Генрік Ібсен: до 190-річчя від дня народження норвезького драматурга і поета

 Генрік Ібсен

20.03.1828 – 23.05.1906

«Жизнь – это битва с троллем
В пещерах души пустой.
Творчество – это воля
Суд вершить над собой.»

(Г. Ібсен)

Генрік Ібсен – норвезький драматург, публіцист, один із засновників національного норвезького театру, а також європейської нової драми – з’явився на світ в Південній Норвегії, невеликому містечку Шиєн 20 березня 1828 року. Був нащадком знатної і заможної сім’ї данського походження.

Коли Генріку було 8 років, його батько, який займався комерцією, збанкрутував, і зіткнення з нестатками і людською жорстокістю наклало величезний відбиток на подальшу біографію, в тому числі, творчу. У шкільні роки він писав прекрасні твори, мав схильність до живопису, проте змушений був зробити вибір на користь професії, яка гарантувала більш стабільні і вагомі доходи.

П’ятнадцятирічним підлітком Генрік Ібсен залишає рідний Шиєн, приїжджає в невелике містечко Гримштадт, влаштовується до аптекаря учнем. Всі 5 років, які працював в аптеці, він мріяв здобути вищу освіту. Життя в цьому заштатному містечку, де вільнодумство і захопленість революційними ідеями налаштували проти нього громадськість, вкрай обридло йому, і він поїхав до Христианії.

До цього періоду життя відноситься написання перших віршів і драми «Катіліна» (1850), мотиви яких відображають революційні події 1848 року в Європі. Драма вийшла під псевдонімом і успіхом не користувалася. Не принесли популярності і кілька поем і драматична сатира, яку Ібсен надрукував у тижневику, заснованому ним же самим разом з приятелями.

Його новий знайомий, Ола-Булем, засновник народного театру в Бергені, запросив його туди працювати режисером і директором. Бергенский період біографії був відзначений написанням п’єс, заснованих на скандинавському фольклорі. Поставлена ​​на сцені місцевого театру п’єса «Бенкет в Сульгхауге» (1856) прославила Генріка Ібсена на всю країну.

Сюзанна Ібсен

У 1857 році відбувся його переїзд в Христианію, де він теж працював директором Норвезького театру аж до 1862 року.  У 1858 році драматург вдало одружується, його сімейне життя завжди було дуже благополучним.  В 1864 році письменник виклопотав собі письменницьку пенсію. Розчарувавшись в націоналістичних ідеях, прагнучи знайти нові художні форми замість колишніх схем і шаблонів, які його обмежували, Генрік Ібсен їде за кордон: спочатку в Рим, потім в Трієст, Дрезден, Мюнхен – всього за межами рідної Норвегії письменник провів чверть століття.

Європейську славу йому принесли драматична поема «Бранд» (1866) і філософсько-символічна драма «Пер Гюнт» (1867). Вони ілюструють протилежні риси характеру як самого Ібсена, так і його сучасника. Основна проблема цих драматичних творів — доля людини, особистості в сучасному суспільстві. Але центральні фігури цих п’єс діаметрально протилежні. Герой «Бранда» — священик Бранд — людина надзвичайної цілісності й сили; герой іншої драми — селянський хлопець Пер Гюнт — втілення душевної слабкості людини.

Творчі пошуки перших драматичних творів, філософські узагальнення і художні знахідки «Бранда» і «Пер Гюнта» стали підґрунтям для створення драми нового типу. Зовнішнім виявом цього є перехід від віршованої до прозової мови драматичних творів. У комедії «Союз молоді» (1868 рік) письменник звернувся до прямої політичної сатири. Ібсен передчував і закликав прихід «революції духу», яка повинна оновити всі сфери людського існування. Свої роздуми Ібсен втілив у філософсько-історичній трилогії «Кесар і галілеєць» (1873) і в кількох великих поезіях.

Але переворот у суспільному житті не відбувся. Почався новий цикл мирного, зовні благополучного історичного розвитку — розквіт «класичного» буржуазного суспільства. І, починаючи від 1877 року, із драми «Стовпи суспільства», Ібсен створив дванадцять п’єс, у яких надзвичайна точність у зображенні реальних форм сучасного життя поєднується з глибоким проникненням у внутрішню його суть і в душевний світ людей.

П’єси «Стовпи суспільності» (1877), «Ляльковий дім» («Нора», 1879), «Привиди» (1881), «Ворог народу» (1882) роблять Генріка Ібсена драматургом світового рівня. Всі ці твори ріднить гостросоціальне відображення дійсності.

Найпопулярнішою п’єсою Ібсена став «Ляльковий дім» (1879). У психологічній драмі Ібсена важливу роль відіграє символіка. Символічною є і назва п’єси . Маленька жінка постає проти суспільства, не бажаючи бути лялькою в ляльковому домі. Символіка ця відтворюється в системі «ігор»: Нора грається з дітьми, «грає» з чоловіком і доктором Ранком, і вони, у свою чергу, теж грають із нею. Усе це готує глядача до фінального монологу Нори, в якому вона докоряє чоловікові та батькові, усьому суспільству, що її перетворили на іграшку, а вона зробила іграшками своїх дітей.

«Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, як вдома була татовою  лялечкою-донькою. А діти були вже моїми ляльками.»

П’єса закінчується тим, що  Нора йде з дому. Однак не слід сприймати п’єсу як соціальну, вона написана на реальних подіях. Для Ібсена, насамперед,  важлива загальнолюдська проблематика свободи.

Перша драма, написана Ібсеном після «Лялькового дому», – «Привиди» (1881). Вона використовує багато мотивів «Бранда»: спадковість, релігію, ідеалізм, але критиками відзначається значний вплив французького натуралізму.

У п’єсі «Ворог народу» (1882) черговий максималіст Стокман вимагає закрити забруднене стічними водами джерело, на якому тримається курортне місто. Природно, що городяни вимагають приховати правду про джерело і виганяють Стокмана з міста. У свою чергу, він в їдких і відчутих монологах засуджує ідею влади більшості і сучасне суспільство і залишається з почуттям власної правоти.

У написаній під впливом імпресіонізму і Шекспіра драмі «Дика качка» (1884) ідеаліст Грегерс протиставлений гуманісту-доктору, який вважає, що людям не можна відкривати  все, що відбувається в їхньому житті. «Новий Гамлет» Грегерс не прислухається до порад доктора і розсекречує таємниці своєї родини, що в кінцевому підсумку призводить до самогубства його сестри Хедвіги.

Однак уже в середині 80-их соціальне напруження стає менш вираженим, твори стають все більш символічними і психологічними.

У пізніх п’єсах Ібсена ускладнюється підтекст, зростає тонкість психологічного малюнка. Тема «сильної людини» висувається на перший план. Ібсен стає нещадним до своїх героїв. Приклади цих п’єс – «Будівельник Сольнес» (1892), «Йун Габріель Боркман» (1896).

«Будівельник Сольнес» – найбільш значуща з пізніх драм Ібсена. Сольнес, як і Ібсен, метається між високим покликанням і життєвим комфортом. Юна Хільда, що нагадує Гедвігу з «Дикої качки», вимагає від нього повернутися до будівництва веж. П’єса закінчується падінням будівельника, що до сих пір не знайшло однозначного тлумачення літературознавцями. За однією з версій, творчість і життя несумісні, за іншою – тільки так і може закінчити свій шлях істинний художник.

Генрік Ібсен створив сучасну «нову драму», наситивши її соціальною, філософською і моральною проблематикою. Він розробив її художню форму, розвинув мистецтво діалогу, увівши до нього живе розмовне мовлення. Учнем Ібсена вважав себе Бернард Шоу. Послідовниками Ібсена на різних етапах творчості виступали Август Стріндберг і Гергарт Гауптман. Символіка ібсенівської драматургії надихала Моріса Метерлінка. Жоден з драматургів межі століть не уникнув його впливу.

П’єси Ібсена переможно крокували по сценам театрів в самих різних куточках земної кулі. У 1897 році в Німеччині був створений мандрівний театр, в репертуар якого входили тільки його твори. Затяжне важке захворювання підірвало його сили, 23 травня 1906 року драматург помер в Христианії.

    Сігурд Ібсен з дружиною

Єдиний його син, Сігурд Ібсен, який отримав гарну освіту в Німеччині, став політичним діячем і кілька років займав пост статс-міністра Норвегії. Одружений він був на Бергльот Бьернсон, дочці норвезького поета Б’ернстьерне Бьернсона. Їх діти:

Танкред Ібсен

Танкред Ібсен – військовий, сценарист, кінорежисер, Ірені Ібсен (в заміжжі Білле) – стала письменницею.

Ірені Ібсен

За творами Генріка Ібсена регулярно знімаються фільми на його батьківщині. Серед них можна назвати такі, як: два фільми «Дика качка» (1963 і 1970), «Нора (Ляльковий дім)» (1973), «Фру Інгер з Естрота» (1975), «Жінка з моря» (1979), «Ворог народу» (2004). За межами Норвегії були екранізовані «Тер’є Віген» (Швеція, 1917), «Ляльковий дім» (Франція / Великобританія, 1973), «Гедда Габлер» (Великобританія, 1993).

Список літератури:

Ибсен, Г. Собрание сочинений: в 4-х томах. Т. 1. Пьесы 1849-1862 / Генрик Ибсен. – М.: Искусство, 1956. – 738 с.

Ибсен, Г. Собрание сочинений: в 4-х томах. Т. 2. Пьесы 1863-1869 / Генрик Ибсен. – М.: Искусство, 1956. – 772 с.

Ибсен, Г. Собрание сочинений: в 4-х томах. Т. 3. Пьесы 1873-1890 / Генрик Ибсен. – М.: Искусство, 1957. – 855 с.

Ибсен, Г. Собрание сочинений: в 4-х томах. Т. 4. Пьесы (1888-1899), стихотворения, статьи и речи, письма / Генрик Ибсен. – М.: Искусство, 1958. – 823 с.

Ібсен, Г. Драматичні твори: посібник для 10 класу / Генрік Ібсен. – Харків: Ранок; Веста, 2002. – 56 с. – (Літературна крамниця).

Ибсен, Г. Драмы. Стихотворения: пер. с нор. / Генрик Ибсен. – М.: Худож. лит., 1972. – 814 с. – (БВЛ; сер. 2; т. 87).

Ибсен, Г. Кукольный дом: пьесы/ Генрик Ибсен. – Харьков: Фолио, 2013. – 411с. – (Школьная б-ка укр. и зарубеж. лит-ры).

Ибсен, Г. Кукольный дом: пьесы/ Генрик Ибсен. – М.: Эскимо-Пресс, 2001. – 640с.: ил. – (Зарубежная классика).

Ибсен, Х. Избранные произведения/ Хенрик Ибсен. – М.-Л.: Худож. лит., 1951. – 375 с.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *