Петро Ілліч Чайковський
07.05.1840 – 06.11.1893
Петро Чайковський народився в дворянській сім’ї в Воткінську Вятської губернії. Батько майбутнього композитора, гірничий інженер Ілля Чайковський, був директором місцевого заводу, а мати Олександра Ассіер – піаністкою. Крім Петра в родині Чайковських було ще четверо дітей. Навчався Петро Чайковський добре, захоплюючись історією і літературою.
Ще в дитинстві він почав складати вірші, а потім захопився музикою. Він з легкістю на слух підбирав п’єси і романси, які грали у нього вдома. Його брат Модест Чайковський згадував: «Коли йому забороняли бути біля інструменту, він продовжував на будь-чому перебирати пальцями. Одного разу, захопившись цим німим бренькітом на склі віконної рами, він так розійшовся, що розбив його і дуже сильно поранив собі руку ».
У 1848 році батько композитора Ілля Чайковський вийшов у відставку і разом з сім’єю переїхав до Москви, а потім до Петербурга. Там Петра Чайковського віддали в Імператорське училище правознавства, але майбутній композитор продовжив займатися музикою. Разом з матір’ю Чайковський часто бував на балетах і операх в петербурзькому Великому театрі і Маріїнці.
В училищі Чайковський познайомився і потоваришував з поетом Олексієм Апухтіним, з яким вони стали видавали журнал «Училищний вісник», де публікували свої вірші і статті. Крім того, в училищі він займався в хорі, замінюючи викладача, коли той хворів. У той же час майбутній композитор протягом трьох років став брати уроки у професійного піаніста Рудольфа Кюндінгера.
У 1859 році Чайковський закінчив Імператорське училище правознавства практично на відмінно. Через два роки Петро Чайковський в якості секретаря і перекладача відвідав Німеччину, Францію і Великобританію. Після повернення Чайковський став поєднувати роботу і заняття музикою з Антоном Рубінштейном при Російському музичному товаристві, а в 1862 році став одним з перших студентів Санкт-Петербурзької консерваторіі, яка на той час тільки що відкрилася. В 1863 році він звільнився і зосередився на творчості. Грошові справи батька йшли все гірше, сім’я переїхала в більш дешеву квартиру, довелося економити і Чайковський почав давати уроки музики.
Сестрі Чайковський писав: «Не подумай, що я уявляю зробитися великим артистом, – я просто хочу робити те, до чого мене тягне покликання; чи буду я знаменитий композитор чи бідний вчитель, – але совість моя буде спокійна». Консерваторію композитор закінчив в 1865 році з вищою нагородою – великою срібною медаллю і званням «вільного художника».
На початку 1866 року на запрошення Миколи Рубінштейна, брата композитора Антона Рубінштейна, Чайковський переїхав з Петербурга до Москви – викладати на недавно створених музичних курсах, які незабаром були перетворені в Московську консерваторію. Щорічно у нього було близько дев’яноста студентів. В цей же час Чайковський займався творчістю: написав першу симфонію «Зимові мрії» (1868). Публіка зустріла симфонію зі схваленням, хоча викладач композитора Антон Рубінштейн розкритикував її.
Ще під час навчання в консерваторії композитор написав увертюру за п’єсою свого друга Олександра Островського «Гроза». Драматург запропонував Чайковському написати музику за комедією «Воєвода, або Сон на Волзі». Прем’єру опери у Великому театрі в 1869 році публіка зустріла добре, але через критику композитор знищив майже всю партитуру опери.
У ці ж роки Чайковський познайомився з критиком Володимиром Стасовим і членами об’єднання «Могутня купка». За порадою Мілія Балакірєва він написав увертюру на сюжет трагедії Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта», вперше виконавши твір в 1870 році на черговому концерті Російського музичного товариства.
У 1871 році Чайковський на запрошення свого учня з Московської консерваторії Володимира Шиловського відвідав Німеччину та Італію, де написав дві п’єси – «Гумореска» і «Ноктюрн», які присвятив Шиловському.
Відчуваючи проблеми з фінансами, він став писати статті про музичні твори для газет «Русские ведомости» та «Современная летопись».
