Леонід Іванович
Глібов
05.03.1827 – 10.11.1893
Леонід Іванович Глібов народився у селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині в родині управителя маєтків магнатів Родзянків. Потім родина переїхала до села Горби. Там Глібов пізнавав красу народних звичаїв і пісень. Мати розповідала йому про батька і сина Гоголів, з якими була знайома. З дитинства він чув переказ, як Пушкін зупинявся у Горбах і читав «Євгенія Онєгіна»…— знаменитий український байкар, проникливий лірик і видатний дитячий поет.
Навчався спочатку вдома: вчителькою його була мати Орина Гаврилівна, культурна та освічена жінка. Змалечку Леонід дуже любив всякі рослини, охоче доглядав за квітами, за що його прозвали “квітчастим королем”. До нього навіть “прилипло” жартівливе привітання: “Здоров був, Льолику, квітчастий королику!”
Глібов змалку надивився на поміщицьку жорстокість і людські бідування. Чи не тому, за свідченням сучасників, першим, ще дитячим його твором була сатира на одного з місцевих поміщиків.
З 1840 р. вчився в Полтавській гімназії , де дитячий ще інтерес до літератури зміцнів і поглибився після знайомства з творами видатних російських і українських письменників. Уже в перших класах гімназії він починає писати вірші російською мовою: його перша відома нам поезія «Сон» датована 1841 р. Частина написаних у гімназії поезій була надрукована 1847 р. в Полтаві окремою книжкою «Стихотворения Леонида Глебова». Замість очікуваних лаврів, перша книжка принесла авторові лише неприємності — інспектор гімназії зробив Глібову належне «внушеніє» та пригрозив карцером. Однак Глібов і далі продовжував писати вірші, а знайомство з О. Афанасьєвим-Чужбинським привернуло особливу увагу молодого поета до творчості Шевченка й Гребінки, яких Чужбинський знав особисто.
Важка хвороба змусила Глібова 1847 р. перервати навчання й повернутися додому. Після невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету він 
1849 р. вступає до Ніжинського ліцею князя Безбородька, вихованцями якого свого часу були М. Гоголь та Є. Гребінка. Нехтуючи заборонами й переслідуваннями, ліцеїсти захоплювалися читанням прогресивної періодики й пробували писати самі. Байки Глібова, написані ним у Ніжині, здобули визнання товаришів і навіть деяких викладачів; зокрема професор теорії та історії літератури М. Тулов вважав, що «байки Л. Глібова у показі побутового життя українців — цілком самостійна й дуже цінна праця і є великим внеском у літературу». Ці байки разом з віршами та етнографічними записами друкувалися в 1853-1861 рр. у додатках до «Черниговских губернских ведомостей».
Після закінчення 1855 р. ліцею Глібова було призначено вчителем історії й географії в Чорному Осколі на Поділлі. Письменницький авторитет Глібова на той час настільки зріс, що вже наступного року збірку його байок збиралися видавати в Чернігові й, навіть, Петербурзі. Педагогічну й літературну працю Глібов поєднує з культурно-просвітительською діяльністю, бере участь у гуртку місцевої інтелігенції, організовує літературні вечори та вистави, навіть сам пише п’єси «До мирового» й «Хуторяночка».
1858 р. поет переїздить до Чернігова, де дістає посаду вчителя географії в місцевій чоловічій гімназії, а згодом призначається наглядачем благородного пансіону при ній. Л. Глібов був учителем Петра Косача — батька Лесі Українки. Учні завжди з повагою відгукувалися про свого вчителя, знали напам’ять його байки.
Свої байки та вірші Глібов друкував у журналі “Основа”, що з 1861 p. виходив у Петербурзі. В середині 1861 р. поет почав видавати тижневик “Черниговский листок” (російською й українською мовами), що мав виразний літературний ухил і виходив за своїм значенням за межі місцевого органу, особливо після припинення 1862 р. видання “Основи”. Значну частину статей для “Черниговского листка” писав сам Глібов, публікуючи їх під кількома псевдонімами. Глібов сам був його і редактором, і автором, і коректором.
1863 р. у Києві в серії «Для народного читання» вийшла перша збірка байок Глібова. З’явившись у час сумнозвісного валуєвського указу, яким заборонялося видавати книги українською мовою, вона відразу була заборонена для народних шкіл, а частина тиражу знищена. За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над ним поліцейський нагляд.
Позбавлений роботи, Глібов 30 жовтня 1863 р. виїхав у Ніжин до батьків дружини.
В родину Глібових приходить біда. Спочатку Леонід Іванович втратив улюблену доньку Ліду, потім померла його дружина. Після цих потрясінь Глібов надовго замовк.
Через два роки він зміг повернутися до Чернігова на посаду переписувача губернського статистичного комітету, а наприкінці 1867 р. Глібову вдається влаштуватися завідуючим чернігівською земською друкарнею.
Справжнє творче палання повернулося до Глібова наприкінці життя. Він починає друкуватися в галицьких журналах «Дзвінок» і «Зоря». За останні чотири роки письменник створює українською мовою більше, ніж за весь попередній час. Популярність його зростає. Протягом 1890-1893 рр. байкар написав понад 50 віршованих загадок, жартівливих пісеньок та акровіршів для дітей. Ці дотепні, щирі, досконалі за формою твори друкувалися під псевдонімом «дідусь Кенир», У 1872 р. вдалося видати другу, доповнену в порівнянні з першою, книгу байок, а 1882 р.—третю, що була передруком попередньої. Спроби надрукувати інші збірки Глібову не вдалися — 
перешкоджали цензурні заборони.
В пошані й славі, але майже зовсім сліпим доживає Л. Глібов останні свої дні. 10 листопада 1893 р. від астми й хвороби серця на 66 році життя його не стало. Ясного й теплого осіннього дня Чернігів проводжав в останню путь свого улюбленого поета, який свого часу писав:
«Висне небо синє.
Синє, та не те.
Світить, та не гріє
Сонце золоте…»
На пам’ятнику поетові, спорудженому на кошти громадськості, було викарбовано слова В.
Самійленка, написані в день смерті Глібова.
…І от замовк твій голос, погас огонь ясний,
Що в темному світі окопі;
Але не вмре поет у пам’яті людській.
Згадаєм ми тебе в недоленьці лихій
І в кращий час нової долі.
Нині цей пам’ятник встановлено на подвір’ї садиби М. М. Коцюбинського. Пам’ятник, який сьогодні знаходиться на могилі визначного українського байкаря, встановлено у 1938 р.
Список літератури
Глібов, Л. Золота тарілочка: вірші, байки та загадки / Леонід Глібов. – К.: Веселка, 1994. – 96 с.
Глібов, Л. Цяцькований осел: вибрані твори / Леонід Глібов. – К.: Веселка, 1978. – 133 с.