Фредерік Бакман “Моя бабуся просить її вибачити”.
Ельзі 7 років. Вона “не така, як усі”. Надто доросла і розумна, як на свій вік, а ще дуже добре бігає, бо часто доводиться тікати від однокласників.
ЇЇ найкращий і єдиний друг – бабуня, якій – 77. Для Ельзи вона супергерой, бо коли була молодою, працювала лікарем, рятуючи людей по усьому світу, і їздила в найстрашніші місця планети у той час, коли всі звідти тікали. Бабуня теж “інакша”, але її це не турбує, бо світ змінюють “не такі, як усі”.
Як на свій вік, то бабуся дещо зухвала. Її не зупиняє паркан, коли вночі вона пробирається на територію зоопарку разом із Ельзою, медбрату в лікарні робить сумнівний комплімент, щодо його “чудового задка”…
Щоночі Ельза ховається від світу в бабусиних історіях про Країну-Спросоння та королівство Міамас, де ніхто не мусить бути “нормальним”.
А потім бабуся помирає і лишається жити лише в листах до тих, перед ким відчуває провину. А Ельза повинна знайти ті листи і передати адресатам. І дівчинка це обов‘язково зробить попри страх, образу і біль від страшної втрати…
Коли я читала цю чималеньку книгу, мене турбувало те, що вона дуже швидко закінчується, бо хотілося щоби сторінок, де безмір добра, світла, любові, пригод і дещиця суму було набагато більше. (Світлана Чучко).