У квітні 1874 року в Маріїнському театрі вперше поставили «Опричника». Незважаючи на критику, вже в тому ж році оперу поставили в Одесі, а потім у Києві, а у 1875 році і у Большом театрі в Москві. Однак незабаром оперу заборонив уряд – цензори знайшли в ній революційні думки. У тому ж році на замовлення видавця журналу «Нувеллист» Н. М. Бернарда Петро Чайковський написав фортепіанний цикл «Пори року».
Роботу над оперою «Євгеній Онєгін» він розпочав в 1877 році в маєтку Шиловського Глєбово. Ідею композитору підказала співачка Єлизавета Лавровська, а лібрето написав Костянтин Шиловський.
«… я закоханий в образ Тетяни, я зачарований віршами Пушкіна і пишу на них музику тому, що мене до цього тягне. Я абсолютно занурився в створення опери», – писав Чайковський своєму брату Модесту.
Надія фон Мекк
У 1877 році композитор познайомився з меценатом, вдовою залізничного промисловця Надією фон Мекк. Вона стала фінансувати подорожі Чайковського в Європу і щорічно виплачувала йому шість тисяч рублів, що дозволило Чайковському залишити роботу в консерваторії і зосередитися на творчості.
Оперу «Євгеній Онєгін» він закінчив у Швейцарії, де почав писати Четверту симфонію. У 1878 році в Москві на концерті Російського музичного товариства симфонію виконав Микола Рубінштейн, а незабаром з успіхом пройшла прем’єра «Євгенія Онєгіна». У газеті «Московские ведомости» написали, що «чарівна музика Чайковського гідна чарівних віршів Пушкіна».
З кінця 1870-х твори Чайковського грали не тільки в Росії, але і у Франції і США. У той же час він працював над новими творами – балетом «Лебедине озеро», оперою «Орлеанська діва», фантазією «Італійське капричіо». У 1880 році Чайковський написав в пам’ять про перемогу над Наполеоном урочисту увертюру «1812», за яку від російського уряду отримав орден Святого Володимира IV ступеня.
У 1880-х рр. Чайковський подорожував по Європі, бував на концертах Едварда Гріга, Ганса фон Бюлова, Артура Нікіша і інших композиторів, з якими почав листуватися. Його слава в Росії в цей час росла. У 1885 році Чайковський став членом ради директорів Російського музичного товариства та очолив його московське відділення, що дало композитору можливість допомагати музикантам – початківцям.
У тому ж році Чайковський купив маєток Майданове недалеко від підмосковного міста Клин. Там він написав опери «Черевички» та «Чародійка», симфонію «Манфред». В гості до композитора приїжджали тільки близькі друзі – Надія фон Мекк і музичний видавець Петро Юргенсон.
Чайковський з Антоніною Мілюковою
У 1868 році Петро Чайковський познайомився з французької оперною співачкою Дезіре Арто, для якої написав кілька романсів і п’єсу для фортепіано. Але проти їх весілля виступили батьки співачки. Композитор і співачка розлучилися і більше не спілкувалися.
У 1872 році на одному з музичних вечорів Чайковський познайомився зі студенткою Московської консерваторії Антоніною Мілюковою, яка стала закидати Чайковського листами з зізнаннями в коханні. Одружилися вони в 1877 році. Однак незабаром Чайковський і Мілюкова роз’їхалися. Розлучення вони так і не оформили, але разом жити перестали.
У 1887 році Чайковський вирушив у свій перший гастрольний тур по Європі, побував в містах Німеччини, Франції і Великобританії. Там Чайковський представляв балет «Лебедине озеро», увертюру «Руслан і Людмила», Перший концерт для фортепіано з оркестром та інші твори. Після повернення в Росію композитор приступив до роботи над П’ятою симфонією, в якій хотів виразити «чисто суб’єктивне відчуття життя, що минає, і страх смерті». Прем’єра симфонії відбулася в листопаді 1888 року в Петербурзі і була зустрінута критикою неоднозначно. «Невже я вже, як то кажуть, списався, і тепер можу тільки повторюватися і вдавати під свою колишню манеру?», – писав Чайковський в листі до Надії фон Мекк.
