П’єр Дюпон: до 200-річчя від дня народження французького поета-пісняра, шансон’є

П’єр Дюпон

23.04.1821 – 24.07.1870

П’єр Дюпон, найвідоміший серед французьких піснярів 1848 року, став втіленням французької демократії з її романтичними наївними помилками і благородним поривом до звільнення людей праці. У спогадах сучасників він залишився, як людина  надзвичайної м’якості, гуманності, терпимості. Природна доброта, здавалося, заповнювала в ньому брак знань і суспільного досвіду.

П’єр Дюпон народився в сім’ї сільського кустаря поблизу Ліона. Вихований він був дядьком, парафіяльним священиком, який з часом віддав племінника до семінарії. Але юнака не приваблювала діяльність священнослужителя: кинувши семінарію, він поступив учнем на ткацьку фабрику, потім писарем до стряпчого, звідти – службовцем в банк. Вільний час він присвячував письменництву. Його поезії-«ідилії» були ще дуже нерівні, в них відчувалось наслідування самим різним поетам, від Вергілія до Ламартіна, але крізь запозичення вже вгадувався почерк майбутнього пісняра.

Молодий Дюпон приїжджає до Парижа, він показує свої рукописи земляку, академіку П’єру Лебрену, який відразу ж допоміг видати їх окремою книгою («Два ангела», 1842) і навіть домігся, щоб Французька академія удостоїла автора премії. Лебрен влаштовує Дюпона в редакцію   «Словника Французької академії», де поет проходить непогану школу мови, працюючи над тлумаченням окремих слів, постійно маючи справу з труднощами граматики.

П’єр стає завсідником популярних гогетт – традиційно-святкових зборів і гулянь французьких співаків і поетів, таких собі своєрідних народно-хорових гуртків із застіллям. Тут на нього звертає увагу Шарль Гуно, тоді ще починаючий композитор. Звернувши увагу на непоганий голос і природну музикальність сором’язливого провінціала, саме він вперше подав Дюпону думку стати піснярем. Гуно навчив його записувати ноти і порадив підбирати мелодію до складених віршів. Через кілька днів Дюпон прийшов до композитора і проспівав куплети, які захопили Гуно своєю безпосередністю. Це була знаменита пісня «Воли». Пісня вразила сучасників не стільки своїм світлим настроєм, скільки точністю, глибиною зображення селянської психології. Пісні Дюпона про селян забарвлені колоритом трохи наївної простоти і розчуленості. Ранні пісні Дюпона іноді називали пасторалями. До пори до часу в його “сільських піснях” багато сільських свят, зустрічей щасливих закоханих, неквапливих бесід нерозлучних друзів за пляшкою вина.

Зазвичай Дюпон сам виконував свої пісні – на вулиці, у винних погребках, а в дні революції – в народних клубах.

Дюпон увійшов до літератури як співак селянина-трудівника, поет сільського побуту, сільської природи. Поет умів “витягти” поезію зі звичного, з того, що пам’ятне кожному з дитинства; його вірші чіпали, народжуючи у слухачів задушевні спогади, овіяні то світлим смутком, то умиротвореною радістю.

Виходець з села, Дюпон добре знав, що селянський побут далекий від ідилії, що достаток приходить лише до того, хто в поті чола добуває свій хліб:

В большом труде, в большой заботе
На поле вырастишь ты рожь;
Зерно в своем омоешь поте
И солнцем тело обожжешь.
Сухую землю драть ногтями,
Не ведать отдыха от дел,
Бороться с градом и ветрами, –
Вот, пахарь, вечный твой удел.

(Пер. Л. Остроумова)

Слідом за цим Дюпоном створені ще кілька пісень, що увійшли до збірки «Селяни, сільські пісні» (1846). Потім послідували численні окремі випуски селянських любовних, трудових, карнавальних пісень.

