиборстві (2013). Заслужений майстер спорту. У березні 2013 року в Гетеборзі на Чемпіонаті Європи з легкої атлетики в приміщенні виграла бронзову медаль у п’ятиборстві з результатом 4604 очок.

У 2013 році Анна Мельниченко завоювала срібло на Суперлізі Кубка Європи і очолювала світовий рейтинг багатоборок .

13 серпня 2013 року в Москві на Чемпіонаті світу з легкої атлетики виграла золоту медаль в семиборстві з результатом 6586 очок – ставши чемпіоном світу з легкої атлетики. Ця нагорода стала першим золотом незалежної України в жіночому багатоборстві.

24 серпня 2013 нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня – «за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм» .

Названа кращим спортсменом Запоріжжя 2013 року.

У Запоріжжі Мельниченко представляла Школу вищої спортивної майстерності, спортивний клуб «Металург», ФСТ «Україна».

Ми не можемо не згадати і інших вихованок спортивного клубу «Металург» комбінату «Запоріжсталь» Олесю Іванівну Повх і Марію Віталіївну Ремінь , бронзових призерок Олімпійських ігор 2012 року, учасниць Олімпійських ігор 2016 року, 2-кратних чемпіонок Європи, Заслужених майстрів спорту України. Запорізька бігунка Олеся Повх принесла збірній України срібну медаль чемпіонату Європи з легкої атлетики в приміщенні, який проходив в березні 2017 року Белграді (Сербія). 

19-річна Анастасія Бризгіна, донька знаменитих легкоатлетів – триразової олімпійської чемпіонки Ольги Бризгіної і олімпійського чемпіона Віктора Бризгіна, вихованка запорізької ОВШСМ, стала переможницею чемпіонату України в Луцьку, виконавши норматив на світову першість в Лондоні. На чемпіонаті Європи U-20 українка виграла золото з бігу на 400 м в італійському місті Гроссето.

На студентських змаганнях в Тайбеї (Китай) в серпні 2017 року Анастасія Бризгіна, яка виступала в складі естафети 4Х400 м (разом з Катериною Климюк, Ольгою Бибик і Татьяною Мельнік), подолала дистанцію за 3.31,56 хв і тільки бюрократичні та адміністративні помилки не дозволили їй і її напарницям привезти додому срібні нагороди.

Відзначаючи День фізкультури і спорту, неможливо обійти увагою наших знаменитих паралімпійців. Формування спортивного руху інвалідів в Україні бере свій початок з 1989 року. Саме в цей час стали створюватися фізкультурно-спортивні та оздоровчі клуби інвалідів, які стали основою для створення національних федерацій спорту інвалідів, в подальшому – Національного комітету спорту інвалідів України. За оцінками Міжнародного паралімпійського комітету, міжнародних спортивних федерацій темпи розвитку паралімпійського руху в Україні є найвищими в Європі за останній час.

17 вересня 2016 року збірна України завершила виступи на Паралімпійських іграх в Ріо. Збірна України виграла 117 медалей на Паралімпійських іграх в Ріо: 41 золоту, 37 срібних і 39 бронзових. Наша збірна довела, що є однією з найсильніших команд світу. Кожен день, прославляючи країну, завойовували медалі наші паралімпійці. Одна з них, Марія Помазан (легка атлетика – диск, ядро), виступає під прапором Запорізького обласного центру з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт».

Марія почала займатися легкою атлетикою в 19 років, будучи студенткою-істориком, а вже через три роки на чемпіонаті світу з легкої атлетики 2011 року в Крайстчерчі вона завоювала дві золоті медалі: в штовханні ядра та метанні диска, встановивши світові рекорди серед спортсменів з ДЦП.

Зараз вона – триразова чемпіонка світу в штовханні ядра, дворазова в метанні диска, триразова чемпіонка Європи і п’ятиразова рекордсменка світу в метанні диска і штовхання ядра серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату, неодноразова чемпіонка України, чемпіонка та срібна призерка Паралімпіад 2012 і 2016 років . Заслужений майстер спорту України. У 2011 році закінчила історичний факультет, а в 2015 факультет фізвиховання ЗНУ.

За Досягнення високих спортивних результатів на XIV літніх паралімпійських Іграх у Лондоні 2012 року та на XV літніх паралімпійських Іграх 2016 року в Ріо-де-Жанейро 2016 року, виявлені мужність, самовідданість та волю до перемоги, утвердження міжнародного авторитету України Марію Помазан було відзначено орденами «За заслуги» II та ІІІ ступенів.

Першою запорізької спортсменкою, якій вдалося вписати не тільки своє ім’я, а  також ім’я свого рідного  міста Запоріжжя, в Книгу світових рекордів Гіннесса, стала Вікторія Черепаха. У гирьовий спорт Любов Олександрівна прийшла у віці 37 років, посперечавшись з сином, що … зможе виконати ривок більш технічно, ніж він. У той же рік Любов Черепаха стала чемпіонкою України. Тепер все її титули важко перелічити – вона перший майстер спорту України, перший заслужений майстер спорту України серед жінок з гирьового спорту, восьмикратна чемпіонка світу, триразова абсолютна рекордсменка світу, дворазова чемпіонка Європи, дворазова абсолютна рекордсменка Європи, чотирнадцятиразова чемпіонка України, триразова чемпіонка Росії, дворазова чемпіонка Італії, Німеччини та Білорусі, чемпіонка Польщі, Греції та Узбекистану, дев’ятикратна володарка Кубка України, володарка кубків Європи, Польщі, Ло Барда (Італія) і Перемоги (Росія), чотирнадцятиразова чемпіонка І Всесвітньої олімпіади з гирьового спорту.

А ще вона мама двох майстрів спорту України.

Вдалим став для запорізького спортсмена Дмитра Замотаєва чемпіонат світу з боксу, який проходив у Харкові з 16 по 24 червня 2017 року. Дмитро Замотаєв – 1995 року народження, вихованець запорізької ДЮСШ № 11, майстер спорту міжнародного класу з боксу, член збірної команди України, бронзовий призер чемпіонату світу серед юніорів (2011 рік), чемпіон Європи з боксу серед молоді (2013 рік), бронзовий призер I Європейських ігор в Баку (2015 рік) і чемпіонату світу 2015 року. У 2017 році став бронзовим призером на чемпіонаті Європи.

Ще дуже довго ми можемо перераховувати імена видатних спортсменів, які прославили наше місто і нашу спортивну школу.

І в цей святковий день ми з радістю вітаємо всіх спортсменів, їх тренерів і кожного жителя нашого міста з чудовим святом!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *