Картини з колекції «Шедеври Запорізького обласного художнього музею»

«Картини з колекції

«Шедеври Запорізького обласного художнього музею»»

Шанувальників живопису чекає оновлення виставки «Картини з колекції «Шедеври Запорізького обласного художнього музею»». Цього разу читачі і користувачі Запорізької обласної бібліотеки для юнацтва мають нагоду познайомитися з чудовими роботами майстрів вітчизняного живопису кінця ХIX – початку XX ст. – Костянтина Трутовського, Олександра  Маковського та Сергія Світославського.

Творчу спадщину Сергія Івановича Світославського (24.09.1857-19.09.1931) ставили врівень з творчістю Левітана, його роботами цікавилися колекціонери Третьяков і Терещенко, його учні – Архипенко, Богомазов і Левицька – здобули славу знаменитих художників.

Сергій Іванович народився в Києві, в родині дрібного чиновника з дворян. У 1875-му Сергій Іванович вступив до Московського училища живопису, скульптури і архітектури. Викладали йому Саврасов, Перов, Полєнов … Диплом вчителя малювання він отримав зі срібною медаллю …

З 1884-го року художник майже постійно в Києві. Тут, на Куренівці, живописній околиці Києва, його батьки мали невелику садибу. Збереглися спогади одного з приятелів художника М. Ковалевского, який часто бував у нього вдома. За цим коротким нотатком  можна уявити,  як жив майстер в ті роки. «Садибу від вулиці відділяв довгий нефарбований паркан … За парканом була невелика ділянка землі, яка майже вся  під час розливу Дніпра була залита водою. На незатоплюваній частині садиби стояли два невеликих дерев’яних будиночка. В одному жила старенька мати художника, а в іншому, переобладнаному під майстерню, жив він сам … жив з матір’ю і братом, яких дуже ніжно і віддано любив »

С.Світославський “Садиба художника”

 «Садиба художника» (1890-ті)

Світославський пише картину за картиною – виставки, медалі. У 1891 році стає членом Товариства пересувних художніх виставок.

З картини Світославського «Квіти» (1900-ті) починається історія Колекції натюрморту Запорізького художнього музею.

Натюрморт “Квіти” був написаний в невеликій садибі художника, це місце було для нього постійним джерелом натхнення. Після поступового відходу Світославського від пересувників (остаточно це відбулося у 1901 році), живописне письмо Світославського стало більш вільним, яскравим, соковитим. Художник опановує можливості пленерного живопису у передачі світло-повітряних ефектів і яскравого кольорового багатства. Натюрморт написаний пастозними мазками і звучними кольоровими сполученнями. Легко і віртуозно зображені щойно укладені у світло-жовту плетену корзину оберемки квітів з темно-зеленим листям; свіжі червоні, жовті, білі, жовтогарячі жоржини і ті, що лежать на дерев’яній стільниці; і сіро-блакитна стіна хати.

С.Світославський  “Квіти”

У простому природному мотиві у Світославського звучить його освідчення у коханні до рідної природи. Її при­сутність за­вжди відчу­вається у пей­за­жах ху­дож­ни­ка, їй при­свя­тив він свій яс­кра­вий та­лант.

Світославський радив студентам: “Спостерігайте весну. Ідіть в парки. Спостерігайте одне і те ж місце щодня і щогодини, і ви побачите, як змінюється природа”.

Художник був зачарований Дніпром. Відомо, що під час повені на Оболоні та Подолі, коли річкові води розливалися, Сергій Іванович на своєму човні плавав і рятував людей. Людина великої душі, він допомагав знедоленим матеріально, а свої картини часто віддавав на благодійні виставки.

І не випадково в його спадщині чи не чверть полотен присвячена зображенню великої нашої річки, радісного пробудження природи, розливу весняних вод – з їх світінням і блиском. Одне з таких полотен представлено і на нашій виставці – «Повінь» (1900-ті).

С.Світославський “Повінь”

Його роботи завжди приваблюють органічним розкриттям стану природи. Художник любив зображати сонячні відблиски, гру світла і тіні. Вміння відобразити неповторну красу кожної миті, кожного природного стану, свіжість безпосереднього сприйняття  втілені в його роботах.

А ще він любив писати тварин. Хто не знає знаменитих його «Волів»? «Воли на відпочинку», «Воли в ярмі», «Воли з плугом», «Воли на оранці»– мистецтвознавці часто називають їх одними з найкращих робіт художника, гімном символу стародавньої степової України.

Найтонша розробка відтінків нечисленних кольорів додає картині особливу закінченість і витонченість, незважаючи на, здавалося б, прозу сюжету: «На базарі» (1990-ті).

С.Світославський    “На базарі”

До 1900 року жоден з показів пересувників не обходився без робіт українського художника. Про його картини не раз захоплено писали столичні газети, підкреслюючи їх майстерність, красу, сміливі і незвичайні рішення. Персональні виставки стають подією і для Києва, і для всієї мистецької громадськості Росії. «Здавалося, – писав М.Мурашко вже в 1904 році, – картини від нього так і виходять, немов він наповнений ними.»

Велика частина спадщини художника зберігається тепер у Національному художньому музеї України, в його честь назвали одну з київських вулиць.

Олександр Володимирович Маковський (24.03.1869 – 26.10.1924) – російський художник, графік, член Товариства пересувних художніх виставок, академік і професор Імператорської Академії мистецтв. Син знаменитого живописця Володимира Єгоровича Маковського, племінник художників Костянтина і Миколи Єгоровича Маковського. Сім’я його належала до дворянського роду і проживала в Московській губернії: там освоював ази своєї майбутньої професії. Пізніше він вступив до одного з найпрестижніших на той час навчальних закладів Москви – училище скульптури та архітектури. Уже в роки навчання він отримав срібні медалі за успіхи в образотворчому мистецтві і дипломну роботу.

Олександр Маковський продовжив навчання в Парижі, у французького реаліста Фернана Кормона, а після повернення в Росію вступив до Академії, де навчався в майстерні Іллі Рєпіна. Надалі художник зайнявся викладанням і відкрив приватну студію. Пізніше він став академіком, був професором Академії і керівником в училище при цьому ж навчальному закладі. Олександр Володимирович пішов по стопах своїх талановитих викладачів (Полєнова, Прянишникова і батька, Володимира Маковського), працюючи в жанрі пейзажу і портретного живопису. Роботи Олександра Маковського відрізняються чітким, впевненим, хоч і дещо «сухим» малюнком і стриманою колористичною гамою. Свій  живопис Маковський повністю присвятив близьким йому за настроєм і духом сюжетам: сільським пейзажам, міським видам, побутовим сценам  з життя простих людей. На відміну від творчості свого батька, Олександр Маковський в своїх роботах ніколи не використовував викривальної інтонації: повсякденне життя художник завжди прагнув розкрити максимально детально. Живописець ніколи не зраджував обраного ним художньому напряму – реалізму.

О.Маковський   «Новий  обов’язок»

Сюжетом для картини Маковського «Новий  обов’язок», представленої на нашій виставці, послужила сцена з життя простих людей. Всі елементи повсякденного побуту, зображені на полотні, виписані в найтонших деталях. Предмети побуту, посуд витримані в м’яких золотисто-мідних тонах. Тонко підмічено і відображено настрій головної героїні, зображеної на передньому плані.

Твори художника знаходяться в приватних і музейних зібраннях, в тому числі в Державній Третьяковській галереї.

Ко­стян­тин Олек­сандро­вич Тру­товсь­кий (28.01.1826 — 17.03.1893) – жи­во­пи­се­ць, графік, ака­демік Пе­тер­бурзь­кої ака­демії ми­стецтв (1860); один із най­по­пу­лярніших жан­ро­вих ху­дож­ників 19 ст.  На­ро­ди­вся у ста­ро­винній дво­рянській ро­дині в місті Курську. Дитячі ро­ки він провів у батьківсь­ко­му маєтку на Харківщині. Нав­чав­ся у при­ват­но­му пансіоні в Хар­кові, Пе­тер­бурзь­ко­му інже­нер­но­му учи­лищі, був вільним слу­ха­чем пе­тер­бурзь­кої Ака­демії ми­стецтв, відвіду­вав ри­су­вальні кла­си у Мос­ковсь­ко­му учи­ли­щі жи­во­пи­су, скульп­ту­ри й архітек­ту­ри.

У 1849 році Ко­стян­тин Олек­сандро­вич виїхав до батьківського маєтку, де малоросійські природа і народний побут справили на нього  настільки сильне враження, що стали головним джерелом, з якого він з цього часу головним чином черпав зміст для своїх творів: «Скільки неопрацьованих матеріалів представляє Малоросія художнику…» (Костянтин Трутовський).

К. Трутовський  «Курінь»

Крім сцен українського простонародного життя, Трутовський зображував типи і характери дрібних поміщиків, виявляючи в цих зображеннях свою тонку спостережливість, дотепність і нерідко поетичне почуття. В йо­го кар­ти­нах  відчу­вається і ти­хий сум за тією гар­монією, що ма­ла зник­ну­ти, і наліт за­тиш­но­го, сен­ти­мен­таль­но­го ро­ман­тиз­му. За свої роботи з народного побуту Трутовський отримує в 1856 році звання вільного художника.

Твір художника «Курінь» дивує своєю простотою і наївністю,  викликає те неповторне почуття Батьківщини, яке є в душі у кожного з нас.

Твори Трутовського ніколи не відрізнялися ні блискучою мальовничою технікою, ні епохальністю задумів. Але в них завжди були такі важливі для побутового живопису якості, як осмисленість і життєвість змісту, типовість образів, правдивість зображення. В них відчувається щира любов до справи і тонка спостережливість.

«Це був талант не” рєпінський “, але справжній, він був поет, він був Шевченко в живопису », – писав про Трутовського російський художник Михайло Нестеров.

Запрошуємо шанувальників мистецтва відвідати відновлену експозицію! 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.