У 1889 році Чайковський вирушив у другий гастрольний тур. Він зупинився в Італії – жив у Флоренції та Римі. Там на прохання директора Імператорських театрів Івана Всеволожського написав всього за півроку свою нову оперу – «Пікову даму» за однойменною повістю Олександра Пушкіна: «Я інакше не можу працювати, як швидко. Але швидкість зовсім не означає, що я сяк-так написав оперу. Вся справа в тому, щоб писати з любов’ю». Для опери Чайковський сам написав слова до деяких фрагментів, в тому числі арію Германа.
Прем’єра «Пікової дами» пройшла в 1890 році в Петербурзі. Брат композитора Модест Чайковський згадував: «Жодна опера Петра Ілліча на першому представленні не була виконана так прекрасно». Майже відразу оперу почали ставити за кордоном – в Празі та Відні. У тому ж році з успіхом пройшла ще одна прем’єра – балет Чайковського «Спляча красуня» за однойменною казкою Шарля Перро.
З племінником Юрієм Давидовим
Племінник композитора Юрій Давидов писав: «Важко передати стан глядачів <…> збуджені обличчя, сльози на очах, втомлені від оплесків руки і охриплі голоси молоді. Це дійсно був тріумф переможців на чолі з Петром Іллічем, якого виводила за руку прима-балерина [Карлотта] Бріанца ».
У 1891 році Чайковський на гастролях в США виступив з концертом на відкритті Карнегі-холу в Нью-Йорку. Публіка прийняла композитора тепло, а американські газети писали про нього: «Чайковський диригує зі значною силою майстерності, і оркестр кориться йому як одна людина».
Менше ніж за півроку, до серпня 1893 року, Чайковський пише Шосту симфонію, яку присвячує своєму племіннику Володимиру Давидову. І хоча Симфонія не користувалася популярністю публіки, сам композитор вважав її своїм головним твором: «З цієї симфонією відбувається щось дивне! Вона не те щоб не сподобалася, але справила певне здивування. Що стосується мене самого, то я нею пишаюся більше, ніж будь-яким іншим моїм твором».
До 1893 року Петро Чайковський став всесвітньо відомим. У Великобританії йому присвоїли ступінь почесного доктора Кембріджського університету, в Німеччині та Франції з успіхом йшли його опери. На 1894 рік композитор запланував новий гастрольний тур. У Чайковського не було проблем зі здоров’ям, хоча в своєму щоденнику він писав про «старечу розхлябаність».
В кінці жовтня 1893 року в Петербурзі почалася епідемія холери. Заразився нею і Чайковський. Лікар Лев Бертенсон, якого родичі композитора викликали 2 листопада, виявив у Чайковського «холеру в найзлішій формі». У газеті «Русская жизнь» писали: «Яка велика симпатія і любов до Чайковського, видно з того, що – ледь стало відомо про його хворобу – до квартири його стали під’їжджати і підходити сотні знайомих і незнайомих, щоб довідатися про його положення».
Композитор помер 6 листопада 1893 року. За особистим розпорядженням імператора Олександра III було вирішено похорон проводити в Петербурзі, причому всі витрати на жалобні заходи государ взяв на рахунок державної скарбниці. 9 листопада, після відспівування Чайковського в Казанському соборі і грандіозної ходи по Невському проспекту (в процесії брали участь десятки делегацій від різних міст, організацій і установ), тіло композитора було поховано на Тихвинскому цвинтарі Олександро-Невської лаври в Некрополі майстрів мистецтв. Три роки по тому на могилі встановили скульптурний надгробок, виконаний П.П. Каменським.
В історію світової класичної музики Петро Чайковський увійшов як один з видатних композиторів світу, автор десяти опер, трьох балетів і семи симфоній, 104 романсів, ряду програмних симфонічних творів, концертів і камерно-інструментальних ансамблів, хорових творів, кантат, фортепіанних мініатюр і фортепіанних циклів. Його творчість стала надзвичайно цінним внеском в світову музичну культуру.
