Фотій Степанович Красицький: до 145-річчя від дня народження українського художника, графіка

Фотій Степанович Красицький

24.08.1873 – 02.07.1944

Фотій Степанович Красицький народився в с. Зелена Діброва на Черкащині у сім’ї нащадків великого поета-революціонера і художникаТ. Г. Шевченка: батько майбутнього митця був сином сестри поета — Катерини. Родинні перекази, легенди, якими вже на той час огорталася постать геніального Кобзаря, мальовнича краса шевченківського збудили в хлопчикові потяг до живопису.

 З ранніх літ хлопець малював де тільки міг – на стінах, дверях клуні, на запітнілому вікні. 15-річним прийшов Фотій Красицький з торбою своїх малюнків до Миколи Мурашка – засновника знаменитої Київської рисувальної школи. Мурашко проглянув малюнки, зрозумів, що має справу з непересічним талантом і поселив хлопця у себе вдома. Фотій був зарахований до числа учнів школи. 

На схилі віку в 1941-у році Красицький в автобіографії писав: “До 1888 року я був пастухом-батраком… Зважаючи на мої здібності до малювання і родинний зв’язок з Т. Г. Шевченком, мене було зараховано учнем Київської школи малювання М. І. Мурашка. Кошти на навчання я одержував від українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка”.

Портрет Лесі Українки, 1904

Микола Мурашко познайомив Красицького з композитором Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Лесею Українкою, які підтримали молодий талант. За ухвалою київської громади Фотієві призначили щомісячну грошову допомогу, якої вистачало на харчі й оплату квартири.Чотири роки навчався Фотій коштом Миколи Лисенка в майстерні М.Пимоненка. Фотій Красицький кожну вільну від навчання хвилину малював: олівцевий портрет композитора Лисенка, дніпрові краєвиди, сценки з життя рідного села.

Микола Лисенко запропонував Фотію зробити художнє оформлення домашньої вистави опери-казки “Коза-дереза”, де режисером була Леся Українка. Потім “Громада” послала юнака на два роки навчатися в Одеському художньому училищі (майстерня К.Костанді), диплом про закінчення якого давав право на вступ до Петербурзької Академії мистецтв. Упродовж 1894–1901 рр. Фотій Красицький навчався у Вищій художній школі при Імператорській академії мистецтв. Йому поталанило навчатися у Іллі Рєпіна, який підтримав захоплення учня українською тематикою. Він же схвально оцінив ескіз картини “Гість із Запоріжжя”, що стала найвищим набутком у творчому доробку Фотія Красицького. Картину “Гість із Запоріжжя” купила Рада Імператорської Академії Мистецтв у Петербурзі за 600 рублів, що було великою честю для випускника. Фотій отримав “диплом із правом на чин Х класу при вступі на державну службу з правом викладання малювання в навчальних закладах”.

“Гість із Запоріжжя”, 1911

“Безпосередніми своїми вчителями,— писав Красицький,— що дали мені розуміння мистецтва, дали основи художньої культури, вважаю послідовно: М. Мурашка, М. Пимоненка, О. Попова, К. Костанді та І. Рєпіна”.

У 1903 році дипломований художник повернувся до Києва оселився на Андріївському узвозі, 15 (на останньому поверсі). Він пише портрети тих, з ким зводить творча доля: Івана Франка, Карпенко-Карого, Старицького.

“Подруги”, 1905

Від Миколи Лисенка Красицький отримав подарунок – чорне старовинне піаніно. У автобіографії Фотій Красицький зізнавався: “З того всього, що я мав за свої художні праці, я не міг прожити, тому що тоді на Україні було мало музеїв та покупців на художні речі, а малювати “приємні картинки” для буржуазного класу – на таке діло я не приставав. Отже, я змушений був шукати службу як учитель малювання”.

На початку 1905 року Фотія Красицького запросили взяти участь у Львівський виставці українського живопису. Він представив картини, деякі знайшли покупців. Художник отримав матеріальну і моральну підтримку. Заприятелював з Іваном Франком. Після дебюту у Львові художник поїхав до Полтави, познайомився з Володимиром Короленком. А у с. Козацькому Фотій Степанович знайшов Музу – Ганну Крикотень. Молоді вінчалися в Андріївській церкві Києва та поселились у “Замку Річарда” (на Андрієвському узвозі). Згодом, коли в них було вже троє донечок, переїхали в дім на

“Замок Річарда”

Пріорці, на теперішній вулиці Брюсова (колишній Межигірський провулок №20/16). 
Художнику хотілося, щоб кожна сім’я могла мати портрет Кобзаря. Він виконав портрет авто літографічним способом. Така листівка коштувала 20 копійок. З цього часу Красицький став “неблагонадійним” для царської та радянської імперії.

Красицький їздив до Праги, де вийшли кольорові листівки з його восьми картин. Педагогічна рада Київського художнього училища обрала Красицького викладачем живопису; через рік Міністерство торгівлі й промисловості доручило йому організацію художньо-друкарської школи у Києві. Фотій Степанович постійно працював у Києві: викладав у художньому училищі (1912–1920), у Київському художньому інституті (1927–1939), але був звільнений через неможливість завантажити роботою. Красицький влаштувався учителем малювання у дитячий будинок, але й цю посаду скоротили. Написав перший український посібник “Рисування та малювання” (1929). Він брався за всі роботи, аби утримати родину. Ф.Красицький віддавав перевагу композиціям з простим сюжетом: “Селянська дівчина біля тину”, “Жінки в полі”, “У свято”, “Подруги”, “Біля криниці”, пейзажам знайомих куточків рідного краю (“Село Кирилівка”, “В саду”, “Похмурий день”, “Село в долині”). Досягненням у творчості художника стали портрети: серед найбільш вдалих – Лесі Українки (1904), художника Ждахи (1928), академіка Д.Багалія (1929), М.Старицького (1931). 

А біди не залишають художника. У 1934 році заарештовують чоловіка середньої дочки Фотини поета Олексу Влизько. Він глухонімий, мову розуміє тільки по губах, йому всього 26 років. Красицький пише в усі інстанції, намагаючись захистити зятя, але марно. Він помирає у в’язниці, а дочку висилають за межі України на Урал.

Дім на Пріорці

Навесні 1937 року заарештовують другого зятя – письменника Петра Мельника. Старшу дочку Ірину  під конвоєм з маленьким сином відправляють до Башкирії.

Все це призводить художника  до інсульту.Згодом Красицькому, якому дозволили приступити до роботи в Художньому інституті, знову відмовляють. Незважаючи на настільки драматичну ситуацію, він тримає себе в руках, пише чергову книгу, малює, бере участь в першому з’їзді радянських письменників, що відкрився в 1938 році.

Йому належить кілька наукових праць з питань викладання образотворчого мистецтва: “Чому до цього часу не встановлено науки образотворчої грамоти”, “Основи образотворчої граматики”, “Короткий порадник для самодіяльних художніх гуртків”, “До питання образотворчої грамоти та про художню школу”. В останні роки життя Красицький працював над підручником для середньої художньої школи.  

“Лебедина пісня” художника – полотно “Смерть Шевченка” (1940 р.).

Перша повна персональна виставка творів Красицького відкрилася в червні 1941-о року і привернула увагу громадськості. Відкриття виставки збіглося з 53-річчям творчої діяльності художника. Але через день – бомбування Києва, війна. Художник разом з дружиною і дочкою перевіз найдорожче – картини – в сад на Пріорці. Там їх глибоко закопали в землю. Від усього пережитого з ним стався другий інсульт. Але коли він трохи прийшов до тями, зібрався з силами, і розмалював окоп, в якому ховалася сім’я, осіннім листям.

У 1942 році останню дочку німці погнали в неволю. Там, у Німеччині, вона зустріла своє згорьоване кохання: полоненого поляка-шляхтича,  із  ним та їх дочкою Софійкою після війни повернулася в Україну.
Фотій Степанович Красицький помер відразу, як тільки звільнили Київ – в 1944 році. Він був  похований на Куренівському кладовищі, 1963 року прах перенесено на Байковий цвинтар. Сьогодні єдиний захисник будинку Фотія Красицького – онука Софія.

Список літератури:

Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 293.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.