Він оспівувує прядильників і пильщиків лісу, машиністів локомотивів, кравців, рибалок, бочаров, прачок, будівельників… Їм присвячені вірші : «Машиніст», «Пісня морів», «Ткач», «Шовк», «Два товариша»

У міру загострення соціальних протиріч напередодні 1848 року загальна спрямованість творчості Дюпона змінювалася. В його «Пісні робітників» (1846), що принесла Дюпону європейську славу, звучить традиційна для нього думка про велич народу-творця:

Все нашей сделано рукой,

Все, что в земных таится недрах,

Что скрыто в глубине морской,

Вся красота сокровищ щедрых,

И редкий жемчуг, и руда,

И сладкий плод, и хлеб насущный…

Идут года, стригут стада,

И вьется шерсть волной послушной.

(Пер. П. Антокольского)

Пізніше в творчості Дюпона з’вилися і пісні політичні. У 1847 році Францію спіткали посуха і голод, по департаментах прокотилася хвиля селянських бунтів. Дюпон відгукнувся на ці події знаменитою «Піснею про хліб» :

Морей народных гулу внемлю:

Страшитесь, грозен их прилив!

Скорей отдайте плугу землю –

И хлебом станут камни нив!

(Пер. Л. Остроумова)

Коли в червні 1848 року в Парижі спалахнуло повстання, Дюпон перебував на барикадах в передмісті Сент-Антуан.  Народжуються пісні  «Червневі дні», «Пісня Націй», «Пісня солдатів», «Пісня студентів», Пісня селян»

Земля, ты сбросишь рабства цепи,

Нужды исчезнет кабала…

Преобразит холмы и степи

Наш общий труд… Ему хвала!

Впервые он на пир обильный

Зовет голодных бедняков.

Багряный сок течет в давильне,

И хлеб для каждого готов.

Аж до появи «Інтернаціоналу» Ежена Потьє ця пісня була улюбленим гімном французької революційної демократії.

Бюст П’єра Дюпона, Ліон, 1899

Найбільш повне, хоча і далеко не вичерпне, зібрання пісень Дюпона побачило світ в 1851 році в ілюстрованому і забезпеченому нотами чотиритомнику «Пісні і пісеньки», який неодноразово перевидавався.

Але вже друга Республіка підозріло ставиться до поетичної діяльності Дюпона, вважаючи його «небезпечним анархістом». Після державного перевороту 1851 року йому довелося переховуватися від поліцейських, але врешті-решт він все ж був схоплений і засуджений до семи років заслання до Північної Африки. Друзям вдалося виклопотати йому швидке звільнення, але все пережите їм – цькування,  судова процедура – сильно вплинуло на вразливого поета. Він не тільки закинув політичні пісні, а й поезію взагалі. Став пити, опустився, поїхав в село. Спроби пристосуватися до імперії і оспівати її військові перемоги скінчилися невдачею. Не принесли Дюпону слави і літературні вироби, за які він брався заради заробітку.

Забутий і самотній, він помер у злиднях, всього кілька місяців не доживши до Паризької Комуни, під час якої знову голосно зазвучали його кращі громадянські пісні.

В історію французької поезії Дюпон увійшов як художник глибоко самобутній. В цілому Дюпон розробляє переважно ліричну стихію французької пісні. Знаряддя праці, предмети побуту, квіти, звірі, дерева, домашні тварини в його поезії наділені душею,  вони по-людськи радіють і засмучуються. Одухотворена, привітна природа створює в піснях Дюпона атмосферу якоїсь особливої причетності людини до її оточення. У передачі ліричного настрою величезну роль відіграє також музична мелодія.

«Вічною славою П’єра Дюпона буде те, що він перший прорубав двері, – писав Шарль Бодлер. – Сокирою він розбив ланцюги підйомного мосту, що веде до фортеці; тепер народній поезії відкрита широка дорога… Велика доля поезії! У темниці вона піднімає заколот, біля вікна лікарні палає, як надія на зцілення, на горищі, розваленому і брудному, виблискує, немов фея розкоші і витонченості; і вона не тільки свідчить, а й несе Спокуту. І всюди вона заперечує несправедливість. Так іди ж з піснею в прийдешнє, ти, поет, посланий провидінням; твої пісні – сяючі зліпки надій і вірувань народних».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.