Олександр Тишлер: до 120-річчя від дня народження театрального художника, живописця і графіка

Олександр Тишлер

26.07.1898 – 23.06.1980

Олександр Тишлер народився в родині  єврейського ремісника (Тишлер на ідиші означає «столяр»).

Сам Тишлер розповідав про себе так: «Я родился в небольшом городке Мелитополе 26 июля 1898 года. Отец мой был столяром. Отец брал заказы на мебель – столы, кушетки, комодики. Заказчиками его были немцы-колонисты и украинцы. Я любил смотреть, как работал отец. Детство мое прошло среди стружек. Мебель отец обычно делал из ольхи. Это очень красивое дерево, после полировки она очень напоминает красное дерево. Дед мой и прадеды тоже были столярами. Отсюда и наша фамилия. Тышлер означает столяр. Моя мать – кавказская еврейка, в девичестве Джин-Джих-Швиль. В семье было восемь душ детей: три дочери и пять сыновей. Два брата стали столярами, два – типографскими наборщиками. Две сестры с большим трудом получили среднее образование. Я вырос в окружении русских, еврейских и украинских ремесленников – дружно живших благородных рабочих людей. А семья была частью мира. Жизнь моих братьев и сестер была недлинная. Брат Илья — наборщик-большевик, был повешен врангелевским генералом Слащевым в Симферополе. Другой брат был убит махновцами. Третий был расстрелян фашистами в Мариуполе в 1942 году. Сестры тоже не дожили до старости. От многочисленной семьи я остался один».

Дивлячись на радісні, світлі і романтичні роботи художника, важко уявити, що написані вони людиною, по долі якої пройшов каток двох воєн, страшних втрат. « Меня отмолила мать на небесах», – говорив Олександр Тишлер.

У 1912-му чотирнадцятирічного Сашка до Києва відвезла старша сестра Тамара. Він відмінно здав вступні іспити в художнє училище і залишився один у великому галасливому місті. Його влаштовують в сім’ю слюсаря на повний пансіон.

У 1917-1918 роках він працює в студії російсько-французької художниці-авангардистки, однієї з основоположниць стилю «ар-деко», Олександри Екстер.

У 1919 році Тишлер добровольцем вступив в РККА; коли служив при управлінні Південного фронту, робив плакати для вікон РОСТУ, ілюстрував перші букварі калмицькою, мордовською, татарською мовами, а також на ідиш. У 1921 році, після демобілізації з армії, вступив до ВХУТЕМАСу, навчався в майстерні видатного графіка і живописця-монументаліста Володимира Фаворського.

Художник починав в Москві в бурхливий час. До 1924 року  захоплюється безпредметним живописом. Він знайомиться і близько сходиться з Маяковським і його оточенням – молодими поетами і художниками. Зустрічається з Хлєбніковим, Асєєвим, Багрицьким, Сельвінським, дружить з художниками Товариства станковістів, бере участь у всіх їх виставках з 1925 року. Всі вони палають бажанням «робити нове мистецтво».

Спогади не могли не відбитися на подальшій творчій діяльності художника. Саме дитячі враження майстра про південне багатонаціональне місто лягли в основу естетичної творчості Олександра Григоровича.

Крім українців, росіян, євреїв, Мелітополь дитинства Олександра  був заселений  турками, болгарами, іранцями, греками. Місто було центром жвавої торгівлі – потрібно було переносити всілякі товари. Величезні тюки, кошики з фруктами, які були на головах вантажників, постійно перебували в полі зору хлопчика, трансформувалися в його уяві в букети квітів, клітки з птахами, химерні будівлі.

У 1926 році Олександром була створена картина «Дівчина і аероплан», в основу написання якої, напевно, лягли події, що відбулися в рідному місті художника в останній рік перед його від’їздом на навчання до Києва.

У 1912-му році в провінційному містечку влаштували показові виступи одного із перших російських авіаторів Сергія Уточкіна. На польоти над заміським лугом збіглося дивитися все населення Мелітополя. У натовпі людей, які зачаровано спостерігають за піруетами машини повітроплавця, був і 14-річний Олександр, і, швидше за все, тут була його майбутня дружина Анастасія Гроздова. Ймовірно, Анастасія, яка була старша за майбутнього художника на 10 років, і стала прототипом «Дівчини і аероплана».

У 1927 році Олександр Тишлер дебютував як театральний художник, оформивши ряд вистав у Білоруському єврейському театрі в Мінську. У 1930-х роках працював у Москві, співпрацював з багатьма столичними і ленінградськими театрами; з 1935 року оформляв спектаклі Московського єврейського театру. У «Ліричному циклі» 1928 року і інших полотнах того часу створював, за словами Ефроса, непроникні для раціонального тлумачення «композиції з плетених кошиків, жіночих тіл і тварин голів».

У перші роки театральним роботам Тишлера були притаманні риси експресіонізму, взагалі характерні для його творчості цього періоду: підкреслена примхливість, нерідко – довільність сценічних образів. Надалі стиль художника змінювався. З середини 30-х років, починаючи з п’єc «Король Лір» і «Річард III» (обидва – 1935 рік), центральне місце в театральній творчості Тишлера зайняв Шекспір. Багато його робот внесли вклад в світову «шекспіріану»; Тишлер створював сценічні образи, пронизані експресією і напруженої емоційністю. В1940 році здійснив постановку опери «Семен Котко» С. С. Прокоф ‘єва. Олександр Тишлер представляв радянське мистецтво на великих міжнародних виставках, включаючи бієнале у Венеції (1928 р.), був знайомий особисто з Осипом Мандельштамом, Віктором Шкловским, Іллею Еренбургом.

У воєнні роки Олександр Тишлер евакуювався з театром в Ташкент, де йому не раз позувала Анна Ахматова. Перебуваючи під час війни в евакуації, художник зустрів Флору Сиркіну, вчорашню студентку, дівчину, яка була молодша за нього на 22 роки. З огляду на сімейний статус художника, їх відносини були дуже складними. Після повернення в Москву Тишлер жив з дружиною Анастасією Степанівною в квартирі на Мясницькій, а з 1950-х – на Верхній Масловці.

І тільки після смерті дружини Олександр Тишлер одружився вдруге. Флора, дочка академіка Якова Сиркіна, яка була мистецтвознавцем, стала надійним помічником художника. Саме завдяки її спогадам, в основному, і з’явилася книга-альбом, написана і художньо переказана Сергієм Авдєєнко. Презентація книги відбулася в Запорізькому обласному художньому музеї.

Сергій Авдєєнко розповідав: «Збираючи інформацію для книги, я з’ясував, що в 60-х рр. на обкладинці англомовного журналу «Радянський Союз», що виходив у США, одного разу помістили живописну роботу Тишлера з його відомої серії «День народження» (її героїня – дівчина з химерним тортом на голові).

Незабаром в радянське посольство прийшов лист від читача, звичайного американського фермера. Картина настільки запала йому в душу, що він був готовий придбати її, пожертвувавши особистими заощадженнями. Картину, ясна річ, не продали, але Тишлер, почувши про цю історію, пошкодував, що не знайомий з тим фермером. «Я б йому подарував», – сказав він. »

У повоєнні роки ці риси зрілого Тишлера по-різному трансформувалися в постановках радянської та сучасної зарубіжної драматургії, в тому числі в спектаклях «Містерія-Буф» В. В. Маяковського в «Театрі сатири» (1957), «Оптимістична трагедія» Вс. В. Вишневського в Московському театрі драми і комедії (1956), «Свята Жанна» Б. Шоу в «Ленкомі» (1958), опери «Не тільки любов» Р. К. Щедріна в ДАВТ (1962). Як художник, він  так і не приєднався до пануючого напрямку соціалістичного реалізму, з цієї причини до 1960-х рр. його живописні роботи практично не експонувалися.

У 1950-ті рр. захопився створенням казкових скульптурних образів з гілок, знайдених в лісі. В останні роки життя створював повторення своїх ранніх абстрактних робіт. Шістдесят років свого життя Олександр Тишлер віддає мистецтву. Його роботи експонуються у Франції, Італії, Голландії, Англії, Бельгії, Америці, Канаді, Японії. П’ятдесят виставок в СРСР і тридцять дві – за кордоном.

Помер Олександр Тишлер в 81 рік і був похований на Кунцевському кладовищі.

Сплав нескінченного, неосяжного світу фантазії та дитячих спогадів, відточена і блискуча майстерність живописця, графіка, скульптора, сценографа, який працював з Мейєрхольдом, Радловим, Зускіним, Міхоелсом, Завадським та іншими великими режисерами вивели Олександра Тишлера в перший ряд найвидатніших художників XX століття – з Малевичем, Шагалом, Кандинським.

 «Я до сих пор живу детскими и юношескими воспоминаниями», – говорив про себе вісімдесятирічний Майстер.

Цілі серії робіт Тишлера присвячені спогадам про дитинство: «Єврейські наречені», «Продавці годинників», «Каруселі», «Балаганчик», «Женихи», «Бондарі», «Продавці палиць», «Продавці птахів і дрібних тварин». Світ Тишлера добрий, людяний, радісний.

Тишлеру завжди була властива активність ставлення до світу. Його мистецтво виростало з глибин життя.

«Во время работы я сам и художник, и ответственный критик, но одновременно со мною в мастерской как бы присутствует мой воображаемый зритель, который иногда меня поправляет. Кстати, потом на своих выставках я часто встречаю именно такого зрителя. Я хочу доставить людям радость. То, что я вижу и вынашиваю в процессе создания вещи, должно быть для зрителя новым, вызвать ощущение нового видения. Это не значит, что мои работы ни с чем не связаны. Наоборот, я признаю связь времен. Живопись должна иметь нити, соединяющие столетия. Связь времен – это традиция. Я думаю, что традиция есть и в народном творчестве, и в станковой живописи. Не может быть новорожденного искусства без генов. Новое же мы находим там, где художник пластически мыслит и, не повторяя старого искусства, связан с ним. Я многое постиг благодаря древнерусскому искусству, живописи великих мастеров итальянского Возрождения и Испании. Новаторство – это то, чего другие не делали. Я как бы даю не увиденное еще никем».

(ОлександрТишлер)

Список літератури:

Авдеенко, С. И. Александр Тышлер и Мелитополь / С.И. Авдеенко. – Мелитополь: Издательский дом МГТ, 2012. – 88 с.

Авдеенко, С. И. Александр Тышлер и Украина / С.И. Авдеенко. – Мелитополь: Издательский дом Мелитопольской городской типографии, 2014. – 66 с.

Сергеева, Л. Девушки, цветы, аэропланы : [Александр Тышлер] / Лариса Сергеева// 2000. – 2012. – №41 (12-18 октября).

Шак, В. Неизвестный Нестор Махно : как великий художник из Мелитополя изобразил великого героя из Гуляйполя : [Александр Тышлер] / Владимир Шак //МИГ. – 2017. – 27 апреля. – С. 30.

Шак, В. Художник-фантаст из Медового города на Молочной реке : [Александр Тышлер и женщины] / Владимир Шак //МИГ. – 2018. – 2 августа. – С. 27.

 

 

 

 

                                                                                                                                            

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *